Особливості економічної структури

Постіндустріальна фаза економічного розвитку, до якої надійшли розвинуті країни, відзначається, як вже зазначалося, випереджаючими темпами зростання сфери послуг при суттєвому уповільненні темпів у сільському господарстві та гірничій промисловості, тобто в первинному секторі. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, незважаючи на те, що в структурі ВВП вона за вартісним обсягом поступається послугами. Табл. 12.11 дає уявлення про структуру економіки розвинутих країн на 2006 рік.

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в економіці, розвинуті країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн в продовольстві й сировині. США, наприклад, посідають друге місце у світі (після Китаю) за виробництвом бавовни, цукрової тростини й буряків. США й Канада на світовому ринку виступають як найбільші експортери зерна, Австралія - вовни й м'яса, Франція - зерна, цукру й вина, Нідерланди, Нова Зеландія й Данія - молочних продуктів, Італія, Португалія, Греція й Іспанія - цитрусових, оливкової олії й вина. Продуктивність сільського господарства в розвинутих країнах у декілька разів вища, ніж у решті країн. Водночас найрозвинутіші держави є й найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, що зумовлено широким внутрішнім споживчим ринком, високою купівельною спроможністю населення. В сукупності ця група країн є основним імпортером м'яса, бавовни, шкірсировини, кави, чаю, какао й іншої продукції тропічного землеробства.

Розвинуті країни є основним виробником промислової продукції. Випереджаючими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, тоді як розвиток видобувних галузей значно уповільнився. За 1956-1999 pp. обсяг світового виробництва готових виробів збільшився у 7,8 разу, а продукції гірничої промисловості - тільки в 3,3 разу. В сукупній вартості промислового виробництва США частка видобувних галузей становить 6,4%, Японії - 8,8, Великої Британії - 8,7%. Зростання добробуту населення цих країн підвищило попит на промислову продукцію споживчого характеру відносно складного виробництва, особливо побутової електроніки. Якщо в 60-80-х роках швидко зростав попит на телевізори, радіоприймачі, пральні машини, то з 90-х років все більше в побут населення входять персональні комп'ютери, бурхливо розвивається телефонізація.

В обробній промисловості виробничого напряму провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріально розвинутих країн основною статею експорту й імпорту. Так, в експорті США вони мають частку в 49%, в імпорті -46%; Німеччини - відповідно 49 і 34, Франції - 36 і 36, Великої Британії - 41 і 38, Японії - 71 і 20%. У машинобудівній промисловості особливо активно розвивається електротехнічне й електронне виробництво - електродвигуни, слектронно-обчислюванна техніка, обладнання зв'язку та ін. В країнах ЄС на електротехнічне й електронне обладнання припадає 10% всієї обробної промисловості регіону. Найвідомішими фірмами в галузі електроніки Європи є Сіменс (ФРН), Філіпс (Нідерланди). Проте за рівнем розвитку електроніки Західна Європа поступається США та Японії. Навіть на європейському ринку ключові позиції за поставками обладнання для оброблення даних і побутового електронного обладнання належать американцям, а за поставками електронних компонентів й побутових електроприладів - японцям.

Традиційні галузі машинобудування - верстатобудування, виробництво транспортних засобів, енергетичного обладнання розвиваються дещо повільнішими темпами,,проте їх значення в економіці розвинутих країн залишається стабільно важливим. Німеччини посідає перше місце в світі за експортом металообробних верстатів. Японія, США й Німеччина посідають перші місця у світовому виробництві автомобілів. Велику частку в економіці США посідає військово-промисловий комплекс, з яким пов'язане виробництво космічної техніки, озброєння, літакобудування, електроніки. Провідну роль у світовому виробництві електронного обладнання, що використовується також і у ВПК, відіїрають, зокрема, американські фірми ІБМ (Інтернешші бізнес мешінз), Майкрософт, Дженерал електрік.

Розвиток комунікаційної мережі с найвиразнішим показником розвитку сфери послуг. Якщо в 1950 р. в світі нараховувалося 51 мли телефонів, то в 1999 р. їх кількість досягла 1000 млн. Інтернетом користується в світі понад 1 млрд чол. [ ]. За окремих країнах користувачі Інтернетом розподіляються таким чином:

Високий динамізм розвитку сфери послуг підтримується значним припливом інвестицій; сюди прямується понад 50% усього обсягу інвестицій.

