Наприкінці XIX ст. завершився промисловий переворот у Росії. Аграрна реформа 186 і p., а потім Столипінська реформа сприяли швидкій капіталізації економіки. В 1900-1913 pp. Російська імперія мала найвищі в Європі показники зростання промислової продукції. Вона посідала п'яте місце в світі за обсягом ВВП, і хоча душові показники російської економіки були значно нижчі, ніж у західноєвропейських країнах, все ж таки Російська імперія знаходилася в групі розвинутих. Після революції 1917 р. здійснилася докорінна зміна способу виробництва, й економіка СРСР розвивалася іншим шляхом.

Єдиною країною, яка стала розвинутою, так би мовити, на власному підґрунті, с Японія. Визначальною подією для її економічного розвитку стала "революція Мейдзі" 1868 p., яка скасувала феодальні порядки, розчистила шляхи до ринкових відносин. Незважаючи на традиційну багатовікову підозрілість японців до іноземців, японська буржуазія швидко засвоювала передову технологію США та Європи і вже на початку XX ст. Японія перетворилася на індустріальну державу, хоча промисловий переворот остаточно звершився тут тільки після Першої світової війни.

Економічна перевага розвинутих країн певною мірою підживлювалася ресурсами їх колоній. Колоніальні імперії утворили Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Нідерланди, Японія, Бельгія, Німеччина, США. Завдяки колоніям розвинуті країни мали дешеву сировину та монопольне положення на ринках збуту своїх товарів. Проте, мабуть, на слід трактувати економічну політику метрополій відносно їх колоніальних володінь однозначно негативно. Об'єктивний хід розвитку світової економіки вимагав будівництва промислових об'єктів, створення виробничої інфраструктури на території залежних країн з метою ефективнішого використання ресурсів. Так, в Індії, що була колонією Англії, вже в першій половині XX ст. була досить густа залізнична мережа, вироблялися локомотиви, вагони, рейки, інша металева продукція, були побудовані електростанції. Поступово ефект експлуатації колоній знижувався; лід впливом науково-технічної революції споживання сировини порівняно скоротилося і її значення для виробництва суттєво впало. Витрати на утворення адміністративного апарату й війська в колоніях все менше покривалися вигодами від експлуатації місцевих ресурсів. Тому колоніальні імперії розпалися не тільки завдяки визвольному руху пригноблених народів, не тільки під впливом активізації демократичних сил у самих метрополіях, а й тому, що експлуатація колоній стала невигідною економічно.

Науково-технічна революція надала нового імпульсу для економічного розвитку найрозвинутіших країн. Науково-технічний прогрес виходить і поширюється саме з цих країн, бо вони мають для цього і необхідні матеріальні ресурси, і розвинений науковий потенціал. Під впливом НТП відбувається ще чіткіше розмежування розвинутих країн та аутсайдерів. Якщо за показниками ВВП, розбіжності в промисловому виробництві в цілому подекуди згладжуються, то технологічний розрив збільшується. В епоху переходу до постіндустріальної стадії розвитку це мас вирішальне значення.

З другої половини XX ст. значно посилилися інтеграційні процеси, в першу чергу, - серед індустріально розвинутих держав. Успішна еволюція західноєвропейських країн в межах Європейського Союзу свідчить, що економічна інтеграція найефективніша саме серед розвинутих країн. Досвід ЄС показав, що в процесі інтеграції здійснюється зближення, вирівнювання основних економічних параметрів країн-членів. Особливо це видно на прикладі Греції, Португалії, Іспанії та Ірландії, які ще в 50-х роках помітно відставали від "класичних" індустріальних держав як за абсолютними, так і за душовими показниками. Тепер же їх належність до групи розвинутих країн не викликає сумніву.

Ми розглянули історико-економічні особливості формування групи індустріально розвинутих країн. Вони пояснюють, чому саме ці держави складають вказану групу, які обставини зумовили цей склад. Ми бачимо, що поряд з економічно спільними рисами групу розвинутих держав поєднували й політичні і навіть традиційні чинники. Так, на початку XX ст. за рівнем економічного розвитку Грецію та Португалію не можна було зрівняти з іншими західноєвропейськими державами, проте їх об'єднувала спільність історичного, культурного розвитку.

Спільність історико-економічного розвитку - це, так би мовити, зовнішнє середовище, в якому формувалася група розвинутих держав. Внутрішнє середовище зумовлене способом виробництва. Для всіх країн цієї групи притаманний високий рівень розвитку товарного виробництва і ринкових відносин. Товарні відносини поширюються і на робочу силу. Важливою рисою цього способу виробництва, який багато які дослідники й політики традиційно називають капіталістичним, є відсутність неекономічного прину-дження. Економічні процеси регулюються товарно-грошовими відносинами. Головною метою виробництва стає одержання прибутку.

