Виникає можливість більш конструктивно поглянути на матеріальне багатство крізь призму інтелектуальної власності. На його збільшення і примноження були зорієнтовані попередні концепції розвитку, і воно все ще розглядається як найважливіша цінність, здатна замінити інші цінності. Безперечно, багатство відіграє величезну роль у житті людей. Але цю роль, як показує інтелектуальний аналіз, не варто перебільшувати, зокрема для визначення статусу інтелектуальної власності. По-перше, багатство не є обов'язковою умовою демократії, збереження і примноження духовно-культурного надбання. По-друге, багатство саме по собі не гарантує правової і соціальної охорони і збереження власності. По-третє, людські потреби не зводяться до матеріального збагачення — довге й здорове життя, залучення до культури і науки, творча й суспільна активність були і залишаються або стають важливішими, ніж примноження багатства. Іншими словами, рівень життя не зводиться до матеріального достатку, а "економічний рай" не тотожний людському розвитку. Так само інтелектуальну власність не можна ототожнити з матеріальною (предметно-речовинною) власністю.

Головний принцип, на основі якого вирішуються суперечності між максимізацією багатства і людським розвитком, між матеріальною та інтелектуальною власністю, можна сформулювати так: "Національне багатство може розширити можливості вибору для людей. Цього, однак, може і не відбутися. Визначальним тут є не саме по собі багатство, а те, як його використовують різні країни. І доти, доки суспільство не усвідомить, що основне його багатство — це люди, надмірна стурбованість виробництвом матеріальних благ буде закривати кінцеві цілі збагачення життя людей"45. Проводячи аналогію, можна так само стверджувати: поки в суспільстві не буде максимально використовуватися (і винагороджуватися) інтелектуальна власність, економічного, соціального добробуту досягнуто не буде. Якщо одержаний дохід достатньою мірою буде інвестований у розвиток інтелектуальної власності, то це означає одночасно і людський розвиток, і відповідність економічних показників вимогам сучасної постіндустріальної цивілізації.

Темпи прогресу у сфері розвитку інтелектуального потенціалу сьогодні не мають прецедентів. Концепція людського розвитку розглядає інвестування в розвиток інтелектуального, отже, людського потенціалу як двополюсний процес. По-перше, це розширення можливостей людини шляхом набування знань, удосконалення професійності. По-друге, це процес використання людиною набутих знань і здібностей для виробничих цілей, культурної, духовної, мисленнєвої, політичної діяльності. Опредметнення в цьому процесі ролі та значення інтелектуальної діяльності легалізує інтелектуальну власність, завдяки якій можна виявити відмінність концепції людського розвитку від концепції людського капіталу та ін., котрі зводять людський розвиток (самореалізацію людини) до єдиного аспекту: формування ресурсів для виробничої діяльності.

Включення інтелектуальної власності в концепцію людського розвитку об'єднує вирішення питань виробництва і розподілу товарів та послуг, розширення і використання здібностей і можливостей людей. Цей синтез сприяє продуктивному аналізу таких важливих проблем соціоекономічного розвитку, як економічне зростання, зайнятість, розподіл матеріальних і духовних благ, соціальний захист, рівність, розширення індивідуальних можливостей вибору в усіх сферах діяльності, а не лише в одній.

Врахування інтелектуального фактора — діяльності та власності — дає змогу соціоекономічному і людському розвитку стати результативним. Люди повинні мати можливість підвищувати продуктивність своєї діяльності і брати участь у процесі формування доходу. Тому економічне зростання, динаміка розвитку економічної сфери є складовою моделей розвитку людини. Досягається рівність можливостей, що дуже важливо з погляду розвитку людського потенціалу.

Усі люди із самого початку повинні мати рівні можливості. При цьому справедливість, забезпечуючи рівність можливостей, не обов'язково передбачає рівність кінцевих результатів. Поняття "рівність" частіше застосовується стосовно багатства і прибутків. Однак у процесі інтелектуальної діяльності як умови розвиту людського потенціалу інтелектуальна власність забезпечує базовий потенціал і можливості для всіх: рівний доступ до освіти, прав, знань, праці, професії тощо. Стійкість розвитку забезпечує справедливий розподіл можливостей розвитку між теперішнім і майбутнім поколіннями, а також усередині кожного покоління.

Володіння інтелектуальною власністю забезпечує активну участь у житті суспільства. Розвиток повинен здійснюватися зусиллями людей, а не лише в інтересах людей. Тільки усвідомлення своєї активності дає змогу брати участь у процесі прийняття рішень, які визначають життя людини. Розширення інтелектуальних можливостей означає одночасно підвищення відповідальності за долю країни і людства в цілому. Право, вибір і можливості особистості не підлягають будь-якому обмеженню. Розуміння своєї свободи — за умови володіння власністю, ставить перед необхідністю залучати соціально відповідальні форми розвитку ринкових відносин. Суспільний добробут, добробут особистості — взаємопов'язані поняття, тому процес розвитку людського потенціалу вимагає наявності почуття єдності та механізму справедливого розподілу благ процесу. Що знову-таки опосередковується і забезпечується інтелектуальним фактором46.

