a) наявність суб'єкта (засновник, довірчий власник, вигодонабувач), причому кількість суб'єктів може коливатися від одного до кількох осіб;

b) наявність майна чи прав будь-якого виду, які передаються трасту;

c) управління довірчим власником переданим йому майном чи (і) правами будь-якого виду від свого імені;

d) довірчий власник повинен управляти переданим майном чи правами на користь засновника чи вигодонабувача.

Так, довірчою власністю будуть визнані в побутовій сфері відносини з охорони майна опікуваної чи недієздатної особи в одних випадках; з організації благодійної діяльності, ліквідації спадщини, в інших випадках; у господарській сфері - відносини між принципалом і агентом, клієнтом і адвокатом, членами партнерства між собою і т.д.

Що стосується підстав, за яких виникає довірча власність, то поряд із законом, договором чи однобічним розпорядженням засновника такі відносини можуть виникнути і з будь-яких інших причин. Наприклад, яка-небудь річ передана в заставу, потім річ продасться, і сума, виручена від продажу, перевищує вартість речі, переданої в заставу; на таке перевищення вартості продажу над вартістю закладеної речі будуть поширюватися відносини довірчої власності і, отже, якщо заставоутримувач привласнить собі зазначений надлишок, то в заставника виникає право на захист своїх майнових інтересів.

Ще однією ситуацією, яка ілюструє механізм підстави трасту, може бути така. Хитромудрий мільярдер вирішив, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, тому що це призвело б до необхідності сплати податку на спадщину, який у багатьох країнах дуже великий. Замість цього мільярдер створює в офшорному центрі фонд, у який переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонду, а спадкоємці одержують право користуватися засобами цього фонду. Інститут трасту сформувався в Англії й одержав велике поширення в США. Меншою мірою ідея створення таких трастів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінилися побоювання щодо того, що неможливо цілком виключити труднощі повернення коштів, переказаних в офшорні центри.

У державах, де законодавча система грунтується на принципах римського права, перешкодою в заснуванні фондів такого типу може стати податок на дарування, оскільки переказ грошей у такий фонд може бути кваліфікований як дарування. У деяких країнах виникають також проблеми з визнанням трасту з погляду існуючого права, якщо такий траст заснований громадянами даної держави за кордоном. До типових офшорних центрів, які сприяють створенню довірчих фондів, відносяться Багамські, Бермудські острови, Кіпр, Бахрейн, Гібралтар, Гонконг, Ліхтенштейн, Мадейра, Науру, Сент-Вінсент, Швейцарія, острови Теркс і Кайкос, Кайман, острови в протоці Ла-Манш. На території США тільки в штаті Массачусетс законодавство ставиться прихильно до заснування таких фондів.

Офшорний університет

Усе, що стосувалося розглянутих форм підприємницької діяльності в офшорних центрах, можна також віднести і до й університету. Його можна створити тут дотримання обов'язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придатний для таких починань. У той же час немає і розпоряджень, які забороняли б створення в офшорних центрах компаній, які мають назву "університет". Разом з тим навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, у кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень відносно вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.

Розмаїтість форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їхнє взаємне поєднання і цілеспрямовану взаємозалежність. Усе це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись одержати вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденцію в країні з прогресивним оподаткуванням, своїй філії, яка знаходиться в офшорному центрі, за цінами, нижчими від їхньої фактичної вартості. Філії здійснюють подальший перепродаж цих товарів за вищими цінами. Механізм дії такого трансферту ілюструє рис. 18.1.

Ілюстрацією наведеної на схемі ситуації може бути такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі В за заниженою ціною - усього за 500 дол. Робить вона це тому, що її філія - фірма В зареєстрована в офшорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. Надалі фірма В перепродує цей товар за його реальною ціною - 1000 доларів. Яка вигода від такої махінації? Допустимо, що компанія А, розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна сплатити податок за ставкою 50%. Продаж товару фірмі В і його подальший перепродаж дозволять одержати сукупний виграш, рівний 750 дол. "Економія" в результаті втечі від податку за допомогою використання офшорного центру дала 250 дол. плюс 500 доларів, отриманих дочірньою фірмою В. Якби така махінація проводилася, минаючи офшорний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% склав би тільки 500 доларів США.

Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватися шляхом переказу філії, розташованої в офшорному центрі, складових частин певного продукту (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізму) за ціною, нижчою від ціни складеного з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за вищою ціною. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного заниження чи завищення витрат утримання самої компанії. Основні витрати на її утримання: витрати обслуговування підприємств, відсотки з позик, інші платежі, наприклад, за ліцензії, за використання патентів і т.п. Витрати обслуговування - це різного виду платежі: заробітна плата, допомога, відшкодування збитків, оплата за приміщення, витрати на дослідження, усякого виду винагороди, витрати на транспорт і рекламу.

Переказ прибутку до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється таким чином, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає своїй філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові. У такий же спосіб придбання патентів, ліцензій, товарних знаків і т. ін. відбувається за цінами, які перевищують загальноприйняті ціни. Так переказують прибуток в компанію з резиденцією в офшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для завищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик (зроблених у загальноприйнятих нормах міжнародного бізнесу) материнською компанією найчастіше виступає та, котра бере кредити у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її філіям і назад залежно від того, платить боржник високі відсотки з позик

Трансферт прибутку відбувається, коли компанія з резиденцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція призводить не тільки до трансферту відсотків з позик в офшорні центри, а й до зменшення прибутку материнській компанії, яка підлягає оподатковуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії у філію, розташовану в офшорному центрі, відбувається таким чином, що перша робить оплату товарів і послуг, закуплених другою. Нарешті, трансферт прибутку здійснюється і таким чином, коли материнська компанія оплачує послуги, які взагалі не були надані їй філією з резиденцією в офшорному центрі, а лише сфабриковані документи, які підтверджують виконання цих послуг.

Ротаційна компанія як специ фічний вид використання офшорних центрів

Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов'язане зі специфікою існування офшорних центрів тільки юрисдикція такихцентрів може забезпечити умови і гарантії функціонування ротаційних компаній. Сама функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в "перекиданні" коштів чи цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, начебто відбувається при цьому зміна власників грошових сум чи цінних паперів.

Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі дуже елегантні назви. У Ліхтенштейні вони іменуються "головними нерезиденціями", у Ліберії - "нерезндентськимн корпораціями", у карибських міні-державах - "міжнародними компаніями". Це повинно означати, що їхня діяльність здійснюється не на місцевому рівні, а в міжнародному масштабі. Відносно них також використовується термін "поштова скринька", як дослівний переклад з німецького Brieflcasten, який можна почути в англосаксонських країнах. Але багатьом бізнесменам, які використовують офшорні центри, ця назва не подобається -вона їм здається "нереспектабельною", і вони віддають перевагу іншим термінам. Тому для позначення ротаційної компанії застосовується назва "звільнена компанія", тобто фірма, не обтяжена прибутковим податком. Вона набула популярності в Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах Південно-Східної Азії найпопулярнішим визначенням фіктивних компаній став термін "компанія-резиденція". Нарешті, найчастіше вживаним терміном стає "ротаційна" (чи передавальна компанія).

Її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало однією з розповсюджених форм втечі від податків у міжнародному бізнесі. Розглядаючи її в цілому, можна відзначити, що ця компанія засновується фізичною чи юридичною особою, яка залишається в країні з високим рівнем оподаткування. Вона характеризується такими рисами:

1. Засновник ротаційної компанії - незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній усім пакетом акцій або більшою їх