Економічна реальність — це єдність і взаємозв'язок усіх процесів, які в ній відбуваються — від малого до великого (мікро- і макро-). Все, що "є в господарському бутті навколо учасників обміну, все обов'язково збігається у вигляді якогось інформаційного згустку в мікроскопічному обмінному (обмінно-оцінювальному) акті; цей акт немовби вбирає в себе всю господарську (і не лише господарську) реальність, — остання немовби стискується в точку; і в цьому акті відбувається розрядка цього згустку в точку реальності, — вона раптом і вся виявляється; мало того, енергія-інформація від обмінно-оцінювального акту відходить у господарський, у цьому випадку економічний, космос. Виходить, що вся реальність здатна пройти через окремий акт обміну як крізь вушко голки, стаючи в чомусь уже іншою реальністю"13. Так здійснюється наповненість предметної області економічного буття смисловим змістом, що в підсумку утворює життєвий світ людини.

Ейдоси економічної практики: сутність і явище

Основу конструктивного розуміння співвідношення практики і економіки становить соціальний спосіб життєдіяльності людей, продуктом якого виступають "олюднена" природа — культура, світ економічного буття і сама людина. Соціальна, господарська життєдіяльність є предметно-практичним перетворенням людьми зовнішньої природи в життєві засоби і умови свого існування. Водночас вона виступає процесом формування самого економічного буття, включаючи дійсні й можливі форми його освоєння. Дійсні — у практичній господарській діяльності, можливі — в економічній теорії, де створюються проекти, моделі, конструкції "гармонійного" соціуму. Господарська життєдіяльність становить практичне ядро суспільного буття в цілому і культури економічного мислення зокрема. Останнє, в найбільш узагальненій формі, є суспільно виробленою, сукупною здатністю мисленнєвої діяльності до перетворення світу — матеріального і духовного, відповідно до потреб суспільства і людини. Істинне звернення до економічного буття може мати успіх лише тоді, коли його суттєві властивості будуть розумітись як моменти історичного процесу розвитку і будуть покладені в основу критичного (отже, мисленнєвого) розгляду, відповідно до "специфічного характеру історичності й конкретному в цьому випадку роду буття"14. Визначальною його рисою є економічна домінанта, основоположна для всього суспільного життя.

Суспільне життя, по суті, є практичним. Це означає, що оприявлення, ствердження і розуміння цього життя знаходить своє вирішення у практиці. Людина, перетворюючи навколишню дійсність (природну і соціальну) завдяки і через практику, тим самим формує соціокультурний образ життя, його конкретну історичну форму. В кожній з цих форм практика як спосіб діяльності виступає або в розсудковій, або в розумній формах. І перша, і друга форми утворюють цілісність економічного мислення. У суспільно визначеній діяльності економічне мислення не просто практично організовує життя; воно утворює саме це життя, його історичну конкретну форму. Звідси соціальна сутність людини не просто "надприродна надбудова", а вплетена у зміст людини всесвітньо-історичним процесом і становить її внутрішню сутність. У цьому полягає складність розуміння проблеми сутності економічного буття і разом із тим необхідність розгляду його у формі предметної економічної практики, в якій співвідношення людського життя і людської сутності єдині.

Поняття "економіка" формується історично і є суспільним духовно-практичним утворенням. Воно відображає соціально-історичне, предметно-практичне узагальнення соціальної реальності через життєдіяльність людського роду. Подібно до того, як індивід виявляє свої природні й суспільні якості у сфері суспільно-господарської практики, економічна реальність виявляє визначеність "бути основою" стосовно людської життєдіяльності і через неї. Саме поняття "економіка" визначає своєрідну "межу" життєдіяльності людства відносно об'єктивних умов його існування. Воно фіксує буття соціальної реальності стосовно внутрішньої життєдіяльності людського роду, особливо те, що ця реальність об'єктивна. Інакше кажучи, сам практичний взаємозв'язок життєдіяльності людини із зовнішніми, природно-соціальними умовами її існування й фіксується в понятті "економіка". Вона є відображенням сукупності властивостей зовнішньої реальності, оприявлених і узагальнених у процесі її взаємодії із суспільною життєдіяльністю.

Матеріальна дійсність не має своєї історії, вона абсолютна, вічна. Водночас економіка має свою історію у вигляді генезису сукупності тих об'єктивних умов господарського буття соціуму, які утворюють основу людського існування. Тому поняття "економіка" акумулює і зовнішню відносно людини дійсність, і внутрішню, метафізичну реальність індивідуального життя в суспільстві. Адже поняття "людське суспільство" — духовний результат практичної взаємодії господарських зв'язків людей із зовнішніми економічними умовами їх життя. Воно відображає і зовнішню діяльність, і внутрішнє життя суспільства як певний стан економічного буття. Таким чином, поняття "суспільство" і "економіка" характеризують обширний аспект господарської спільноти соціального світу, спільноти, яка виникає в результаті колективної життєдіяльності людей.

