Приватна власність у своєму функціонуванні набуває рис суспільного характеру. Власники приватного майна несуть таку економічну і правову відповідальність, задовольняють певні потреби, як і державні, а також колективні підприємства. В сучасному цивілізованому суспільстві змінився статус і самої приватної власності. Вона виступає не лише в державній, колективній, акціонерній, а й у формі особистої власності, взаємозв'язок приватної та особистої власності дає змогу зрозуміти сутність інтелектуальної власності.

Власність є творчим і зберігаючим принципом грома-дянського суспільства... Власність є одним з тих основополо-жень, котрі було бажано з'ясувати якомога скоріше, оскільки не потрібно ніколи забувати, особливо ж повинні пам'ятати про це публічні та державні люди, що від питання, чи е влас-ність принципом або результатом соціального ладу, чи варто вважати її причиною або ж наслідком, залежить уся мораль-ність і разом із тим увесь авторитет людських установ.

В. Геннекен

Історично термін "приватна власність" виник тоді, коли з'явилася необхідність відокремити державне (суспільне) майно від усього іншого майна. В сучасному розумінні поняття "приватна власність" виникло разом із поняттям власності в XVII ст., у період швидкого поширення ідей природного права. Ця епоха породила два напрями розвитку наукової думки, яка досліджувала феномен власності. На першому з них юристи і філософи обґрунтували відокремлення власності, яка походила з комерційної діяльності громадян, від власності правителя (короля), яка в середньовіччі виступала як універсальна форма власності, котра звично називалася publicus або publicare. Таким чином, визначення "приватна" (в англ. мові — private, у франц. — privee, у нім. — privat) з'явилося поза зв'язком із терміном "власність" і слугувало для протиставлення самостійної економічної діяльності людини і діяльності в рамках політичних структур, public office або affaires publiques21.

На другому напрямі були здійснені намагання відокремити власність людини, яка виникла природним чином, із самого акту створення тієї чи іншої речі або придбання її в інших людей, від власності, котра за своєю природою перебувала в колективному володінні громадян. У цьому випадку поняття власності розглядалося в абсолютному розумінні. Саме в цьому контексті Дж. Локк вказував, що " кожна людина має власність у своєму особистому володінні...", підкреслюючи: "ми можемо сказати, що результати праці її тіла і роботи її рук належать їй"22. Перший напрям утворив концепцію приватної власності; другий залишився майже непоміченим і не набув належного розвитку, хоча він міг покласти початок системі поглядів на власність особисту23. Але і перший, і другий напрями безпосередньо стосувалися власності інтелектуальної.

У руслі розвитку концепції приватної власності було висунуто безліч несподіваних ідей. Деякі дослідники зазначали, що приватна власність виникає на найраніших етапах історії, з'являючись разом із поширенням землеробства, а подальший суспільний розвиток значною мірою стає еволюцією форм забезпечення "безпеки власності" та "захисту багатих від бідних" (А. Сміт). У логіку таких уявлень природним чином вписувався як відомий афоризм, згідно з яким "бідність народжується із самого достатку"24, так і знаменита формула, яка проголошувала, що "управляти справами людськими неможливо інакше, як зовсім знищивши власність"25.

Разом із тим варто зазначити, що за всієї захопленості концепцією приватної власності філософи так чи інакше завжди підкреслювали, що вона не була історично первісною формою, або вважали, що в "природному стані" за самою природою речей домінувало "колективне володіння суспільним надбанням" (Т. Гоббс), або вважали, що основи для приватної власності немає там, де об'єкти власності не можуть присвоюватися окремими особами (як, наприклад, земля) або нагромаджуватися (як плоди)26. Спільним для них є твердження, що саме спільна (общинна) власність виступала предтечею приватного володіння.