Сфера послуг поділяється на споживчий та виробничий сектори. До споживчого належать: комунальні послуги, міський транспорт і зв'язок, туризм, готельне господарство, індустрія розваг та ін. До виробничих або ділових послуг відносяться послуги кредитних і фінансових закладів, маркетинг, лізинг, страхування, будівництво, транспортна мережа в цілому, телекомунікації, послуги науково-дослідних фірм.

У виробничому секторі особливо швидко розвиваються кредитно-фінансові послуги. В першій половині 90-х років кредити, отримані в розвинутих країнах, перевищували 100% ВВП порівняно з 50-60% в 50-ті роки [41, с. 359]. Провідними банками є американські та японські.

Такі відомі американські банки, як "Чейз Манхеттен бенк", "Сітікорп" контролюють значну частину світового ринку позичкового капі талу. Серед європейських банків також є такі, які мають гучні імена та тривалу історію. Провідними європейськими банками є німецькі, французькі та швейцарські.

Таблиця 12.12.

Найбільші європейські банки (станом на 2006р.)

1. Креді Агріколь груп (Франція)

2. HSBC холдінг (Велика Британія)

3. Ройял бенк оф Скотланд (Велика Британія)

4. Сентраль Іспано (Іспанія)

5. HBOS (Велика Британія)

6. Уюкредит (Італія)

7. Барклейз бенк (Велика Британія)

8. ABN Амро банк (Нідерланди)

9. UBS (Швейцарія)

10. Дойче банк (Німеччина)

Активно діють фондові біржі, розташовані переважно в розвинутих країнах. Вже говорилося про рух акціонерного капіталу. Щодо ринку боргових паперів, то за десятиліття 1990-2000 pp. його обсяг збільшився в 2 рази по цій групі країн.

Характерною рисою економіки розвинутих країн останніми десятиліттями є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні розробки й інформатика. Капіталовкладення в науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) щороку зростають і досягають у провідних індустріальних державах значних величин. Загальні щорічні витрати на науку у відношенні до ВВП складали в середині 90-х років в США 2,5%, Великій Британії - 2,1, в Німеччині - 2,3, Франції 2,3, в Італії - 1.1, в Японії - 3,0%. В США ця величина дорівнювала 185 млрд дол. Кожна солідна фірма США, Японії або європейської країни мас наукову лабораторію, а то й цілу мережу науково-дослідницьких закладів. В інвестуванні в наукові розробки здійснилися зміни щодо джерел інвестування. Якщо в 60-70-х роках ініціатива щодо підтримки науки й техніки виходила від урядів, то наприкінці 90-х років головними інвесторами тут стали приватні компанії. В 1997 р. їх частка в фінансуванні дослідних розробок в промисловості становила в США 74,5%, в Японії - 98,6%, Німеччині - 90,1% інвестицій у цю сферу. Інвестування в наукову сферу стало дуже вигідною справою і набуло міжнародного характеру. Так, у 1996 р. американські ТНК вклали в свої зарубіжні філії на НДДКР 14 млрд дол., а на відповідний американський ринок надійшло 15 млрд дол. зарубіжних інвестицій.

Отже, можна зробити висновок, що структурні зміни в економіці розвинутих країн зумовлюються ходою науково-технічного прогресу та поглибленням міжнародного поділу праці. В складі їх національних економік знижується частка старих, традиційних галузей - сільського господарства, видобувної, легкої й харчової промисловості; натомість зростає частка науковоємних й капіталоємних галузей виробництва. Посилюється роль інформатики і наукових досліджень. Розвинуті країни мають незрівнянно більшу перевагу в кадрах науковців та кваліфікованих інженерів, робітників, а також у капіталі перед іншими країнами світу. Тому їх вага в світовій економіці вряд чи зменшиться в найближчому майбутньому. (Докладніше щодо характеристики економіки розвинутих країн див. у Додатку 10).

Використана література

1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995.

3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.

4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002.

5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000.

6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999.

7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41.

8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004.

9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001.

10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000.

11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001.

12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001

13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003.

14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998.

15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент