· зростання ролі необхідних на ринку сфер знань, які не можуть бути в силу своєї широти навіть номінально закріпленими за окремим працівником. Типовим прикладом є знання з реструктуризації та реінжинірингу підприємств. Ці сфери знань охоплюються організаціями працівників, об'єднаних за професійною ознакою, причому функція розподілу робіт часто переходить від роботодавця до цих об'єднань;

· зростання міри комерціалізації об'єднань працівників. Вони все частіше перетворюються на самостійних економічних суб'єктів, у той час як об'єднання роботодавців усе частіше змушені брати участь у діяльності, яка не спрямована на отримання прибутку;

· поступове перетворення трудових відносин між висококваліфікованими працівниками та роботодавцями на договірні відносини, які можна порівняти із взаємодією двох агентів, не підпорядкованих один одному;

· послаблення ролі відкритих форм протидії працівників та роботодавців з паралельним посиленням їх прихованої конфронтації, яка нерідко затягує в свою орбіту споживачів продукції та приводить до виникнення нових підприємств та форм зайнятості;

· соціальна диференціація за ознакою рівня освіти й кваліфікації, зокрема формування диференційованих систем побудови трудових відносин для працівників з різним статусом (який дедалі частіше визначається рівнем кваліфікації), що часто не має законодавчого закріплення;

· поява організацій, які автономно регулюють свої трудові відносини. До цієї категорії належать багаточисельні кооперативи та підприємства неформального сектору економіки, а також окремі підрозділи мережевих структур;

· зростання значення систем трудових відносин без профспілок (так званих неюніонізованих моделей). В такому випадку найважливішого значення набувають такі механізми, як система подання скарг та пропозицій. Іншим важливим наслідком поширення подібної системи є зростання ролі індивідуальних трудових контрактів;

· зростання значимості трудових відносин, в котрі вступають представники тих чи інших сегментів на ринку праці (жінки, молодь, інваліди, біженці тощо). Внаслідок цього відбувається індивідуалізація трудових відносин;

· поступове перетворення системи трудових відносин на складову більш загальної системи, що включає в себе також відносини, що виникають з приводу власності, ринкової діяльності та захисту довкілля. При цьому деякі механізми регулювання трудових відносин посилюють протистояння інтересів виробничих колективів та територіальних співтовариств.

Щодо нових проблем, пов'язаних з характеристиками трудового процесу, то серед них у наш час виділяють такі:

· перехід частини функцій контролю за протіканням трудового процесу від роботодавця до споживачів, що ускладнює механізм управління працею внаслідок зниження ролі роботодавця;

· ускладнення взаємозв'язку між продуктивністю та соціальними параметрами трудового процесу. У високо розвинутих країнах донедавна завдання зростання задоволеності працею та її продуктивності нерідко розглядались як паралельні. Однак цілком очевидно, що їх взаємозв'язок має складний динамічний характер і потребує спеціального механізму вирішення протиріч та пошуку взаємоприйнятних компромісів;

· поява складніших характеристик, що відображають становище індивіда в організації. В багатьох випадках посада та рівень формальної освіти вже не визначають ролі того чи іншого співробітника в організації. Тому основні статусні характеристики зайнятих вже не є постійними та все більше визначаються поточними особливостями діяльності, що потребує більш точного врахування її характеру;

· розподіл відповідальності в організації раніше вважався прерогативою керівництва, однак в сучасних умовах все частіше беруть на себе відповідальність саме рядові працівники, що свідчить про необхідність надання їм все більших прав. Це зумовлює трансформацію сутності трудового процесу та зміни механізмів управління ним;

· зростання ролі навчання в ході здійснення трудового процесу. Врахування навчання в процесі роботи вимагає формування іншого механізму оцінки як параметрів трудової діяльності, так і самої кваліфікації працівника, а також нових підходів до стимулювання праці;

· поява неієрархічних, зокрема мережевих, форм управління працею, що знижує увагу підприємця до власне трудового процесу, одночасно посилюючи значимість контролю за його результатами. Разом з тим, формування спеціальних форм контролю за ходом трудового процесу є абсолютно необхідним.

В Україні соціально-трудовий напрям економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Найдієвіші з них: Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики і НАН України (м. Київ). Чималий внесок у розвиток трудового напрямку економічної науки роблять і науковці вищої школи, зокрема в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Київському національному економічному університеті, Донецькому національному університеті, Львівському державному університеті ім. Івана Франка, Харківському національному університеті ім. Миколи Ка-разіна, Тернопільській академії народного господарства, Хмельницькому національному університеті.

До найактуальніших проблем економіки праці та соціально-трудових відносин в Україні, дослідження яких є перспективним для наукової роботи (починаючи з студентської лави), слід віднести питання прогнозування ринку праці й особливостей його трансформування; дослідження впливу трансформаційних процесів на зайнятість та рівень життя населення; дослідження ефективності інвестицій в людський капітал на особистісному, мікро- і макроеконо-мічному рівні; вдосконалення методології розрахунку та пошук резервів людського розвитку на всіх рівнях; розробку ефективних систем оцінки трудового внеску та оплати праці; пошуки оптимальних шляхів підвищення продуктивності праці, відтворення кадрового потенціалу країни, соціального захисту населення, розвитку соціального партнерства і багато інших. Сподіваємость, що матеріали цієї книги заохотять Вас до майбутньої наукової роботи!

Література для поглибленого вивчення теми

1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб.— К.: Знання-Прес, 2002. — 313 с — Вступ.

2. Основы управления персоналом: Учебник / Под ред. Б.М. Генки-на. — М.: Высшая шк., 1996.— Гл. 17.

З. Струмилин С.Г. Проблемы экономики труда. — М.: Наука 1982. - 733 с. - Гл. I-IV.

4. Тучков АЛ. Экономика труда: Учеб. пособие. — М.: ИКФ"ЭКМОС" 2001. — 240 с. — Гл. 1.