ст., пов'язане з упровадженням високоякісних аналогових систем магнітного запису, зумовило прийняття Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, у 1971 р. Женевська конвенція 1971 р. зобов'язує країни-учасниці охороняти інтереси виробників фонограм від відтворення екземплярів фонограм без згоди правовласника, а також від імпорту таких екземплярів з метою їх публічного сповіщення (сповіщення до загального відома). Суб'єктами прав, які надає ця Конвенція, є виробники фонограм — фізичні або юридичні особи, які першими зробили запис звуків на фонограму. Характерною рисою Конвенції е відмова від принципу національного режиму та застосування права держави, громадянином якої є виробник фонограм.
Женевська конвенція зобов'язує держави-учасниці охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників; введення таких дублікатів з метою розповсюдження до загального відома; розповсюдження таких дублікатів до загального відома. При цьому охорона може надаватись як відповідно до законодавства у сфері авторського права та законодавства у сфері суміжних прав, так і законодавства щодо недобросовісної конкуренції та кримінального права. Тривалість охорони повинна становити не менше 20 років, починаючи з дати першої публікації фонограми.
Широке розповсюдження у 70-ті роки супутникового зв'язку дало поштовх до обговорення на міжнародному рівні проблем урегулювання правовідносин у цій сфері. У 1974 р. деякі країни підписали Брюссельську конвенцію про поширення сигналів, які несуть програми, що передаються через супутники. Країни — учасниці Конвенції взяли зобов'язання щодо заходів, спрямованих на поширення на своїй або зі своєї території передачі будь-якого сигналу, що несе програму, будь-яким поширювальним органом, для якого сигнал, що передається на супутник або проходить через нього, не призначений. Таким чином, Брюссельська конвенція забезпечує захист від несанкціонованого поширення посередниками сигналів, що несуть програми, споживачам за плату без дозволу правовласників на програми, що передаються.
У 1996 р. у Женеві був підписаний договір ВОІВ щодо виконавців і фонограм, який не зачіпає прав авторів творів і поширюється на виконавців і виробників фонограм. Відповідно до цього договору:—
виконавці отримують виключні права щодо своїх виконань: забороняти чи дозволяти ефірне мовлення, сповіщення до загального відома незаписаних виконань, запис своїх незаписаних виконань, пряме чи непряме відтворення своїх виконань, записаних на фонограму, доведення до загального відома оригіналу і екземплярів своїх фонограм шляхом продажу чи іншої передачі прав власності тощо;—
виробники фонограм отримують виключні права забороняти чи дозволяти пряме або непряме відтворення своїх фонограм будь-яким способом у будь-якій формі, сповіщення для загального відома оригінала та екземплярів своїх фонограм шляхом продажу або іншої передачі прав власності, комерційний прокат оригіналу та екземплярів своїх фонограм для публіки після їх поширення тощо.
У 2004 р. у рамках системи міжнародної реєстрації товар-них знаків було подано 29 459 міжнародних заявок, що пере-вищило рівень 2003 р. на 23,5 %, в тому числі Німеччина — 5393 міжнародні заявки (18,3 %), Франція — 3503 (11,9 %), Італія — 2499(8,5 %), Бенілюкс — 2482(8,4 %), Швейцарія — 2133(7,2%), США — 1734(5,9%).
Поряд із країнами, що мають розвинені системи охорони прав інтелектуальної власності, значно активізували діяль-ність у сфері міжнародної реєстрації товарних знаків Китай (приріст —+115%) Австралія (+100,9 %), Республіка Корея (+86,8 %), Болгарія (+82,5 %), Японія (+75,6 %), Словенія (+64,8 %), Латвія (+62,7 %), Угорщина (+47,4 %), Австрія (+36,8 %), Туреччина (+36,4 %) та ін.
До кінця 2004 р. у Міжнародному реєстрі діяли близько 420 000 міжнародних реєстрацій товарних знаків, власника-ми яких були більш ніж 138 280різноманітних суб'єктів.
Важливим етапом на шляху розвитку міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності стало прийнята 14 травня 1991 р. Радою Європейського Співтовариства Директиви № 91/250/СЕЕ про правову охорону комп'ютерних програм. Згідно зі ст. 1 цієї Директиви держави-учасниці зобов'язалися охороняти комп'ютерні програми як літературні твори відповідно до Бернської конвенції. Водночас зазначається, що авторським правом захищаються лише втілення самої програми, а не ідеї та принципи, що лежать в основі будь-якого елемента цієї програми. Згідно з Директивою комп'ютерна програма може підлягати охороні, якщо вона оригінальна і є результатом інтелектуальної творчості самого автора.
Відповідно до ст. 4 Директиви виключне право на комп'ютерну програму означає право здійснювати та дозволяти: копіювання комп'ютерної програми (постійне чи тимчасове, повне або часткове) будь-якими засобами і в будь-якій формі; декодування, адаптацію, компонування та будь-яке інше перетворення певної комп'ютерної програми; будь-яку форму розповсюдження комп'ютерних програм.
Література
1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.
2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.
3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.
4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.
5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.
6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.
7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.
8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.
9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.
10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.
11 Там же. — С. 338.
12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.
13 Там же. — С. 106.
14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,1991. —С. 67.
15 Мировоззренческая культура личности. — С. 179.
16 Булгаков СЛ. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 89.
17 Мунье Э. Манифест персонализма. —М., 1989. — С. 446—449.
18 Соловьев B.C. Оправдания добра: Нравственная философия. — М., 1996.— С. 296.
19 Там же. —С. 310—311.
20 Мировоззренческая культура личности. — С. 185.
21 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 107.
22 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — К., 1994. — С. 149.
23 Вебер М. Избранные произведения. — С. 87.
24 Мировоззренческая культура личности. — С. 147.
25 Там же.
26 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 408.
27 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 84—85.
28 Мировоззренческая культура личности. — С. 149.
29 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 37.
30 Мировоззренческая культура личности. — С. 66.
31 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С.275.
32 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — М., 2003. — С. 210.
33 Там же.
34 Там же. — С. 215.
35 Элоян М.Р. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. — 2003. — № 25. — С. 91.
36 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 210—211.
37 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 69.
38 Логинова Е.В. Некоторые аспекты политико-экономического анализа сетевой экономики // Философия хозяйства. — 2004. — № 5 (35). — С. 72.
39 Там же. — С. 73.
40 Мировоззренческая культура личности. — С. 82.
41 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — К., 2004. — С. 218.
42 Там само. — С. 73.
43 Локк Дж. Опыт о человеческом разуме. //Соч.: В 3 т. — М., 1985. — Т. 1. — С. 91.
44 Культура, культурология и образование // Вопр. философии. — 1997. —№2. — СП.
45 Гусєв B.І. Вступ до метафізики. — С. 279.
46 Личность: внутренний мир и самореализация. Идеи, концепции, взгляды. — СПб., 1996. — С. 64.
47 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.
48 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — С. 279.
49 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.
50 Гусєв BJ. Вступ до метафізики. — С. 280.
51 Кириленко Г.Г. Самосознание и мировоззрение личности. — М., 1998. — С. 49.
52 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 162.
53 Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М., 1975. — Т. 1. — С. 398.
54 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 163—164.
55 Там же. — С. 166.