У результаті відбувається своєрідна "деперсоніфікація", формується колективний суб'єкт господарства, позбавлений неповноти й обмеженості окремих індивідів. Однак загальне може не тільки об'єднувати, а й розділяти людей. Воно часто веде до розмивання особливостей духовного світу учасників діалогу. Тому вирішенням цієї проблеми є постановка як дійсної основи діалогу принцип конкретно-все загального'. "Людина, яка усвідомила себе носієм конкретно-всезагального, не ставиться до себе, як до чогось закінченого, "сталого". Вона не приймає конкретні обставити, в яких вона живе, за невід'ємну, раз і назавжди дану ознаку власного світу"51. Тому суб'єкт господарства і економічної діяльності, не обмежуючись собою, сам творить свій світ, свої обставини, свій добробут. Діалог стає не лише способом взаємовідношень "людина — світ", а й способом економічного буття.

Самореалізація особистості як процес становлення власного "Я"

Економіка в її всезагальному об'єктивному розумінні як атрибут суспільного життя в цілому (а не просто як конкретні якості різновидної господарської діяльності) не зводиться лише до конкретних форм її буття. При виокремленні економіки як особливого соціального і духовно-практичного утворення справа стосується локалізації "світовідношення", яке не має адекватного емпіричного аналога. Адже йдеться про виникнення тієї "позиції" в онтологічній структурі економічної реальності, в результаті якої виникає саме людське відношення як відношення і зумовлене тим роздвоєння цієї реальності на протилежності "економічна свідомість — економічне буття". Інакше кажучи, проблема полягає в корінній специфіці того відношення, котре є джерелом і сферою буття самої людської діяльності.

Економіка первісно існує як єдність об'єктивного і суб'єктивного, опосередкованого практикою. Таке опосередкування сущого практичними формами його перетворення і здійснює, в найбільш узагальненому вигляді, економіка. Об'єктивно економіка є інваріантною спроможністю людського господарства здійснюватися за властивостями і мірками суспільних цілей життєдіяльності. В цьому плані вона через економічну свідомість відображає економічне буття в аспекті закономірного зв'язку господарських, смислових, ідеальних моментів практичної діяльності. Економіка є самовизначенням суспільно-господарської форми життєдіяльності як такої, включаючи сутність свідомості в її єдності з самосвідомістю. Головне в змісті економіки — не лише речі, матеріальна предметність, а люди, суспільство. В цьому розумінні економіка є предметним буттям особистості, й "третьою природою". Економіка репрезентує те, що як уся сукупність форм суспільної життєдіяльності утворює на рівні соціуму тотальну цілісність, здатну до необмеженого розвитку й удосконалення. На рівні суспільства вона характеризує процес індивідуації всезагального способу господарської діяльності суб'єкта в особистісні параметри життєдіяльності. В цьому розумінні економіка становить нормативно-онтологічний аспект людського світовідношення, який виявляється в конкретних актах господарської життєдіяльності та вчинках людини. В єдності цих моментів економіка є процесом локалізації індивідуальної господарської життєдіяльності й, у свою чергу, сходження останньої до колективного господарського досвіду і закріплення в ньому у вигляді певних соціокультурних якостей, опредметнених в економічній свідомості.

У бутті економіки буття суспільства і людини опосередковане предметною доцільною діяльністю. Разом із тим економіка не є звичайною мисленнєвою доцільністю. Адже не кожне цілепокладання і не кожна ціль є еквівалентами економіки, а насамперед та, яка мобілізує й організовує реальні господарські дії людини, її чуттєво-конкретні прагнення і духовні потенції в єдину доцільну цілісність й утворює разом із людиною певний принцип буття. Таким чином, економіка через цілепокладання стає принципом буття і людського світовідношення в цілому.

Економіка, виступаючи принципом буття "природи" людини, набуває функціонально дуального виміру: вона виявляє людину як ціль (кантівська пропозиція), а стосовно зовнішнього соціального (природного) буття виступає знаряддям і засобом для використання соціальних сил і підтримання рівноваги в інших сферах суспільства. Основою економічного буття і способу людських відносин у ньому є суспільна діяльність. Як суто людський здобуток діяльність виступає опосередковуючою ланкою у відношенні людини до соціоекономічної реальності. В цьому аспекті доцільність має матеріально-практичний характер, утворюючи самостійний, цілеспрямований процес.

Доцільність людської діяльності формується практично. її специфіка полягає в тому, що в цілі (меті) реального процесу діяльності ідеально відображається результат діяльності. В цьому полягає її формоутворююче начало відносно реальних феноменів природного і суспільного буття, які стали об'єктом економічної взаємодії, а також спонукальний мотив свідомо контрольованої економічної діяльності самої людини.