Поняття "суспільство" й "економіка" є відображенням розділення первісного синкретизму соціоприродних зв'язків у процесі виокремлення людини із зовнішньої матеріальної дійсності та конституювання специфічної суспільно-історичної реальності. Причому вказані щаблі потрібно розуміти діяльнісно-практично, як "занурення" людини всередину господарської реальності, як моменти самовизначення людини в її життєдіяльності в навколишній об'єктивній дійсності — економічному бутті. Тому суспільна життєдіяльність виступає і способом самовизначення людини у світі економіки, і самовизначенням економіки через життєдіяльність людини в суспільному бутті.

Нова практика — це універсальна критика всього життя і всіх життєвих цілей, всіх народжених життям людства куль-турних утворень і систем культури, тим самим критики само-го людства і таких, що визначають його, виразно чи невираз-но виражених цінностей; у процесі розвитку ця практика повинна силою універсального наукового розуму привести людство до норм істини у всіх її формах, зробити його людс-твом аж до основ новим, здатним на основі абсолютних тео-ретичних поглядів до універсальної відповідальності перед собою. Однак цьому синтезу теоретичної універсальності й універсально орієнтованої практики передує інший синтез теорії і практики, а саме використання окремих результатів теорії, результатів, які відпали від універсального теоретич-ного розуму в спеціалізацію окремих наук у практику природ-ного життя. Тут первісно натуральна і теоретична установки виявляються пов'язаними в кінечному.

Е. Гуссерль

Економіка існує для людини як сукупність об'єктивних умов і всезагальний предмет людської праці, завдяки якій здійснюється життєдіяльність людини і суспільства. Як об'єктивна умова і предметний засіб економіка виступає "арсеналом" знарядь виробництва, джерелом соціальних ресурсів і предметів споживання. В єдності цих моментів вона утворює матеріально-культурний субстрат суспільної життєдіяльності в цілому і в узагальненому вигляді виявляє себе як "зовнішнє середовище". Разом із тим економіка — об'єктивне, розумне начало в самій людині, її тілесна і соціальна організація, включаючи ті культурні процеси, які в них здійснюються. В цьому розумінні поняття "економіка" репрезентує "внутрішнє середовище". Тут економіка виступає визначальною умовою людського існування, засобом до життя і самим життям. Суспільна практика не заміщає економіку, а є своєрідним способом, за допомогою якого людина перетворює економічне буття в "неорганічне тіло" і в матеріальні фактори живої праці — засоби виробництва і людські здібності до праці та діяльності.

Людина, освоюючи економічну реальність, виявляє її об'єктивні характеристики як предметно-чуттєві стан самої практики. Вона перетворює зовнішню дійсність у процесі господарської діяльності, відтворює своє індивідуальне буття, створює світ матеріальної та духовної культури, стверджують себе як соціокультурна і духовна істота. В єдності цих моментів практика — не просто виробництво засобів людського існування, а по суті, "життя, яке породжує життя" (К. Маркс). Ось чому для кожної людини економіка і суспільна практика є не просто "постачальниками" умов і засобів буття, а справжнім життєвим світом, сферою ствердження і розвитку талантів, вмінь, здібностей15.

Відносини людей між собою визначають їх ставлення до економіки, в чому полягає активний, перетворювальний характер суспільної практики, її можливість, по-перше, створювати неіснуючі в готовому вигляді у природі предметні форми людської культури. По-друге, об'єднувати й узгоджувати в процесі господарської діяльності логіку буття феноменів економіки (як результатів людської раціональної діяльності) з логікою соціокультурних умов життєдіяльності людини.

Процес суспільно-історичної практики характеризується двома нерозривними моментами: перетворенням зовнішньої матеріальної реальності за допомогою засобів праці, пізнанням і практичним формуванням її в предмети попиту і засоби людського життя, які утворюють предметний світ культури; розвитком людини як соціокультурної істоти через засвоєння нею соціальних форм господарської діяльності. Перший момент фіксує технологічний аспект практики і економіки, другий становить, власне, специфіку соціоекономічного буття у всьому розмаїтті предметно-духовних форм його прояву й оволодіння ним людиною. Практика — головне знаряддя людини для перетворення предметів навколишньої (природної) дійсності в засоби і предмети людських потреб і споживання. В цьому плані практика є показником міри знання і міри реального використання людиною економічного буття, а отже, виявляє у всій повноті економічно-перетворювальну функцію господарсько-соціальної практики. Разом із тим практика — один із найважливіших факторів формування і розвитку особистості, її продуктивно-економічних здібностей і духовно-культурних якостей. У цьому плані вона є середовищем становлення культурної, а конкретніше "економічної людини".

В економічному бутті практичне ставлення до дійсності реалізується