себе самого людини. Життя є такою ж первісною і первинною даністю для людини, як і предметність економічного буття зовнішнього світу. Проблема полягає в "приєднаності" до життя, у "співучасті" в ньому. "Розумна людина, - зазначає К. Я с перс, — так само рішуче живе з кореня власної історичної основи, як віддає себе кожній зустрічній історичній основі, щоб проникнути в глибину історичності буття світу, в якому тільки і стане можливим знання про все. З цього випливає те, що було одночасно і збуджувальним імпульсом, любов'ю до буття, до всього сущого як сущого в його прозорості, завдяки якій воно явно належить джерелам. Розум надає широту і витонченість слуху, гнучкість і готовність до комунікації, здатність до перетворення в нових дослідах"4. Розум, таким чином, вводить індивіда в економічне буття у системності його життєвих відносин.
Життєвий світ людини в його економічній іпостасі так само метафізичний, як і реальне буття сущого, яке традиційно досліджує і вивчає філософія. У життєвому світі, де перебуває "економічна людина", можливий особливий досвід — досвід надчуттєвого, метафізичний досвід, де все відбувається кожного разу по-новому, де людина повинна самовизначитися. Цього вимагає життя, через яке нам дано предметне буття світу, у зв'язку з чим життя розгортається як економічний процес у розмаїтті предметності, зумовленої взаємозв'язком всього з усім як обміном. "Головна смислова ланка економіки на рівні її феноменального ряду — обмін. Ні, не благо, наприклад, адже благо властиве будь-якому господарству, не той же самий товар, навіть і не гроші, адже і товар, і гроші, як, власне, і ціна — все це належність і наслідок обміну — не буде обміну, нічого не буде й іншого, навіть самих економічних суб'єктів. Обмін і тільки обмін — ось що робить економіку економічною"5. Отже, у взаємозв'язку, або в обміні, полягає розмаїття економіки, через яку здійснюється життя людини.
На відміну від біологічного розуміння життя як способу існування "білкових тіл", людське життя, життя індивіда і особистості, відбувається у формі суб'єктивного цілепокладального процесу створення таких матеріальних і духовних умов буття, котрі на практиці та свідомості забезпечували б досягнення найважливішої рівності: "я" — "людина". В цій рівності й полягає абсолютна межа розвитку особистості та її світу. Проте для кожної окремої людини вона виражається у відносному наборі умов. До цих умов, які, власне, також е складовою життєвого світу, належать складові економічного буття — благо, добробут, багатство, власність тощо. їх досить для того, щоб людина відчувала й усвідомлювала своє буття як істинно людське. А таким воно є тоді, коли постає благом. Це визначення істинного передбачає "суще в його відношенні до самовиконання духа в знанні й хотінні"6. Але оскільки воно, суще, "є", то воно є істинним і благим. У ньому і полягає головне призначення, покликаність життєвого світу.
Однак така спрямованість життєвого світу не є однозначною, що зумовлено сутністю економічного буття — складного, суперечливого, не завжди визначеного. "Потрібно зазначити, — пише Ю.М. Осипов, — економіка цілком заслуговує сонму спеціальних економічних наук, у тому числі й теоретичних. Об'єкт надзвичайно об'ємний, різноманітний, складний"7. Тому потрібно враховувати, що життєвий процес особистості та її життєвий світ суцільно "пронизані" взаємним опосередкуванням протилежностей індивідуального і людського, самобутнього, загальнозначимого. Тому життя особистості єдине у двох своїх правах: з одного боку, це "вживання" її у зовнішній людський світ шляхом предметної діяльності та спілкування, з іншого — це процес самозміни, самоствердження в постійному контакті з реальними умовами буття. Причому реальність постійно трансформується, що створює додаткові проблеми "вживання" в неї.
Подібний процес залучення та індивідуалізації повинен ґрунтуватися на його активному осмисленні. Адже відбувається немовби вилучення із зовнішнього світу певної частки його смислового багатства і перетворення його на внутрішній досвід особистості. Неперервність такого досвіду утворює повноту внутрішнього світу особистості, його цілісність і збереженість, що набуває втілення у собітотожності особистого "Я" в будь-яких змінах життя. А економіка — це саме той постійно мінливий процес. Для того щоб зберегти себе в ньому, не "зламатися", і потрібно "вжитися" в його смисл, зробити частиною свого особистісного буття. Цілісне осмислення дійсності, на думку Е.Корета, визначається не лише емпіричним пізнанням і дослідженням, а й "розумінням смислу, оцінкою і точкою зору, як теоретичним, так і практичним відношенням до мого "світу" як цілого"8. Оскільки внутрішній світ стосується самої людини, він як духовна інтенція включає розуміння економіко-господарського життя, де взаємопереплетені пізнання й оцінювання "світу людини" і "людини у своєму світі", тобто макрокосму і мікрокосму.