В об'єктивно економічному плані поняття цілі (мети) відображає історію людської праці, яка стала логікою діяльності "економічної людини". Суб'єктивно ціль — це спосіб освоєння людиною природної і соціально-економічної реальності у формах практики, яка, як відомо, може виступати у формі розсудку (пристосовницько-використовуюча практика освоєння дійсності) і розуму (творчий підхід до дійсності). Розрахунку властива орієнтація на "об'єктно-речову" (предметну) сторону дійсності, на абстрактно-всезагальне, абстрактно-предметне. Тому для нього "непрозорими" є самі суспільні відносини, всередині яких людина діє і пізнає. Буття самої людини — в соціально-економічній проекції — редуковано до "чисто" об'єктного буття; суспільні зв'язки "уречевлені", "зливаються" з характеристикою речей і предметів52. Звернення розсудком уваги на людину ("суб'єкт") також є зовнішнім, адже і сама вона редукована до tabula rasa ("чистої дошки").

Але ось людина дійсно знаходить у собі здатність, якою і відрізняється від усіх інших речей і від себе самої, оскільки на неї діють предмети, і ця здатність є розум. Розум як чиста са-модіяльність вище навіть розсудку в тому відношенні, що хоча розсудок також є самодіяльністю і на відміну від почуттів не містить у собі одні лише уявлення, які виникають тільки тоді, коли на нас діють речі (тобто коли ми пасивні), однак він своєю діяльністю може складати тільки такі поняття, котрі слугують лише для того, щоб підвести під правила чуттєві уявлення і тим самим об'єднати їх у свідомості; без такого застосування чуттєвості розсудок нічого б не міг мислити. Розум же пока-зує під ім'ям ідей таку чисту спонтанність, що завдяки їй вихо-дить далеко за межі всього, що тільки може дати їй чуттєвість, і виконує свою найважливішу справу тим, що відрізняє чуттє-во сприйманий світ від умоосяжного, тим самим показуючи, однак, самому розсудку його межі.

І. Кант

Діяльність за "зовнішньою доцільністю" й адекватна їй суб'єктивна здатність (розсудок) не виходять за межі кінечних (остаточних) відносин, оскільки така форма доцільності є кінечною доцільністю, де об'єкт поставлений як у собі нікчемним. Діяльність у такій формі не може бути реалізацією повноти людської сутності, не виявить змісту "економічної людини". Г.В.Ф. Гегель зауважує, що здійснена в результаті діяльності за зовнішньою доцільністю мета (ціль) "страждає-в-собі-надломом". У результаті виникла форма, яка зовнішньо покладена, форма, яка "внаслідок обмеженого змісту мети також постає як випадкове визначення"53. Така випадкова форма (результат пристосовницької діяльності) є випадковою, оскільки приноситься ззовні, а власне буттєві смисли предмету ігноруються. Все, "що є, слугує в такому випадку матеріалом для реалізації потрібної суб'єкту форми. Досягнута таким чином ціль сама виступає засобом для інших цілей, зовнішніх стосовно неї, а подібна життєдіяльність сама є засобом до життя, але не життя як такого. В результаті діяльності за зовнішньою доцільністю людина присутня лише "в собі", в потенції. Так само і в предметах такої діяльності людська сутність присутня "в собі", — але вона все-таки присутня, оскільки предмет праці є результатом попередньої діяльності. Однак ця сутність не розгорнута "для себе" і тим самим не підлягає освоєнню як власне людська сутність"54. Тому в суто розсудковій діяльності людина не визначає себе в предметі діяльності, не визначає свою всезагальну сутність, і результат такої діяльності не є для неї втіленням, реалізацією її самої. Звідси — "розірваність" духовного буття сучасної людини, причину якої вбачають в "економізмі". Але наскільки це достовірно?

Очевидно, необхідно до вирішення проблеми підходити з позиції цілісності економічної свідомості, яка виступає в єдності з самосвідомістю, спираючись на діяльність розсудку і розуму. Адже, в кінцевому підсумку, людська діяльність за предметністю, кінечною доцільністю виявляє істинний зміст себе як процесу, пов'язаного з розвитком суб'єкта. Отже, предметно-економічну форму діяльності можна розглянути як форму саморозвитку людини.

Здійснена ціль (мета) постає єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Іншими словами, якщо ми розглядаємо процес людської діяльності не в її "об'єктно-предметній", речовинній, економічно-матеріальній іпостасі, а в культурно-історичному, метафізичному розумінні, то як діяльність форми вона має так чи інакше змістом саму себе, як єдність об'єктивного і суб'єктивного, що відкривається для людини. Предметний

(господарський) світ людського буття, взятий у розумній формі, виступає для-себе-буттям людини, як розкрита "книга людських сутнісних сил ", і тому процес його творення породжується людською працею. Але в праці як діяльності, що підкоряється зовнішній діяльності, момент саморозвитку суб'єкта виступає