метазнання, пов'язані з розумінням способів та методів пошуку й переробки інформації та прийняття рішень.

Деякі дослідники виокремлюють також організаційні знання, які включають принципи, факти, навички, правила та методи, що забезпечують кадровий потенціал та ділову активність певної організації. У структурі організаційних знань вони виокремлюють теоретичні, практичні, стратегічні, комерційні, виробничі та інші знання26.

Сучасні знання ставлять вимогу розрізняти: кодифіковані знання, які можна виокремити, систематизувати, зафіксувати, скопіювати, передати, забезпечити їм правову охорону; некодифіковані знання, які не можна повністю зафіксувати, важко виокремити, захистити і проконтролювати їх використання.

Кодифіковане знання може бути представлене у формі усних або письмових текстів, баз даних, картотек, символьної або графічної інформації тощо. Для збереження та передачі такого знання використовуються різноманітні матеріальні носії (паперові, аудіо-, відео-, електронні). Важливо зазначити, що кодифікація знань виконує такі функції: креативну (творчу), спрямовану на виявлення теоретичних та методологічних недоліків, слабких місць у логіці аргументації тощо; комунікативну, спрямовану на поширення знань, полегшення доступу до них з боку суспільства; культурну, спрямовану на накопичення та збереження інтелектуальних скарбів людства; економічну, спрямовану на надання знанням форми, в якій останні можуть стати об'єктом інтелектуальної власності, товаром, капіталом.

Аналіз показав, що в сучасній економічній літературі є різні підходи до класифікації знань. Так, деякі дослідники розрізняють формалізовані (записані на певному носієві: папері, відео-, аудіо-, електронному) та неформалізовані (ті, що зберігаються у людській пам'яті) знання. Відповідно до концепції М. Поланьї існують явні (точно визначені, збережені, експліковані логіко-вербальними формами) та неявні (такі, що повністю не вербалізуються, не вилучаються та чітко не ідентифікуються) знання. Відомий західний дослідник К. Віїг структурує знання відповідно до чотирьох концептуальних рівнів, виокремлюючи: знання щодо мети (світогляд, цілі, система понять); систематичні знання (знання систем, схем, методів); практичні знання (пов'язані з умінням приймати рішення); автоматичні знання, які застосовуються без залучення логічних міркувань27.

За рівнем системності розрізняють: інтуїтивні знання (асоціації, судження, гіпотези); понятійні знання (тезауруси, фрейми, семантичні мережі); систематизовані знання (правила, теореми, закони).

Досліджуючи специфіку інтелектуальної економіки, важливо розрізняти процеси генерації та об'єктивізації знань.

Генерація знань — процес "еманації", творення нового знання шляхом переробки інформації. Джерелом генерації нового знання є інтелектуальна активність: заснована на знаннях свідома діяльність людини, здатної накопичувати, засвоювати та творчо опрацьовувати інформацію.

Об'єктивізація знань — процес перетворення знання із суб'єктивної в об'єктивну форму, пов'язану з різними матеріальними носіями (технічне обладнання, документація, патенти, бази даних, програми, книги тощо). Об'єктивізація знань не означає їх уречевлення, оскільки, втілившись у річ, матерію, знання залишаються за своєю природою ідеальним утворенням.

Знання вплетені в соціальну структуру суспільства, вони поєднують інформацію та ціннісні установки, здатність людей засвоювати смислові моделі. Як феномен культури знання характеризується певними закономірностями розвитку, пов'язаними як і з загальним процесом пізнання, так і з виробленими культурою формами організації та осмислення дійсності.

Загальновизнано, що у постіндустріальному суспільстві знання, інформація виступають не просто втіленою у засоби виробництва субстанцією, а безпосередньою продуктивною силою, стратегічним ресурсом, імпульсом приведення в дію надзвичайно потужних систем, тим ферментом, який, вивільняючи додаткову енергію, знижує ентропію мікро- та макросистем. Відтак аналізуючи інформацію та знання як нову продуктивну силу, слід вести мову не просто про сукупність відомостей, даних, а про нові можливості, що втілені у людині, яка володіє інформацією, засвоїла її, примноживши таким чином свої знання.

Будучи новітніми факторами виробництва, інформація та знання мають такі специфічні ознаки: вони не споживаються (у традиційному розумінні) у виробничому процесі і можуть використовуватись у необмеженій кількості виробничих циклів; "… знання не зменшуються в міру їх використання, — пише Т. Стюарт. — Вони невідчужувані: придбання мною певного обсягу знань аж ніяк не зменшує ваших можливостей щодо придбання такого ж їх обсягу, чого не скажеш, наприклад, про порцію морозива чи місце в автобусі. На вартість створення знань не впливає кількість осіб, які будуть користуватись ними в подальшому. Знання, які я втілив у цій книзі, будуть коштувати однаково незалежно від того, чи прочитають її 5 або 55 осіб. Звичайно, екземпляр, який ви тримаєте в руках, не може бути прочитаний десятком людей одночасно, а вартість друку, безумовно, залежить від накладу, але ці економічні фактори стосуються виробу, а не знань"28.

