господарське панування або виключний фізичний контроль над об'єктом власності. Право користування — особисте використання об'єкта власності, здобування його корисних властивостей шляхом виробничого чи особистого споживання. Право розпорядження (управління) — прийняття рішень щодо того, як і ким може бути використаний об'єкт власності. Право привласнення (право на дохід) — привласнення, що ґрунтується на попередньому особистому використанні об'єкта власності або на дозволі щодо користування ним іншим особам. Право на залишкову вартість (право суверена) — абсолютне право на визначення подальшої долі об'єкта власності шляхом відчуження, споживання, продажу, зміни чи знищення тощо. Право на безпеку — гарантія захисту об'єкта власності від експропріації. Право на перехід об'єкта власності у спадок або за заповітом — можливість користуватись повним набором правомочностей після отримання об'єкта власності у спадок або за заповітом. Право на безстроковість — необмеженість володіння правомочностями у часі, якщо інше не зазначено в договорі. Право на заборону шкідливого використання — обов'язок утримуватись від використання об'єкта власності у шкідливий для інших спосіб, у тому числі пов'язаний з виникненням негативних зовнішніх ефектів. Право на відповідальність через відшкодування — можливість вилучення об'єкта власності в оплату боргу. Право на залишковий характер — можливість "природного" повернення переданих будь-кому правомочностей із закінченням терміну передачі (наявність інститутів та процедур щодо захисту та відновлення втрачених правомочностей)149різного роду обмежень підривають стимули до ефективного використання ресурсів, гальмуючи розвиток економічної системи.
Неоекономіка — зовсім не суперліберальна економіка, в котрій всі "комп'ютерним" буквально купаються, сидячи у себе дома, у віртуально-інформаційній свободі, а економіка, яка вирізняється особливою суперорганізованістю, — і суперорганізація ця переважає не лише ринково-конкурентну організацію, не тільки корпоративно-монопольну, не тільки міждержавно-трансмонопольну, але навіть і новітню вірту-ально-інформаційну; це особливого роду організація, у якої поки ще не має іншої назви, крім неоекономічної.
Ю.М. Осипов
Принциповим є положення неоінституціоналізму щодо неможливості вичерпно повного визначення та абсолютно надійного захисту будь-яких прав власності в реальній економіці. Оскільки специфікація прав власності не є безкоштовною, ступінь її повноти — питання міри збалансування вигід і втрат встановлення та захисту конкретних прав. Внаслідок цього специфікація прав власності наштовхується на межу, пов'язану з неможливістю окупити витрати на виграш від подолання розмитості прав власності. Саме тому важливого значення набуває активний пошук умов обмеження та розщеплення прав власності, за яких позитивні результати будуть перевищувати можливі негативні наслідки. Історично в розвинених країнах склалися дві правові традиції — континентальна і англосаксонська щодо специфікації прав власності.
Водночас необхідно зазначити, що континентальне право з часом перестало відповідати тенденціям індустріального та постіндустріального розвитку. Все більшого визнання у розвинених країнах почала набувати англосаксонська традиція, згідно з якою "розщеплення" власності на правомочності кількох осіб сприяє отриманню максимально можливих вигід. Так, оренда землі часто більш вигідна, ніж її купівля; лізинг може принести вищий прибуток, ніж купівля обладнання; трастові, довірчі операції — вигідніші за особисте управління майном тощо.
Саме англосаксонська правова традиція стала основою формування і розвитку економічної теорії прав власності, згідно з якою кожне економічне рішення повинно спиратись на набір (пучок) правомочностей, які забезпечують найвигіднішу реалізацію конкретного економічного проекту. Таким чином, економіко-правовий підхід до аналізу проблем власності передбачає, що відносини власності та правові відносини завжди взаємопов'язані, оскільки транзакційні витрати у реальній дійсності не є нульовими; права власності є важливим інститутом зниження визначеності у взаємовідносинах індивідів, мотивації їх господарської діяльності та формування відповідної системи стимулів; "пучок" прав власності не є постійним і незмінним як із боку суб'єктів, такі з боку об'єктів привласнення; правові аспекти відносин власності не лише змінюються у процесі господарського розвитку суспільства, а й самі виступають активним чинником соціально-економічних змін; право стає не лише важливим фактором формування корисності, цінності економічних благ як об'єктив власності, а й саме трансформується в економічне благо (ресурс, джерело доходів, капітал), яке стає товаром і включається в господарський обіг.
Сучасні дослідники звертають увагу на те, що "економісти зазвичай сприймають пучок прав як даність". Водночас, "коли на ринку укладається угода, обмінюються два пучки прав власності. Пучок прав, як правило, прикріплюється до визначеного фізичного блага чи послуги, але саме цінність прав визначає цінність товарів, що обмінюються"150.
Відтак робиться висновок, що товар є певною сукупністю не лише фізичних характеристик, а й певних прав та юридичних обмежень, які впливають на його цінність. Ширший набір повноважень підвищує корисність товару і навпаки.