Ці риси характеризують ринкові відносини в цілому; ринкова економіка зараз переважає в переважній більшості країн світу й функціонує за механізмом, основи якого були закладені ще в XV-XVI ст. Проте розвинуті країни відрізняються вищим ступенем зрілості ринкових відносин. У їхній економіці відбувається процес концентрації виробництва й капіталу, панування олігополій, переростання національних монополій в транснаціональні, утворення транснаціональних банків.

Переважна більшість ТНК має свої штаб-квартири в розвинутих країнах. У світі нараховується понад 800 тис. зарубіжних філій ТНК, якими володіють 63 тис. материнських компаній; 79% материнських компаній розташовано в розвинутих країнах. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва, /з міжнародної торгівлі, /з світового банку патентів і ліцензій [45, с. 49].

Розвинуті країни практично контролюють світові фінансові ринки. їх частка на ринку акцій у 2000 р. становила 93%, на ринку боргових цінних паперів - 94%. Вони ж є й основними кредиторами; тільки на Японію в 90-х роках припадало понад 50% наданих міжнародних кредитів. Найбільші ТНБ мають своє походження тільки з розвинутих країн.

Вже відзначалося, що для постіидустріальиого етапу розвитку економіки особливо важливе значення має випереджаючий розвиток інформаційних систем. Частка інвестицій в інформаційні й комунікативні технології розвинутих країн з кожним роком зростає, (табл. 12.4).

Таблиця 2.4.

Частка інвестицій в інформаційні й телекомунікаційні технології % від загальних інвестицій в економіку

Країна | 1990 | 1995 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003

Австралія | 15,6 | 19,1 | 28,6 | 26,7 | 25,3

Австрія | 12,0 | 12,4 | 13,7 | 15,1 | 14,0 | 13,2

Бельгія | 17,7 | 18,0 | 24,2 | 23,3 | 20,3 | 19,9

Канада | 13,2 | 16,8 | 20,6 | 20,1 | 19,3 | 18,4

Данія | 16,6 | 19,1 | 19,5 | 18,8 | 19,4 | 19,6

Фінляндія | 12,4 | 25,8 | 26,3 | 25,9 | 27,6 | 26,6

Франція | 7,8 | 9,0 | 12,8 | 13,2 | 13 7

Німеччина | 13,9 | 13,3 | 17,4 | 17,8 | 16,9 | 15,5

Греція | 7,5 | 10.0 | 12,8 | 14.3 | 11.5 | 10,8

Ірландія | 4,3 | 9,6 | 14,2 | 11.4 | 9.6 | 8,1

Італія | 14,2 | 14,8 | 16,1 | 16,9 | 15,7 | 15,8

Японія | 8,2 | 10,3 | 14,7 | 14,7 | 13,6

Республіка Корея | 12,2 | 20,8 | 20,0 | 18.8 | 16 4

Нідерланди | 12,7 | 13,1 | 17,7 | 17,7 | 16.8 | 17 8

Нова Зеландія | 16,7 | 14.9 | 21,0 | 19,5 | 19.6

Норвегія | 8,6 | 9.9 | 11,8 | 12.5 | 12,6

Португалія | 9.7 | 12.2 | 12,4 | 13,1 | 11,9 | 13, б

Іспанія | 13,9 | 12,7 | 16,0 | 15,3 | 14.1

Швеція | 15,7 | 23,5 | 30,5 | 27,8 | 25,5 | 26.6

Велика Британія | 14,3 | 21,7 | 25.0 | 23,4 | 22,0 | 21,8

[США | 24,7 | 27.6 | 34,2 | 32,9 | 32,4 | 33.2

Найвизначальнішою рисою, що найпомітніше відрізняє розвинуті країни від інших, є високий рівень розвитку соціальної сфери. Це має вираження у високих середніх доходах населення, значних витратах на пенсійне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, охорону довкілля. При цьому важливо, що тенденція зростання витрат на соціальні потреби і рівня доходів досить виразна останні десятиліття. В цілому за розвинутими країнами в 1970-1997 pp. середньомісячний доход на людину виріс майже в 2 рази (з 950 до 1875 дол.), а середньомісячна заробітна плата - в 1,6 разу (з 1500 до 2425 дол.). Особливо швидко ці показники зростали в Японії (відповідно в 2,6 та 2,5 разу), Греції (2,1 та 2,0), Португалії (2,0 та 2,0). Підвищення середнього рівня доходу в розвинутих країнах супроводжується поступовим скороченням розриву між найбагатшими й найбіднішими верствами населення. За цей самий період розрив між 10% найбагатших і 10% найбідні-ших в цілому по групі країн скоротився від 14,0 до 10,0 разів; по США скорочення становило від 26,7 до 19,0, в Японії - від 10,0 до 7,1, в Швейцарії - від 7,8 до 5,4 разу.

Соціальні витрати держави в усіх розвинутих країнах збільшилися за 1970-1977 pp. втричі, в тому числі на