Інтелектуальна власність не може відбутися без збереження і примноження інтелектуального потенціалу суспільства. Для цього людству важливо здійснити правильний вибір: або воно відкине інтелектуальну культуру, йдучи услід за цінностями постіндустріальної (економічної) цивілізації, або зможе змінити ціннісні координати в ім'я їх збереження. Вибір цей особливо важливий в умовах досяжної "зрілості", під впливом автоматизації виробництва, необхідності в масовому відтворенні інтелектуально-творчої робочої сили, здатної контролювати складноструктуроване виробництво й управляти ним. На цьому етапі створення і відтворення цієї діяльної сили вже перестає бути "приватною справою" кожного конкретного інтелектуала і перетворюється все більше на соціально-економічну, політичну й культурну прерогативу суспільства. При цьому важливо враховувати, що взяти на себе таке необхідне для суспільства і виробництва завдання сам по собі капітал безпосередньо не може, оскільки у нього є свої дуже важливі цілі та функції щодо ефективної організації інших видів діяльності. Щоправда, капітал намагається в найбільш розвинених країнах знайти шлях використання для цих цілей Інших, не капіталістичних за своєю сутністю форм. Це і приватні, і державні субсидії для ризикованих підприємств, це — організація "витратних" дослідницьких фірм, це — діяльність різних фондів, це — благодійність, це, між іншим, організація військових замовлень, це — бюджетне фінансування соціальної сфери. Фактично, це і є не що інше, як пошук у найбільш розвинених країнах альтернативних шляхів відтворення безпосередньо суспільної робочої сили творчої праці39. Що й ставить завдання, в інтересах подальшого розвитку і виживання людства, знаходження таких принципів ефективності суспільних інвестицій, які б дали можливість більш гармонійно поєднувати виробничо-індустріальну, соціокультурну і природну сферу життя сучасного суспільства. Найбільш продуктивний шлях — розвиток і підтримка інтелектуально-творчої діяльності. Утворена на її основі інтелектуальна власність стає умовою збереження інтелектуального фонду й умов творчої діяльності.

Перспективи інтелектуальної власності в умовах зростання "людського капіталу"

Взаємозв'язок економічного зростання і розвитку людини традиційно є однією з ключових проблем економічних, філософських, соціологічних, культурологічних та багатьох інших наукових теоретичних конструктів. Продуктивність вирішення цієї проблеми обумовлюється інтелектуально-творчою діяльністю, визначальною ознакою не лише людини як головного фактора суспільного прогресу, а й економічного зростання. Людина розумна, що думає, — це головна умова добробуту і багатства суспільства. Звертаючись до цієї проблеми, вже давньогрецькі мислителі говорили, що людина повинна розглядатися не лише як засіб збільшення виробництва, а і як найважливіша мета розвитку. Задовго до засновника німецької класичної філософії І. Канта, котрий у знаменитому категоричному імперативі стверджував: людина —- не засіб, а мета40, Арістотель зазначав, що "багатство — це явно не те благо, до якого ми прагнемо, адже воно всього лише корисне для досягнення чогось іншого"41. Він підкреслював необхідність відрізняти добре політичне рішення від поганого з погляду того, чи сприяє воно гідному життю людей, чи ні.

У міру розвитку процесу глобалізації світ і людина опинилися перед складними питаннями, які здійснюють вплив на людство в цілому. Ці питання охоплюють широке коло проблем — від фінансового, торгового і грошово-валютного обігу до соціальних потреб, серед яких, крім безпосередньо вітальних (здоров'я, відпочинок, працевлаштування), на перше місце виходять освіта і наука, що наповнюють економічне і господарське життя новими смислами. Процес глобалізації дає змогу встановити, що економічні, соціальні й політичні проблеми настільки масштабні, внутрішньо взаємопов'язані, що не можуть вирішуватися на рівні одних лише окремих ініціатив, які ґрунтуються на емпіричному досвіді економічної діяльності держав, регіонів чи анклавів. Економічне зростання сьогодні як ніколи потребує інтелектуального забезпечення. Без творчості, знання й інтелекту неможливо досягти стійкого розвитку, який охоплює покращення матеріального, соціального, духовно-культурного добробуту. Й одночасно — становлення та розвитку інституту власності, котра, як і завжди, залишається найбільш важливою проблемою в подальшому демократичному розвитку соціуму.

