Феноменологія економічної свідомості

План

1. Життєвий світ людини: економічний вимір.

2. Ейдоси економічної практики: сутність і явище.

Досвід метафізичного пізнання економічного буття є досвідом свідомої діяльності, яка належить до сфери духовно-практичного сприйняття дійсності. Для теоретичного, тобто наукового, розуму надсвідомого досвіду немає і бути не може. Але що неможливо у теоретичній сфері, то можливо у сфері практичного розуму: це досвід незалежного від емпіричного ( чуттєвого) пізнання світу — досвід свободи, досвід самовизначення людського "Я". Людина як "річ у собі" — завжди вільна. Але наскільки така людина — "річ у собі", вписується у свободу економічних відносин, які пропонує ринкова економіка? Адже "річ у собі" є незалежним світом, або "світом усіх можливих світів" (М.К. Мамардашвілі). Але як тоді бути з економічними причинами? Адже вони визначені в багатьох випадках для людини, в тому числі для становлення Ті як "речі в собі". Виникає проблема виявлення особливого метафізичного досвіду, яким є свідомість. Наскільки вона співмірна етосу економічного буття, як корелюється з практикою економічної діяльності?

Життєвий світ людини: економічний вимір

Динаміка руху історії від епохи до епохи кожного разу активізує людей до їх господарської діяльності й надає їм у вигляді спадку культурний фонд минулих поколінь, зберігаючи тим самим неперервність практичного досвіду. Економіка е явищем, котре пов'язує два полюси, два світи суспільно-історичного розвитку людини світ об'єктивованих, всезагальних, надіндивідуальних форм і продуктів — сукупної суспільної діяльності (економіки) і світ індивідуального розвитку самосвідомості та самодіяльності в "полі простору" цих всезагальних форм. Взаємодія цих світів, їх взаємне опосередкування і збагачення, котре з'єднує полярності всезагального (суспільно-історичного, економічного) та індивідуального (особистісного), утворюють неявну, але провідну лінію духовного життя кожної людини як суб'єкта господарського процесу.

В економіці реалізується внутрішній взаємозв'язок макрокосму і мікрокосму людського буття. Необхідність єдності цих світів така ж очевидна, як і їх не співмірність за масштабом, багатством змісту і часу існування. Умовою можливості їх єдності є вироблення в людській індивідуальності таких форм духовного і практичного освоєння світу, таких здібностей, завдяки яким особистість могла б визначатися в горизонті світопорядку, логічно продовженим в економіці як реалізації смислу людського буття, при цьому не втрачаючи, а розвиваючи свою індивідуальність. Економічне мислення виникло і є одним із найважливіших інструментів такого самовизначення.

Економічне мислення є атрибутом, структурною складовою економічної свідомості, регулятором поведінки людей у сфері економічних відносин. Економічна свідомість є однією з найбільш давніх і масових форм освоєння реального світу. Вона виникла як усвідомлення базових первинних потреб у засобах виживання та існування людей. Вона не просто є пасивним відтворенням економічних реалій, матеріально-виробничих відносин, а здійснює зворотний вплив на економічне буття і його структури. Особливість економічної свідомості полягає в засобах вираження, тобто в особливому категоріальному апараті. Основними загальними поняттями (категоріями) виступають: потреби, інтереси, вигода, користь, блага, власність і т. д. Це дає підстави для визначення економічного мислення, яке є формою і способом діяльності з осмислення економічного буття, сфери економічного життя через сукупність уявлень, понять, оцінок, настроїв, традицій і цілих теоретичних систем, завдяки чому відбувається освоєння життєвого світу людини.

Доцільною є постановка проблеми "життєвого світу": наскільки цей "світ" співмірний зі світом економічного буття, який репрезентує достатню кількість смислів як об'єктів метафізичних міркувань. Але постає питання — в чому ж полягає спорідненість "економічного буття" і "життєвого світу" людини? Адже існує спокуса ототожнити ці два поняття, визнавши тим самим зверхність економічного. Однак цим ми позбавляємо його життєвого, антропологічного смислу. Якщо так, то відпадає потреба в різного роду міркуваннях. Навіщо мислити, перейматись такою важкою і не зовсім зрозумілою у своїй доцільності справою, якщо конкретна економічна діяльність, економічна справа — простіші й результативніші? Чи не краще "просто жити"?

Представники подібного підходу, який сьогодні домінує в низці економіко-теоретичних ракурсів, створюючи ситуацію " голого практицизму", забувають, що вже в глибокій давнині виникло розуміння необхідності осмислення економічного буття. Економічне мислення є складовою економічної свідомості, яка виникає ще в античності як відповідь на реальну соціальну потребу в осмисленні різних способів забезпечення людиною своїх життєвих потреб. Одночасно процес мислення "приводить" до розуміння етосу життєвого світу. Він є результатом культурного розвитку суспільства й універсальності суспільних відносин. Життєвий світ є насамперед життєвим світом людини, і всі його предмети, речі, властивості, закони тощо "вбудовані" в суспільний та індивідуальний життєвий процес, який має власну структуру й закономірності розвитку.