У реальному господарському житті економічні й правові аспекти власності тісно переплітаються, оскільки економічні відносини власності завжди виступають у конкретній правовій формі. Більше того, саме право, яке оформляє економічні відносини, перетворюється на їх об'єкт і розвивається як своєрідний економічний інститут. Це дає підстави для трактування власності як економіко-правової категорії та подолання на цій основі абсолютизації права приватної власності та певної обмеженості соціально-економічного підходу, який аналізує економічні інтереси у зв'язку з реальними можливостями привласнення, не пояснюючи, від чого вони залежать.
Особливість неоекономіки полягає в тому, що вартість у ній трансцендентно прибуває в реальне господарське життя, а додаткова вартість із неї трансцендентно відходить (будь-якими способами: від одержання звичайних доходів за цінни-ми паперами і кредитами до фінансових! грошових, валют-них, платіжних і т. ін. криз). Гроші більше не перебувають у достатній мірі в розпорядженні більшості національних дер-жав, як не перебувають у руках більшості національних аген-тів капітали, кредити, товарні і фондові інвестиції, доходи ціни і т. д. і т. п. Все це перебуває в розпорядженні суперкапіталу.
Ю.М. Осипов
У сучасній економічній науці, яка характеризується плюралізмом та множинністю теоретичних і методологічних підходів до дослідження господарських процесів і явищ, не склалося єдиної думки щодо трактування відносин власності. Все більш чітко вираженою стає тенденція до "розчленування" права власності на один і той самий об'єкт, котру можна охарактеризувати як загальну тенденцію розвитку процесів правового регулювання відносин власності. Конструкція розчленування власності, напрацьована у феодальному праві, згідно з якою допускалось існування кількох титулів власності на одне і те саме майно, виявилась достатньо добре пристосованою для теоретичного і практичного розвитку. Внаслідок дедалі зростаючого обмеження правомочностей з часом все менше забезпечується повнота панування власника над річчю, а саме право власності з "триєдиного" права перетворюється на своєрідну "зв'язку", або "пучок", прав.
Таку тенденцію еволюції правового регулювання відносин власності видається можливим визначити як тенденцію розвитку суб'єктивного права власності в напрямі від права абсолютного до права обмеженого і зазначити, що в цілому вона збережеться як на найближчу, так і на більш віддалену перспективу. Такий розвиток зумовлює необхідність пошуку нових теоретичних підходів і конструкцій права власності. В цілому це сприяє збагаченню розуміння власності як складної системної категорії на основі дослідження відносин привласнення — відчуження, відокремлення та поєднання її економічного та юридичного змісту, об'єктивно — предметно- та ціннісно-мотиваційного аналізу тощо. Нові можливості та підходи до дослідження відносин власності відкривають еволюційна економіка та синергетика, які розширюють традиційну проблематику та понятійний апарат економічної науки на основі визнання складності та нелінійності соціально-економічного розвитку.
Література
1 Замошкин Ю.А. Частная жизнь, частный интерес, частная собственность // Вопр. философии. — 1999.— № 2. — С. 3.
2 Мунье Э. Манифест персонализма. — М., 1999. — С. 152.
3 Там же. —С. 153.
4 Ракитов А.И. Философская азбука бизнеса // Вопр. философии. — 1991. — №2. — С. 30.
5 Осипов ЮМ. Достояние // Философия хозяйства. — 2003. — №1(25).— С. 240.
6 Рубаник В.Е. Философские, экономические и юридические взгляды на собственность: сравнительный анализ и тенденции развития // Философия хозяйства. — 2005. — 1 (37). — С. 147.
7 Арістотель. Політика. — К., Основи, 2000. — С. 19—22.
8 Аристотель. Сочинения; В 4 т. —М., 1983. — Т. 4.— С. 122.
9 Там же. — С. 128.
10 Там же. —С. 136.
11 Ракитов А.И. Философская азбука бизнеса. — С. 26.
12 Чанышев А.Л. Аристотель. — М., 1986. — С. 179.
13 Сенека Л.-А. Нравственные письма к Люциллию. Трагедии. — М., 1986. — С. 248.
14 Там же. — С. 264.
15 Гуревич П.А. Категории средневековой культуры. — М., 1984. — С. 73.
16 Там же. — С. 77.
17 История средних веков (V—XV вв.): Хрестоматия. — М., 1980. — С. 47—85.
18 Августин Блаженный. Об истинной религии. Теологический трактат. — Минск, 1999. — С. 244.
19 Зомбарт В. Буржуа. — М., 1994. — С. 15.
20 Там же. — С. 19.
21 Історія економічних вчень / За ред. В.Д. Базилевича. — К., 2004. — С. 123—124.
22 Там же. — С. 125.
23 Элоян M.P. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. — 2003. — № 1(25). — С. 135. и Зомбарт В. Буржуа. — С. 26.
25 Макиавелли И. Государь. — М.; Харьков,