Ж Додаткові розпорядження. Лише деякі офшорні центри вимагають від засновників прийняття додаткових правил і розпоряджень. Тим часом, для саmux засновників може бути корисним прийняття в тексті угоди додаткових розпоряджень в інтересах інвесторів. До них відносяться:

1) регулювання первинних продаж на випадок, якби акціонери захотіли продати свої акції;

2) час і місце загальних зборів акціонерів чи співвласників, обов'язок повідомлення або інформування, голосування на основі пред'явлення повноважень;

3) функції і повноваження директорів, організація управління, вибір і процедура відкликання директорів;

4) порядок виплати дивідендів;

5) постанови про управління і розпорядження майновими цінностями, включаючи банківські рахунки.

Ж. Розпорядження Загального Права (Common Law).

У більшості центрів, які функціонують у системі Загального Права, при заснуванні компанії необхідно ще дотримуватися кількох додаткових вимог, а саме:

a) повинна бути зареєстрована резиденція (Registered Office), вона є і поштовою адресою;

b) назва компанії повинна бути привласнена резиденції і бути присутньою в будь-якому іншому офісі, де компанія веде свої справи;

c) компанія повинна зберігати список акціонерів, директорів, іпотек у своїй зареєстрованій резиденції.

3. Місцеві помічники, радники, довірителі. В офшорних центрах, які називають себе часто фінансовими центрами, розташовано кілька всесвітньо відомих банків, аудиторських і адвокатських контор і т.п. Але поряд з ними існують і такі центри, як Науру, де діє всього один банк і дуже мало місцевих помічників, які, до того ж, мають абсолютну монополію на свою діяльність. Пошук відповідних співробітників здійснюється вже при виборі офшорного центру.

Зміна місця проживання

Надаючи клієнтам широку розмаїтість форм і видів підприємницької діяльності, адміністрація офшорних центрів не вимагає від власників або засновників компаній, щоб ті неодмінно проживали на території центрів. Проте зміна місця проживання останніми десятиліттями стала розповсюдженим способом втечі чи ухилення від сплати індивідуального прибуткового податку. Тому частішають випадки зміни місця проживання і переміщення (нерідко фіктивного) в юрисдикції з низьким індивідуальним оподаткуванням.

Вибір офшорного центру фізичною особою зводиться до альтернативи:

§ збереження колишнього місця проживання в країні з високими податками і тимчасове переміщення на територію офшорного центру, або

§ повне переселення з країни, громадянином якої є ця особа. Чи можливо в другому випадку повернутися на колишнє місце проживання, не піддаючи себе штрафним санкціям з боку податкових органів? Взагалі це можливо, якщо до виїзду з країни в платника не було недоїмок і заборгованості з податків, а також якщо його відсутність за кордоном не перевищувала визначеної в законі кількості днів. Розглянемо особливості такої ситуації на прикладі двох європейських держав.

У Німеччині податкове законодавство дозволяє перебувати на батьківщині стільки часу, протягом якого не накладаються фінансові і податкові зобов'язання. Якщо це перебування триває більше ніж півроку, то фізична особа зобов'язана сплатити податки з усього сукупного доходу незалежно від того, де його отримано. У Німеччині повідомлення в поліцію про факт свого виїзду з країни не є з юридичного боку вирішальним свідченням про те, що дана особа виїхала за кордон. Такий факт може бути визнаний лише після пред'явлення доказів, які підтверджують, що дана особа залишила своє місце проживання. Навіть у тому випадку, якщо хто-небудь офіційно заявляє в поліцію про свій від'їзд із країни, він все одно буде вважатися проживаючим у Німеччині, якщо залишив там свою квартиру чи будинок, на підставі чого можна робити висновок, що він бажає зберегти це місце проживання і при більш тривалому перебуванні за кордоном. Влада постійно буде так вважати, якщо:

§ він залишить квартиру, зняту на своє прізвище;

§ не продає своєї власної квартири чи будинку, або не здає їх в оренду кому-небудь на тривалий термін;

§ просто залишить мебльоване житло незайнятим, щоб у міру можливості час від часу ним користуватися;

§ залишає своє житло родичам для використання.

Щоб уникнути підозри в тому, що є бажання залишити за собою тим чи іншим чином своє житло в Німеччині, не слід мати квартири чи будинку, зареєстрованих на своє прізвище. У випадку повернення до Німеччини не слід селитися в будинку чи квартирі, які колись були власністю емігранта. Вимоги податкових служб у таких випадках дуже суворі. Наприклад, інженер-будівельник, який тимчасово працював у Ємені, залишив свою зручно обставлену квартиру на власне прізвище в Німеччині. Коли повернувся через 2 роки в країну, то змушений був, за вироком Мюнхенського фінансового суду, сплатити податки німецькій скарбниці [43, с. 222]. Припущення щодо того, що хтось зможе зареєструвати своє перебування за кордоном, залишивши дружину й дітей у Німеччині, виправдується дуже рідко. Тому що податкова влада вважає, що місце проживання чоловіка там, де живе його родина, наприклад, дружина й діти.