Життєвий світ не споглядають, до нього входять, а для цього людині мало знати, що він таке і які його предметні властивості. Необхідно також розуміти його смислову організацію і відповідно до неї виробити навички адекватного ставлення до його речей, предметів і явищ та спілкування із собі подібними. Життєвий світ — це також світ господарських, соціоекономічних відносин, в яких живе людина. Інакше кажучи, потрібно вжитися у світ економічно-господарського буття, "натуралізуватися", влаштуватися в ньому за допомогою всіх індивідуальних здібностей, розвинувши їх відповідно до структури світопорядку. Для того щоб здійснити цю багатогранну діяльність, у людини немає якоїсь синтетичної здатності, крім самої господарської життєдіяльності, яка охоплює все, що відбувається з нею. "Важко собі уявити існування людини як не господарське... Людина, як і все у світі (за винятком моменту створення світу), базується на життєвій (на рівні організмів) активності, котра приносить їй можливість існування та її — це існування — реалізуючої. Таке існування можна назвати життєдіяльним, коли організм — у видовому образі, — людина — живучи, одночасно і творить життя — насамперед саму себе. Хочеш жити, твори себе, твори вид. І не лише у фізико-біологічному розумінні, а й у плані діяльної активності організмів, їх взаємовідносин один з одним і з середовищем"1. Що і репрезентує собою життєвий світ.

Особисте життя людини піднімається різними щаблями її знання про себе й особистої відповідальності, починаючи від одиничних і випадкових актів подібного роду, аж до щабля універсального самоосмислення й відповідальності та свідо-мого утвердження ідеї автономності, ідеї добровільного ви-бору з тим, щоб усьому своєму життю надати синтетичної єд-ності життя в універсальній відповідальності за себе.

Є. Гуссерль

Важливим сутнісним моментом життєвого світу є його особистісний аспект. Жодна жива людина не може бути простим відображенням і повторенням своєї суспільної сутності. Вона є "варіантом" власного, життєвого "втілення", і від того, наскільки в суспільстві багатоманітні ці варіанти за кількістю і своєрідні за характером, істотно залежить багатство можливостей і форм соціально-культурного розвитку людини. Особистісний аспект формування життєвого світу людини з погляду культурного прогресу потрібно розглядати як спробу можливих варіантів людської самозміни. Адже будь-які соціоекономічні рухи, процеси, перетворення починаються з індивідуальних намагань. "По суті тільки в особистості багатство людського світу, суб'єктивуючись, набуває самосвідомої, активної і конкретної форми існування в практично-життєвих відношеннях"2. Іншими словами, все особисте є в підсумку практичною перевіркою економічного буття на його людськість, що і визначає економічне буття в його особистісно-смисловому вимірі. Тим самим воно стає "світом людини", або її життєвим світом.

Людській особистості та її індивідуальному життю притаманні всі ознаки універсуму. Подібно тому, як межі людського світу є вираженням не загального обсягу всього, що міститься в ньому, а межею заданості сущого людині, так і межі цілісності особистості обнімають собою не її будову, а функціональні межі її відношення до світу — те, що дає змогу виділити в усуспільненій дійсності власний осередок, свій "особистий світ", який і є аналогом та опорою індивідуальності. Особистість, особливо в її цілісності, неможливо зрозуміти поза місцем, яке вона займає в явищах і відношеннях світопорядку. Цим "місцеперебуванням" особистості є її власний світ — своєрідний мікрокосм, який виділений у складі макрокосму сукупного людського буття, частиною якого є етос економічного.

Світ особистості (мікрокосм) існує в певній предметній області, різноманітну панораму якої демонструє економічна реальність. Але належність предметів до цього світу виражена не у фізичному, функціональному і тим більш юридичному володінні ними. Той процес, який охоплює і поєднує всю цю різнорідну предметність, є процесом життя певної людини, який розуміється як господарський, економічний. "Економіка поглинає. Людина-суб'єкт занурюється в економіку і діє в ній — за її правилами. У неї є свобода, але її і немає. Частину свободи забирає економіка, частиною якої і є суб'єкт"3. В економіці відбувається самоздійснення людини. Все в економіці через людське "Я" знаходить життєву опору і спосіб ствердити й реалізувати себе, набуваючи тим самим особистісного смислу.

Таким чином, над сукупною господарською діяльністю, якою займається "економічна людина", підноситься найбільш універсальний процес — життя. Економічне буття особистості найповніше оприявлене в понятті "життя". Воно включає не лише економічне існування індивіда, але насамперед його самоздійснення в людському світі, пошук і знаходження