Смислове значення "макрокосму" (економічної реальності) полягає в його "комічності" (М. Вебер) і всеоб'ємності, які зумовлюють не лише суспільний, а й особистісний досвід. Але життєва господарська практика окремої особистості неминуче фрагментарна, отже, здатна породити такий самий спорадичний, незавершений особистісний досвід і обмежений зміст її людського "Я". Проте життя людини не залежить лише від емпіричного досвіду, який досягнутий безпосереднім життям. І досвід, і внутрішній світ особистості не є простим відбитком безпосередньої предметної сфери її життєдіяльності. За емпіричним життєвим оточенням завжди стоїть смисловий план усіх явищ людського світу ("все у всьому"), який, по суті, й виступає істинним прототипом світу особистості9. Наповненість економічного буття різноплановими смислами зумовлює розуміння людиною сенсу свого наявного і подальшого життя.
Люди живуть у спільностях сімейних, родових, національ-них; останні, у свою чергу, розділені — грубіше або детальні-ше — на особливі спільноти. Природне життя при цьому ха-рактеризується як наївне саме завдяки своїй вжитості у світ — у світ, який завжди певним чином усвідомлений як наявний універсальний горизонт, але нетематизований. Тематизовано те, до чого людина звернена, на що вона спрямована. Життя активне — це завжди спрямованість на щось, як на мету або засіб, на важливе або неважливе, на цікаве або бай-дуже, на приватне або суспільне, на передбачене повсякден-ністю або спонукально нове. Все це вміщується в горизонті світу; потрібен, однак, особливий мотив, щоб усе це, схопле-не в такому житті світу, в результаті зміни установки стало само для себе темою, притягує до себе стійку цікавість.
Е. Гуссерль
Для того, щоб смисловий план "світу економіки", тобто людського світу, став видимий і доступний особистості крізь вузький канал її "життєвої емпірії", економічне буття набуває форми культури, а світ особистості — форми духовного життя. "З того моменту, — зазначав М. Вебер, — як ствердилось уявлення про вічність часу, вічність Бога і вічного порядку речей взагалі.., етичне неприйняття емпіричного світу ще більше посилилось, коли на відміну від мирських цінностей вищі цінності набули значення "позачасових", а їх реалізація в рамках "культури" стала незалежною від реалізації у часі"10. У такому контексті життя набуває істинної повноти, універсальності й справжнього особистого характеру, коли рефлексується в духовній сфері.
Духовний світ особистості будується на практичній основі "економічно-господарської діяльності і включає всі її елементи — цілі, засоби, предмети, мотиви, результати, ідеал, а також усі суб'єктивні здібності особистості — почуття, свідомість, волю, пам'ять, досвід, навички, вміння тощо. Іншими словами, духовне життя обіймає всю конструкцію господарського порядку і влаштування, виступаючи як своєрідна " внутрішня дійсність", в яку особистість здатна вмістити себе і діяти, жити в ній. Тим самим економічне буття, принаймні остільки, оскільки воно "зачіпає інтереси людей, має тією чи іншою мірою осмислений характер"11. Тим самим людина здобуває можливість жити і діяти "при собі і для себе" (Г.В.Ф. Гегель).
Наявність духовного світу створює можливість володіти світом у цілому і світом економічного буття як внутрішнім надбанням, змістом власного "Я" і разом з тим розуміти цей світ як об'єктивну реальність, котра вимагає узгодитися з її законами. Бути при собі та поза собою одночасно — означає володіти здатністю надемпіричної дії, тобто універсальністю. А економіка хіба не володіє такою здатністю? "Економіка все робить сама, хоча і за участю людей, їх зацікавлено активною участю... Економіка в цілому — достатньо закрита для розуміння і моделювання річ, у чомусь головному вона завжди є не що інше, як справжній "чорний ящик"... Зрозуміло з економікою тільки одне — що нічого не зрозуміло, вона справді є стихією, але стихією розумною, явно більш творчою, ніж руйнівною"12, Усвідомлення економічного буття утворює у свідомості особистості немовби власний космос, у якому можна моделювати будь-які варіанти господарського порядку і свого життя в ньому. Це означає, що життя в духовному світі безмежно розсовує, розширяє простір, час, обставини економічного буття і діяльності в ньому, що робить його повсюдним у всіх сферах того світу, який створений життям і роботою всього суспільства і людини. Звідси зрозуміло, що життя особистості в духовному світі здатне породжувати і власний, духовний досвід поряд із емпіричними враженнями