Кожне свідоме, надумане подолання протилежності суб'єкта і об'єкта у сфері ідеальній або чуттєвій є трудовою дією. Даремно дається тільки або інстинктивна" досвідома або несвідома доцільна, цілком об'єктивна дія (наприклад, робота нашого серця), або, навпаки, вище споглядання, од-кровення художнє чи релігійне, за якого "я" саме віддається об'єкту, зливаючись із ним, гублячи себе, занурюючись у те, що переживається. Звичайно, обидві ці сфери трудової діяль-ності, ідеальна і чуттєва, виявляють себе у світі ідеальних об-разів або уречевлених ідей, так різко розрізняються між со-бою лише в крайніх своїх проявах, дійсність же є поступовим змішанням обох сфер. У будь-якому випадку, ні пізнання, або виробництво продуктів ідеальних, ні господарство, або ви-робництво продуктів матеріальних, як трудові процеси, в яких здійснюється затрата сил, за своїм безпосереднім характе-ром не допускають серйозного і щирого сумніву в здійсненні однаково як суб'єкта, так і об'єкта, а також їх взаємодії або взаємопроникнення один в одний, тобто реальності та при-чинного зв'язку.

С.М. Булгаков

Сучасне постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на інформаційних та інтелектуальних технологіях, які характеризуються новим витком розвитку виробничих сил і виробничих відносин, соціалізацією і гуманізацією, домінуванням розумової праці над фізичною, стає практично значимою реальністю. Як кінцевий ресурс розвитку починає виступати економічна проекція людського інтелектуального потенціалу — "людського капіталу", до складу якого входять насамперед рівні освіти і кваліфікації. Як і кожний значимий ресурс розвитку, інтелектуальний потенціал перетворюється на фактор, що визначає рівень розвитку і стратифікації — як у країні, так і на міжнародному рівні.

Інтелектуальний фактор сьогодні дає можливість економічним дослідженням вийти на нові рівні осмислення економічного буття. Зокрема, згадаємо акцент А. Сена на тому, що кінцевою метою розвитку повинне бути підвищення якості життя людей. Але вона (мета) опинилась в тіні у результаті захоплення ідеями економічного зростання і пов'язаною з ним підтримкою розвитку вільного капіталізму. Два останніх моменти взаємодоповнювали один одного. Безпроблемне функціонування ринкових механізмів розглядалося як найбільша гарантія економічної ефективності зростання. Однак розгортання інтелектуальної діяльності змінило, переорієнтувало перспективи розвитку. Тепер орієнтацію на інтереси людини почали витісняти напрями, пов'язані тільки з одержанням прибутку. Інтелектуально-творча діяльність розширює сфери інтересів. Оволодіння власністю загострює увагу до інших проблем, зокрема до розподілу доходів, отримання вигоди тощо. Крім того, з'являється необхідність високої оцінки множини інших моментів: освіти, захищеності, свободи, участі в управлінні державою тощо.

Отже, підвищення рівня виробництва і добробуту — це тільки засіб для досягнення мети, у значенні якої людство повинно розглядати добробут людини. Практичним завданням для інтелектуальної діяльності (фактора) є забезпечення взаємозв'язку між економічним зростанням і людським розвитком, зокрема збільшення доходів і надання більш досконалих можливостей для людини, що є свідченням постійного динамізму інтелектуально-творчої діяльності в постіндустріальній економіці.

Є певна залежність між розвитком людини і теорією "людського капіталу", або розвитком людських ресурсів. Розвиток людини є кінцевим результатом, а процес людського розвитку може багато в чому сприяти економічному зростанню (завдяки вдосконаленню людського капіталу і технологій) і опосередковано сприяти просуванню на шляху людського розвитку в цілому. Людський розвиток і теорія "людського капітал " можуть погодитись із тим, що можливості людини є найбільш важливим внеском у виробництво, але людський розвиток має принципові відмінності з погляду оцінки досягнень розвитку людських можливостей як кінцевої мети. Що є цінним саме по собі, незалежно від того, який вплив цей фактор здійснює на виробництво, отримання доходів або примноження власності. Навпаки, зростання обсягів виробництва, багатства має розглядатися як засіб підвищення рівня життя людей, а отже, їх добробуту, багатства, запорукою чого завжди була і є власність.

Формування можливостей багато в чому залежить від "сприятливого середовища", тобто наявних економічних, соціальних і політичних можливостей. Саме вони визначають якість власності — приватної чи усуспільненої. Поняття можливостей має на увазі доступ до ресурсів, засобів або діяльності, спрямованої на формування або використання переваг можливостей. Узагальнюючи, можна сказати, що можливості — це