через працю. Для СМ. Булгакова праця — основоположний феномен життя взагалі, "нова сила природи, новий світоутворюючий, космогонічний фактор, принципово відмінний притому від усіх інших сил природи"16. На думку З. Фрейда, праця забезпечує людину найбільш міцним зв'язком з реальністю, тоді як, чистий, вільний час поза осмисленою діяльністю є протилежністю самореалізації. У персоналіста Е. Муньє праця відрізняється від діяльності взагалі й від творення зокрема, хоч останнє є найбільш духовною формою діяльності. У Е. Муньє праця є природним, тяжким, спрямованим на створення корисного продукту підкоренням матерії. Праця — це необхідна, але приземлена умова існування людини, яка відрізняється відсутністю будь-якого елементу духовності та творчого начала. Хоча духовне також має потребу в праці17. Ця суперечність, не вирішена Е. Муньє, набуває реалізації в єдності матеріальної і духовної практичної діяльності.
Для B.C. Соловйова праця як невід'ємна частина економічної практичної діяльності виступає у зв'язку з морально-етичною стороною життя людини. На його думку, "визнавати в людині лише діяча економічного — виробника, власника, споживача предметних благ — є позицією хибною й аморальною. Згадані функції не мають самі по собі значення для людини і ніяк не виражають її сутності та гідності. Виробнича праця, володіння і користування її результатами є однією зі сторін життя людини або однією зі сфер її діяльності"18. Необхідність працювати для добування засобів існування є лише поштовхом, який спрямовує людину до діяльності, подальший хід якої визначається вже причинами психологічного й етичного характеру. З метою збереження праці в полі моральних відносин B.C. Соловйов формулює низку умов: по-перше, "загальна умова полягає в тому, щоб сфера економічної діяльності не відокремлювалась і не стверджувалась як самостійна, самодостатня; по-друге, виробництво здійснювалося не за рахунок людської гідності виробників, щоб жоден із них не ставав лише знаряддям виробництва, щоб кожному були забезпечені матеріальні засоби до гідного існування і розвитку; по-третє, мета праці стосовно матеріальної природи — не користування нею для добування речей і грошей, а вдосконалення її самої — оживлення в ній мертвого, одухотворення предметного"19. Таким чином, для B.C. Соловйова праця обмежена взаємодією людей у сфері матеріальній, а її сутність з боку вищої причинності полягає в тому, щоб забезпечити всім і кожному необхідні засоби до гідного існування і всебічного вдосконалення у своєму остаточному покликанні перетворити й одухотворити матеріальну природу. Як бачимо, в такому контексті економічне буття набуває нового аспекту оприявлення — метафізичного, оскільки праця набуває людського смислу лише в контексті етичного.
Ключ до розуміння діалектики розвитку полягає в розумін-ні ролі людської діяльності, практики суспільної форми руху. Остання форма займає особливе місце в кругообізі ма-теріального руху, але вона не просто форма поряд з іншими, більш висока і складна. У процесі суспільного виробництва діяльно перетворюються за їх же власним законам всі попередні форми руху. Саме діяльність є такого типу розвитком, який виступає необхідною умовою перетворення окремих конкретних розвитків у дійсності в розвиток взагалі. Однак потреба (і можливість) у свідомому розумінні та здійсненні розвитку з'являється в історії лише тоді, коли в практичне пе-ретворення вступає сама суспільна форма руху, тобто коли відбувається не просто процес зміни предметних умов, а процес суспільної самозміни. Але не просто зміна, перетво-рення речей, а зміна способу зміни речей, тобто перетворен-ня самого способу відношення людини до природи і людей один до одного, — ось що наповнює дійсним змістом поняття розвитку, яке утримує в собі весь шлях свого розвитку, схо-дження як процесу, що сам себе конструює.