Демократичний процес, інтелектуальна власність, формування особистості в умовах нового, постмодерного духовного середовища — головна домінанта суспільного буття. Єдність економічної і соціально-культурної сфер, які доповнюють і підтримують одна одну, нерозривна. При цьому повна соціальна рівність без адекватного економічного зростання може призвести до банкрутства, а економічне зростання без достатньої соціальної рівності — до соціальних деструкцій. Отже, для підтримання політичного і соціального миру та здійснення справжньої демократії істотно важливими є розроблення і реалізація єдиного пакета взаємопов'язаних мір економічної і соціальної політик42. Опосередковуючою ланкою в цьому процесі виступають інтелект і знання, так важливі для встановлення суспільної гармонії.

У звичці зникає протилежність між природною і суб'єк-тивною волею, боротьба в суб'єкті вичерпана, і тим самим звичка входить у моральність так само, як вона входить у фі-лософське мислення, адже воно вимагає, щоб дух був освіче-ний і протистояв довільним фантазіям, щоб вони були подо-лані й призупинені, щоб шлях до розумного мислення був вільний. Людина помирає також унаслідок звички, тобто вона помирає тоді, коли повністю вичерпала життя звичкою, ду-ховно і фізично притупилася, коли зникла протилежність між суб'єктивною свідомістю і духовною діяльністю, адже діяльна людина лише остільки, оскільки вона ще чогось не досягла і хоче в цьому напрямі творити і виявляти свою значимість. Якщо цього досягнуто, діяльність і життєвість зникають, і від-сутність інтересу, що настає тоді, є духовною і фізичною смертю.

Г.В.Ф. Гегель

Внаслідок глобального краху економічної, соціальної і політичної систем, що ґрунтуються на централізованому плануванні, ринкові сили і вільне підприємництво починають розглядатися як основа життєздатної соціально-економічної системи, котру потрібно втілювати в глобальному масштабі. А ринок і підприємництво не існують і продуктивно не функціонують поза духовним, інтелектуальним фактором. Досить згадати аргументовані дослідження класиків — М. Вебера і В. Зомбарта, а також численні праці інституціоналістів і неоінституціоналістів. Так, у працях американського економіста К. Кларка і французького суспільствознавця Ж. Фурастьє, сформульовані найвпливовіші методологічні принципи теорії постіндустріального суспільства. Зокрема, акцентується увага на зміні соціальної структури суспільства (класовий поділ поступається місцем професійному), замість класів як характеристики відношення до власності суспільство поділяється на страти. Центральне місце у визначенні політики й економіки в суспільстві займає теоретичне знання. Університети як центри зосередження цього знання перетворюються на головні інститути суспільства. Важливе значення має створення нових інтелектуальних технологій, запровадження планування і контролю над технологічними і господарськими знаннями43. Все це свідчить про необхідність інтелектуального виміру сучасного економічного буття та різних модифікацій власності. Втілення інтелектуально-творчої діяльності є важливим доповненням до приватизації і дерегулювання, які вносять корективи в процес розвитку інтелектуальної власності. Така переорієнтація супроводжується переоцінкою функцій політики держави, що в принципі повинно змінити форми і покращити якість державного управління та соціально-культурного буття людини.

Інтелектуально-творча діяльність, опредметнена в інтелектуальній власності, у діяльності ринкового механізму і розвитку приватного підприємництва, конкуренції як результатів мисленнєвої активності. Інтелектуальна діяльність в економіці забезпечує функціонування ринку, регулювання фінансової системи, гарантує наявність відповідної інституційної структури для забезпечення розвитку конкурентоспроможних технологій, а крім того, вирішує ті питання, з якими ринок не може впоратися (наприклад, це сфери освіти, навколишнє середовище, суспільне благо тощо), а також, до певної міри може гарантувати рівну можливість брати участь в ринкових відносинах для всіх, що відіграє важливу роль в формуванні рівного доступу до економічної і політичної влади.

Інтелектуальний фактор в економіці дає можливість всім причетним до неї, зокрема і державі, виступати з ініціативами і впливати, в міру необхідності, на розвиток власності як приватного сектору. Це має безпосереднє значення для ефективності процесу людського розвитку: і при зведенні функцій держави до мінімуму, що так важливо для розвитку власності, і за умови нічим не стриманого розвитку капіталістичного господарства, побудованого на основах вільної конкуренції.

Інтелектуалізація економічного життя забезпечує його ефективність і продуктивний творчий розвиток, що так важливо для кожного індивідуального життя, яке в умовах наростання процесів демократизації стає найдорожчою цінністю. На кожному етапі розвитку людства ключовими залишаються три проблеми: прожити довге і здорове життя, набути знань, мати доступ до ресурсів, необхідних для підтримання гідного рівня життя. Той або інший шлях вирішення цих проблем визначає і спосіб життя, і можливості вирішення інших важливих проблем, які завжди є смисложиттєвими. Вони мають цінність не лише у зв'язку з їх внутрішнім