Під час аналізу й оцінки роботи ремонтної служби використовуються такі техніко-економічні показники:—

час простою устаткування в ремонті, що припадає на одну ремонтну одиницю. Цей показник визначається діленням сумарного простою устаткування в ремонті на кількість ремонтних одиниць устаткування, що підлягає ремонту в певному плановому періоді. Необхідно домагатися максимального скорочення цього часу;—

кількість ремонтних одиниць установленого устаткування, яка припадає на одного ремонтника. Вона характеризує продуктивність праці ремонтників, що повинна постійно збільшуватися;—

собівартість ремонту однієї ремонтної одиниці, зумовлена діленням усіх видатків (включаючи накладні) з ремонту протягом певного часу (наприклад, протягом року) на кількість ремонтних одиниць устаткування, ремонтованого за цей самий плановий період. Необхідно прагнути до максимального зниження цього показника;—

оборотність парку запасних деталей, що дорівнює відношенню вартості витрачених запасних деталей до середнього залишку їх у коморах. Цей показник повинен бути максимально більшим;—

кількість аварій, поломок і позапланових ремонтів на одиницю устаткування, що характеризує ефективність системи МИР. Вона повинна бути мінімальною.

Між цими показниками є певна залежність. Скорочення часу простою устаткування в ремонті, що припадає на одну ремонтну одиницю, приводить до збільшення числа ремонтних одиниць установленого устаткування, що припадає на одного ремонтника, тому що той самий обсяг ремонтних робіт ири скороченні часу на нього може бути виконаний меншою кількістю робітників. Це зумовлює зниження собівартості ремонту однієї ремонтної одиниці. Поліпшення перших трьох показників досягається за допомогою більш ефективної організації ремонтних робіт і ремонтного господарства, що приводить до поліпшення четвертого показника. Аналіз усіх показників проводиться в порівнянні з показниками, досягнутими на спеціалізованих ремонтних підприємствах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с.

2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с.

3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с.

4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989.

5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с.

6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993.

7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995.

8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с.

9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с.

10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.