Країни АСЕАН докладають зусиль щодо залучення іноземних інвестицій до регіону. Розроблено план Асеановської інвестиційної зони, який передбачає усунення до 1910 р. внутрішніх перешкод для інвестицій. Інші країни будуть користуватися пільговим режимом з 2020 р. Головна мета - створити єдиний ринок капіталу в АСЕАН. Усі інвестори з країн організації одержують однаковий статус із національними компаніями.

За час свого існування АСЕАН успішно сприяла формуванню субрегіоної вільної торгівлі. Однак у цілому процес оформлення економічних організацій у цьому регіоні істотно відставав від розвитку подій у Європі та Америці, хоча він і перетворюється на величезного імпортера капіталу.

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним угрупованням є Азіатсько-Тнхоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). До нього входять 22 держави: Австралія, Бруней, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка Корея, Сингапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, В'єтнам, Індонезія, Перу, Чилі, Японія, Росія (з 1997 p.). Частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 60%, в світовій торгівлі - 40, у золотовалютних резервах - 80% [10, с. 282].

АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативне спрямування. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюванням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передбачається створення зони вільної торгівлі до 2020 р.

Серед інших інтеграційних об'єднань Азії й Азіатсько-Тихооксанського регіону слід назвати:

§ "План Коломбо" із спільного економічного й соціального розвитку в Азії й Тихому океані; утворений в 1951 р. і об'єднує 24 держави Південної, Південно-Східної, Східної Азії, а також США, Австралію;

§ Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК); утворена в 1985 p., об'єднує 7 країн регіону (Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдиви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка).

Основні економічні угруповання в Африці

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африканському континенті, котрий має свої географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особливості (специфіку). Справа в тому, що Африка - це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано понад 50 держав з населенням більше ніж 500 мли чоловік, і знаходиться в безпосередній близькості до Близького Сходу. Більшість молодих африканських держав володіють значним, у своїй більшості не освоєним економічним потенціалом. Це - багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природно кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африканськими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запаси нафти знаходяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжях. Густота населення на континенті - 19 чол. на 1 KB. KM - одна з найнижчих у світі. Усе це зумовлює істотні відмінності між країнами Африки щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зовнішньої торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому характеризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилася суперечність між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці - усі ці проблеми, пов'язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень, на їхній структурі. Уповільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональність розвитку. Усе це позначалося на зниженні темпів економічного зростання.

Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничо видобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов'язаний із витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв'язку з цим економічний розвиток країн Африки в дедалі зростаючому ступені залежить від падання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної допомоги.

Через орієнтованість економік країн Африки на іноземні ринки виключно важлива роль у забезпеченні їх економічного розвитку належить зовнішньоторговельним зв'язкам, а значить, вирішенню питань спільного ринку та ефективному розвитку їхньої зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія. Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот-д'івуар, Кабо-Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того з населенням понад 180 млн чол. і ВНП більше ніж 63 млрд дол. США при 345,4 дол. США на душу населення І 0,6% частки світового експерта.

У складі ЕКОВАС 4 комісії:

1. З торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової системи та платежів.

2. З транспорту, телекомунікацій та енергетики.

3. З промисловості, сільського господарства та природних ресурсів.

4. Із соціальних та культурних проблем.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС на митним союз на зразок ЄС. Проте надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують і інші види міждержавного співробітництва, а також у зв'язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації немає зацікавленості в успішнім її діяльності.

В Африці існують також і інші інтеграційні угруповання:

§ Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДБАК); об'єднує 6 країн: Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканську Республіку, Чад, Екваторіальну Гвінею;

§ Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА); об'єднує 20 країн регіону;

§ Південноафриканське співтовариство розвитку (САДК); об'єднує 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, котра, здебільшого відбувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їх економічна активність настільки низька, що бази для їх співробітництва поки що практично немає. Майже всі африканські країни сподіваються насамперед на сільське господарство та природні ресурси як основні джерела доходу і прибутку від експорту. А відтак відсутні серйозні підстави для зниження бар'єрів на шляху просування первинних ресурсів. Промисловість у переважній більшості країн знаходиться на дуже низькому рівні розвитку, а тому скоріше потребує захисту, між відкриття ринків для вільної конкуренції, що суттєво утруднює створення зон вільної торгівлі. Здебільшого існуючі групи намагаються співробітничати в інших сферах, наприклад, у наданні транспортних послуг і розвитку інфраструктури, реалізації дрібних промислових проектів тощо.

Використана література

1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995.

3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.

4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002.

5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000.

6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999.

7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41.

8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004.

9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001.

10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000.

11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001.

12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001

13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003.

14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998.

15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995.

16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997.

17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994.

18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994.

19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003.

20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006.

21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.