В.А. Босенко
Праця є необхідною складовою практичної діяльності людини. Економічна форма діяльності — спосіб присвоєння людиною природних, соціальних умов і самої себе. Вона є, власне, тим, що відрізняє економіку від інших способів освоєння людиною дійсності — культури, науки, технологічного виробництва. Взята як безпосередній засіб перетворення речовини природи відповідно до потреб праці та людської життєдіяльності в цілому, економічна форма становить духовно-практичний зміст діяльності; якщо така форма взята опосередковано, відносно формування людини як суб'єкта економічної діяльності та пізнання, вона виступає саме економікою. Таким чином, економіка — це таке відношення людини до дійсності, людини до самої себе, котре характеризує спосіб самореалізації та самовизначення економічної форми діяльності як об'єктивного соціального процесу. Економіка — це " відкриє талізовані" практикою і духовним розвитком всезагальні механізми реалізації господарської діяльності, способи закріплення їх у виробничих шляхах людини і матеріальному виробництві в цілому. Економіка — це те, що і як створює жива людська діяльність, коли остання, опредметнюючись у речах природи і закріплюючись у продуктах, "відображається" в людині, її творчо-перетворювальних здібностях і меті життєдіяльності20. Але не тільки відображається, вона усвідомлюється, виступаючи, залежно від часу і суспільної потреби, в теоретичних побудовах, які визначаються або розсудковою, або розумною спрямованістю. І перше, і друге виправдане в кінцевому підсумку парадигмою наукового мислення і запитами часу.
Внаслідок цього економіка характеризує додаткове сукупне прирощення господарської діяльності, яку вона продукує своїм здійсненням. Вона є вираження процесу самозростання "частки" саме економічної форми практики в соціумі, зростання її універсальних здібностей і можливостей трансформувати вироблений продукт в життя людини за будь-якими мірками і наперед встановленими зразками. Таким чином, економіка — матеріальний показник і духовно-практичний еквівалент того, як суспільство, зазнаючи випробування діяльністю в процесі всесвітньої історії, набирає економічної форми буття, а остання, у свою чергу, утворює об'єктивну внутрішню самовизначеність суспільства. "Економіка сама господарює, причому не в образі якихось процесів, які достатньо повільно розгортаються, що характерно і для природного господарства, а в образі швидкодіючого і цілком розумного суб'єкта. Економіка думає, приймає рішення, проектує, реалізує, досягає результатів. Це більше, ніж просто господарство-суспільство. Це суспільство, перетворене в суб'єкта господарювання, здатного представляти це суспільство, від нього при цьому немовби відриваючись. Це щось подібне до над-су-спільного суб'єкта, що діє в суспільстві та завдяки суспільству, але своєю активністю перетворює його в якусь персону. І ця персона є такою активною і зацікавленою настільки, що змушує рахуватися із собою кожного суб'єкта господарювання, як і суспільство в цілому"21. Реальність такого суспільства досягається у практиці економічної діяльності та соціальних відносинах у найбільш широкому розумінні.
"Опредметненість" практикою суспільного та індивідуального розвитку можлива через включеність в економічну діяльність процесу осмисленості, який здійснюється завдяки свідомості. Економіка — це своєрідна міра співвідношення "людського" в соціоприродному бутті та "соціоприродного" в людині, критерій їх гармонійної узгодженості та єдності, котрі виявляють себе в конкретно-історичних типах практики, які акумулюються в самосвідомості людини і здійснюються у вигляді "механізмів" самореалізації та самовизначення людської діяльності як такої. Економіка виступає сукупною здатністю людини до багатогранної діяльності, але ця здатність реалізується завдяки свідомості. В чому ж суть цієї свідомості і як вона стосується практики? Що більш значиме в "життєвому світі", у світі економічного буття людини — практика чи свідомість, і чи взагалі можлива така постановка проблеми?
Література
1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.
2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.
3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.
4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.
5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.
6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.
7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.
8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.
9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.
10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.
11 Там же. — С. 338.
12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.
13 Там же. — С. 106.
14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,1991. —С. 67.
15 Мировоззренческая культура личности. — С. 179.
16 Булгаков СЛ. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 89.
17 Мунье Э. Манифест персонализма. —М., 1989. — С. 446—449.
18 Соловьев B.C. Оправдания добра: Нравственная философия. — М., 1996.— С. 296.
19 Там же. —С. 310—311.
20 Мировоззренческая культура личности. — С. 185.
21 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 107.
22 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — К., 1994. — С. 149.
23 Вебер М. Избранные произведения. — С. 87.
24 Мировоззренческая культура личности. — С. 147.
25 Там же.
26 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 408.
27 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 84—85.
28 Мировоззренческая культура личности. — С. 149.
29 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 37.
30 Мировоззренческая культура личности. — С. 66.
31 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С.275.
32 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — М., 2003. — С. 210.
33 Там же.
34 Там же. — С. 215.
35 Элоян М.Р. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. —