Вони не є рідкісними (у класичному розумінні), оскільки споживання знань та інформації приводить до їх нарощування, самозростання. "Відмінність між знаннями та іншими ресурсами полягає в тому, що знання не є вичерпними, — зазначає Т. Стюарт. — У підручниках пишеться, що категорія цінності в економічній теорії виводиться із поняття рідкісності. ...Однак ми з кожним днем "виробляємо" все більше знань, і... вони часто збільшуються у ціні саме тому, що є у надлишку, а не тому, що їх не вистачає"29.

Процес передачі знань ґрунтується на суб'єктних взаємодіях і неможливий без спільних зусиль виробника і споживача, їх цінність переважно є суб'єктивною і зумовлюється необхідністю та важливістю знань для споживача, що ставить під сумнів можливість використання традиційних ринкових індикаторів.

Як стверджує B.Л. Іноземцев, "наступ постіндустріальної епохи виявляється у кризі традиційних економічних концепцій, викликаний зростанням виробництва і споживання інформації. Сьогодні стають незіставними витрати на виробництво товарів, що враховуються у трудовій теорії вартості; водночас усувається фактор рідкісності блага, на якому ґрунтується багато постулатів сучасного макроекономічного аналізу. У зв'язку з цим абсолютно справедливим є твердження, що виклик "економіксу" постіндустріальними змінами є найрішучішим за всю історію економічної науки"30.

Характерною рисою знань є вибірковість, оскільки потенційно інформація може бути доступна широкому колу людей, але реально не засвоєна ними внаслідок відсутності комплексу якостей, які відрізняють сучасну особистість.

Створення знань є суто індивідуальним процесом, відтак вони є унікальними, оскільки незважаючи на можливості тиражування, Ідея лишається однією і тією ж, до неї не можна застосувати поняття множини.

До них не придатні традиційні вартісні оцінки, оскільки витрати на поширення і тиражування інформації можуть бути незначними, водночас цінність закладених у носіях інформації знань є надзвичайно високою в силу їх унікальності та невідтворюваності;

Для знань характерні просторова необмеженість, багатоманітність форм втілення, взаємопереплетення та взаємовплив.

Незважаючи на те, що знання в цілому не обмежені просто-ром, деякі їх форми надзвичайно чутливі до фактора часу, на-віть більше, ніж матеріальні активи. Хоч останні знецінюються катастрофічно, інколи до повної втрати вартості (за механічну друкарську машинку, що зберігається у мене в кладовці тепер мало що дають), це відбувається поступово і повільно, тоді як порада, на якого коня ставити, яка до забігу потенційно кошту-вала тисячі доларів, втрачає будь-яку цінність, як тільки зачи-нилося віконце тоталізатора. Чутливість до фактора часу викликала до життя низку галузей, що ґрунтується на бажанні передбачити майбутні форми знань: службу погоди, опитуван-ня суспільної думки, фондову біржу тощо.

Т. Стюарт

Водночас необхідно зазначити, що інформація та знання є взаємопов'язаними, але не тотожними поняттями.

Як стверджує Ф. Махлуп, "з погляду лексикології, відмінність між знаннями та інформацією закладена в основному в дієслівній формі: інформувати — означає передавати знання; знати — може стати результатом інформації. Інформація як акт інформування здійснюється з метою вкласти знання в розум іншої людини. Інформація у значенні "те, що передається" стає рівнозначною знанню у значенні "те, що пізнано"31. Таким чином, інформація не тотожна знанням, вона виступає як процес трансляції інтелектуального продукту, наслідком якого є нарощування знання. При цьому лише та інформація є значимою, яка сприймається користувачем (проходить синтаксичний фільтр), зрозуміла йому (долає семантичний фільтр) і є потенційно корисною для вирішення конкретних завдань (проходить прагматичний фільтр).

На думку Дж. Ходжсона "інформація — це сукупність даних, що вже інтерпретовані, яким вдалося додати певний зміст, А знання — продукт використання інформації. Знання є чимось таким, що знаходиться "десь поблизу" і треба просто "зробити його доступним"32.

Наголошуючи на перетворенні знань та інформації на провідний невідчужуваний, структурно багатоманітний та непередбачуваний ресурс нового суспільства, відомі західні дослідники звертають увагу на те, що функціонування наукомістких виробництв та новітніх сфер людської діяльності виходить за межі основних економічних законів ринкової економіки, з таких причин:

Закон попиту і пропозиції не спрацьовує, зокрема, тому, що "багато нематеріальних товарів, таких як консалтингові послуги, професійна підготовка, освіта, розваги, створюються виробниками і споживачами спільно. Хто ж тут покупець, а хто продавець? Ще одна причина полягає в тому, що виробничі можливості (пропозиція) часто визначаються споживачами, а не офіційними виробниками. Надлишкові виробничі потужності, наявність яких згубно впливає на ринки матеріальних благ, підвищують ефективність ринків нематеріальних активів"33.

У багатьох аспектах економічна діяльність інформаційного століття характеризується зростаючою, а не спадною дохідністю, оскільки "дуже нелегка справа — розробити і виготовити такі товари, як комп'ютери, фармацевтичні вироби, ракети, літаки, автомобілі, програмне забезпечення, телекомунікаційне обладнання або волоконну оптику. Потрібні значні початкові вкладення в наукові дослідження, розробки й обладнання, але приріст виробництва