Відповідно до розпорядження Федерального міністерства фінансів від 1990 р. будь-яке житло, яке використовується хоча б один раз протягом року на кілька днів, визнається резиденцією (постійним місцем проживання) платника податків у Німеччині.

Наступний критерій (поряд з резиденцією) - це "звичайне перебування". Це має місце тоді, коли чиєсь перебування тут свідчить, що спосіб життя даної особи носить відносно стійкий, постійний, а не випадковий характер. Це місце, в якому хто-небудь проживає тимчасово більше ніж 6 місяців протягом року. Щоб позбутися необмеженого податкового обов'язку в цій країні, потрібно не тільки відмовитися від резиденції, але й від так званого „звичайного перебування" в Німеччині.

В Австрії при залишенні місця проживання все одно зберігається обов'язок сплати податку з доходу, отриманого в цій країні. Для тих, хто не має роботи за своєю професією, дозволене перебування в країні протягом року без сплати яких-небудь податків.

При поверненні в Австрію з офшорних центрів діє закон про привілеї для тих, хто повертається. Він стосується як реемігрантів, так і осіб, які протягом десяти останніх років не мали свого житла в Австрії і мають намір його тут придбати. Такі пільги звичайно надаються Міністерством фінансів на 3 роки з можливістю їхнього продовження до 10 років. Вони стосуються, насамперед, прибуткового і майнового податків на іноземні доходи, причому податки при наданні пільг на такі доходи становлять 50%. З користувачів пільгами, однак, виключаються ті, хто має намір влаштуватися на роботу в Австрії.

Із середини 1990-х років серед фізичних осіб, які ухиляються від сплати податків у Європі шляхом зміни місця проживання, найбільшої популярності набули спортсмени. При їхніх численних поїздках на змагання за міжнародними контрактами спортивні зірки одержують доходи з числених джерел, що ускладнює податковий контроль. Вони користуються для ухилення від сплати податків не тільки привілеями для спортсменів, які надаються в Монте-Карло і Ліхтенштейні (де в численних службових приміщеннях нараховується більше офісів, ніж вікон), але і в Бельгії. Саме там одержали податковий притулок футболісти вищої ліги Німеччини. Ці спортсмени зареєструвалися на проживання в прикордонних районах Бельгії для того, щоб заощадити на податках, які в Німеччині досягають 53% їхніх доходів. У Бельгії ж спортсмени платять привілейований, невисокий податок - усього в 15% їхніх доходів. Бельгійське податкове законодавство такі самі пільги, крім спортсменів, надає артистам, письменникам і журналістам. У майбутньому уряд Бельгії за вимогою Європейської Ради обіцяв підвищити податки на ці категорії платників, щоб запобігти їхній втечі в Бельгію із сусідніх країн.

Інший спосіб втечі фізичних осіб від податків - заснування ними фірми типу *"поштова скринька". До таких голосних афер належить справа батька німецької тенісистки Щтеффі Граф. Податкові служби встановили, що велика кількість гонорарів за її виступи надходила в Голландію і Ліхтенштейн, з яких офіційно спортсменка одержувала нібито тільки 20%, і тільки ця сума обкладалася податком. Кількість фірм і посередників, задіяних для приховання доходів спортсменки, була така велика, що податковим службам було надзвичайно важко докопатися до правдивої інформації про доходи Штеффі Граф. Німецький журнал "Дер Шпігель" повідомляв, що, наприклад, на рахунки компанії в Ліхтенштейні надійшло 30 мли марок від батька тенісистки, потім ці гроші були переказані кудись далі. Гроші пересилалися також у США на спеціальні рахунки Національного банку у Вашингтоні, звідки були переказані менеджерським агентством, яке обслуговує багатьох тенісистів, в офшорний центр на Бермудських островах. З 1983 р. по 1994 рік із зароблених 177 мли марок Штеффі Граф заплатила всього 10 мільйонів податку. Перекази грошей до Голландії були незаконні, тому що країною резидентства спортсменки була Німеччина. У 1994 р. родина Граф учинила скандал, склавши податкову декларацію і сплативши податок у 3,5 млн марок у землі Баден-Вюртемберг. Як писала німецька преса, податок зі спортсменки допоміг малій громаді (де зареєстрована Штеффі Граф), сплатити половину витрат на інвестиції, непосильні для місцевості, в якій проживає близько 15 тис. жителів.

Інший спортсмен - Борис Беккер - поміняв місце проживання, переїхавши до Монте-Карло для того, щоб переказувати гроші в Голландію і на Антильські острови. Але такі операції були цілком легальні.