Однак гіпотеза про наявність общинної власності, яка передувала власності приватній, фактично не має ніяких підтверджень. В.Л. Іноземцев вважає, що сама ідея існування в минулому общинної власності виникла і оволоділа свідомістю головним чином у результаті поширення утопічних поглядів на майбутнє людства, а зовсім не на основі історичних фактів. Вже у XVIII ст. найбільш проникливі мислителі звертали увагу, що в суспільстві, де одна частина матеріального багатства взагалі безглузда (непотрібна) у власності індивідів, а друга може бути присвоєна тільки і виключно в момент споживання власності, як такої не існує взагалі. В цьому контексті також заслуговує на увагу думка, що власність (property) не тотожна багатству (wealth), і останнє може зростати в умовах відсутності першої27. Деякі багаті суспільства водночас "не знають власності" (Г. Арендт) оскільки цінності, які складають їх багатство, не можуть бути присвоєні приватно. Наприклад, колективне присвоєння благ безпосередньо в момент їх споживання (спільнотою мисливців чи рибалок) не породжує відносин власності.

Якщо уявити процес виникнення власності, то вона є спільним відношенням, оскільки означає не тільки відношення людини чи групи осіб до певного об'єкта як до чогось не належного іншим людям. Разом із тим в архаїчну епоху окремі общини не мали стійких господарських відносин із іншими спільнотами, основні види діяльності — мисливство, скотарство, землеробство — передбачали її колективний характер, але не формували общинної власності на примітивні знаряддя (вони застосовувалися індивідуально) і землю (ліси, пасовиська і водоймища взагалі не могли бути кимось присвоєні, а давня людина не сприймала себе як таку, що чимось відрізняється від общини). Така картина означає скоріше відсутність власності як такої, ніж гіпотетичну наявність общинної власності28.

За такого підходу історично першою формою власності є особиста власність, яка зафіксувала виокремлення індивідом самого себе з общинної маси. її поява знаменувала не тільки усвідомлення людиною того, що певний предмет належить саме їй, що "він мій, тобто власний"; воно означало також, що інший предмет "не мій, тобто чужий". Становлення власності відбувалося не як виокремлення "приватної" з "общинної" , а як виокремлення особистої власності із, якщо можна так висловитись, "невласності" (В. Іноземцев). Поява особистої власності ознаменувала не тільки індивідуалізацію людини всередині первісної общини, а й породила в цій людині розуміння того, що крім його особистої власності існує також її антипод — колективна власність общини на ті фактори виробництва, котрі не можуть бути присвоєні індивідуально. Підкреслимо, що особиста власність не виступала запереченням колективної, ці дві форми з'явились одночасно, адже вони зумовлюють одна одну як "щось" і "його друге". Таким чином, власність саме як власність виникає в процесі її розвитку.

Приватна власність у такому випадку є особливою формою особистої власності, оскільки виникає в умовах відчуження працівника від засобів і умов його праці. Саме це відчуження призводило і призводить до класового протистояння (як вважав К. Маркс), подолання якого неминуче виступає метою історичного прогресу. Однак, відповідно до наведеної теоретичної схеми, результатом подолання приватної власності буде не суспільна, а особиста власність. Вона найбільше співмірна з власністю інтелектуальною. Розвиток відносин власності в сучасному соціальному розвитку свідчить про її переваги, адже саме ця форма особистої власності відповідає вимогам і запитам постіндустріального суспільства.

Література

1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.

2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.

3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.

4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.

5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.

6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.

7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.

8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.

9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.

10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.

11 Там же. — С. 338.

12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.

13 Там же. — С. 106.

14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,1991. —С. 67.

15 Мировоззренческая культура личности. — С. 179.

16 Булгаков СЛ. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 89.

17 Мунье Э. Манифест персонализма. —М., 1989. — С. 446—449.

18 Соловьев B.C. Оправдания добра: Нравственная философия. — М., 1996.— С. 296.

19 Там же. —С. 310—311.

20 Мировоззренческая культура личности. — С. 185.

21 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 107.

22 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — К., 1994. — С. 149.

23 Вебер М. Избранные произведения. — С. 87.

24 Мировоззренческая культура личности. — С. 147.

25 Там же.

26 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 408.

27 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 84—85.

28 Мировоззренческая культура личности. — С. 149.

29 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 37.

30 Мировоззренческая культура личности. — С. 66.

31 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С.275.

32 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — М., 2003. — С. 210.

33 Там же.

34 Там же. — С. 215.

35 Элоян М.Р. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. — 2003. — № 25. —