Формування глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності

Сучасне господарство активно перетворюється на неподільну глобальну цілісність, у якій постійно формуються та реалізуються різнопланові та різноспрямовані процеси, виникають нові глобальні ринки (капіталів, страхування, інтелектуальної власності), з'являються нові засоби передачі інформації (інформаційні системи, Інтернет, стільниковий зв'язок), утверджуються нові дійові особи (транснаціональні корпорації, міжнародні організації, громадські рухи), розробляються нові "правила гри" у вигляді багатосторонніх угод з питань економічного співробітництва.

Зростання обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій уможливило розвиток міжнародного трансферу об'єктів інтелектуальної власності, загостривши проблему формування відповідного інституційного середовища та розробки узгоджених правил взаємодії між окремими країнами та між суб'єктами прав інтелектуальної власності цих країн.

Важливо також зазначити, що в умовах формування глобального конкурентного середовища результати творчої інтелектуальної праці можуть бути скопійовані та впроваджені конкурентами майже миттєво, внаслідок чого виробники втрачатимуть прибуток. Відтак економічний аспект охорони та захист прав інтелектуальної власності набуває першочергового значення в умовах глобалізації.

Слід також наголосити на тому, що механізми регулювання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності справляють суттєвий вплив на обсяги прямих іноземних інвестицій, ліцензійних угод, рівень розвитку національних інноваційних систем та конкурентоспроможність суб'єктів господарювання усіх рівнів. Водночас проблеми врегулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності є складними та суперечливими внаслідок посилення нерівномірності економічного розвитку країн світу та наявних відмінностей у співвідношенні імітаційних та інноваційних стратегій національних економік.

Розвинені країни, країни-інноватори зацікавлені у високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, дієвому механізмі комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності з метою підвищення власної конкурентоспроможності, пожвавлення інвестиційної активності та нарощування експорту високотехнологічної продукції.

У доповіді Комісії з прав на інтелектуальну власність "Поєднання захисту прав на інтелектуальну власність з політикою розвитку" (Велика Британія, 2002) зазначається, що в розвинених країнах інтелектуальна власність сприяє економічному зростанню, зниженню рівня бідності, залученню іноземних інвестицій і трансферу технологій завдяки стимулюванню винахідництва та нових технологій1. Наполягаючи на впровадженні більш жорстких "правил гри" на глобальному ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності, урядовці цих країн звертають увагу на зниження конкурентоспроможності не захищеної виключними правами продукції; зростаючі ризики навмисного та ненавмисного порушення прав третіх осіб, у тому числі за транскордонних переміщень об'єктів інтелектуальної власності; слабкість позицій інноваційних підприємств та організацій, які ігнорують капіталізацію своїх нематеріальних активів, тощо. Відтак проблеми охорони інтелектуальної власності в цих країнах прирівнюються до стратегічних проблем розвитку та національної безпеки.

У новітній практиці порушення прав інтелектуальної влас-ності можна виділити такі основні напрямки: 1) нелегальне відтворення й розповсюдження компакт-дисків та CD-ROM; 2) розповсюдження програм неправомірним шляхом (без здійснення продажу); 3) розповсюдження комп'ютерних прог-рам через мережу Інтернет. Дані Альянсу комп'ютерних прог-рам свідчать, що піратство комп'ютерних програм в 1998 р. призвело економіку США до втрати 109 000 робочих місць та 1,6 млрд. дол. податкових платежів. Асоціація інтерактивних цифрових комп'ютерних програм (ІДБА) оцінює втрати від ви-робництва контрафактної продукції для Індустрії комп'ютерних розваг у 2000 р. у 3 млрд. дол. Цих грошей вистачило б для розробки 1600 нових ігор. Музична індустрія оцінює втрати від світового впливу піратства в 2000 р. у 4,2 млрд. дол.

За даними Асоціації кіно Америки (МРАА), 1 млн фільмів розповсюджуєть-ся через мережу Інтернет щодня. Нікого вже не дивують масш-таби піратства: контрафактні примірники фільму "Гаррі Потер і Філософський камінь" з'явилися в продажу в Китаї ще до прем'єри фільму. У січні 2002р. газета "Нью-Йорк таймс" пові-домила, що нелегальні примірники фільму "Володар кілець", який на той час щойно вийшов на екрани кінотеатрів у США, вже продавалися на вулицях Джеллалабада (Афганістан), а програма Windows ХР активно розповсюджувалась у Москві за два місяці до її презентації компанією "Майкрософт". Не зди-вує споживачів і той факт, що відеогру, яка в США коштує 50 дол., у містах Китаю можна придбати за 75 центів.

Водночас країни з низьким рівнем економічного розвитку, держави, які є споживачами інтелектуального продукту або імітаторами інновацій, не зацікавлені у вжитті жорстких заходів щодо охорони прав інтелектуальної власності. У цих країнах поширені переконання, що права власності не спроможні стимулювати винаходи та науково-дослідні роботи з огляду на відсутність необхідного кадрового та технічного потенціалу, низького життєвого рівня населення, неспроможного пред'являти попит на інноваційну продукцію.

Відстоюючи свої інтереси у глобальному економічному середовищі країни, що розвиваються, розглядають жорстку систему захисту цих прав як один із чинників "приватизації знань" у світовому масштабі, монополізації ринків транснаціональними корпораціями, зростання розриву у рівнях технологічного розвитку промислово розвинених країн і країн "третього" світу, уповільнення загальноцивілізаційного процесу створення і впровадження інновацій та перешкоду розвитку інформаційного суспільства. Саме тому Декларація і Програма дій форуму тисячоліття о Ми, народи: ООН в XXI ст." (26 травня 2000 р.) містить заклик до Організації Об'єднаних Націй щодо "звільнення країн, які розвиваються, від дотримання угод Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності і недопущення винесення цих питань на обговорення в рамках будь-яких нових раундів переговорів ".

Загальновизнано, що вдосконалення технологій відтворення та передачі інтернаціональних продуктів інтелектуальної діяльності у вигляді цифрових даних (CD, CD-ROM, DVD), збільшення користувачів на нових ринках та доступність піратського програмного забезпечення, зокрема через Інтернет і файлообмінні мережі сприяють швидкому поширенню піратства та контрафакції, які є глобальною проблемою сьогодення. За оцінками міжнародних експертів, обсяги щорічної світової торгівлі контрафактною продукцією становлять 500 млрд. євро. При цьому рентабельність одного підпільного цеху, що виробляє таку продукцію, може досягти від 500 до 1000 %. Результати досліджень компанії ІДС засвідчують, що у 2003 р. у світі було витрачено понад 50 млрд. дол. на комерційне програмне забезпечення для персональних комп'ютерів. Однак фактично було встановлено програмне забезпечення на суму майже 80 млрд. дол.

Рівень комп'ютерного піратства (відношення кількості одиниць піратського програмного забезпечення до загальної кількості програмного забезпечення, що використовується) в Україні та країнах СНД (крім Росії) у 2004 р. становив 91 %, що на 1 % нижче, ніж у Китаї та В'єтнамі. В Індонезії він становив 88 %, у Росії — 87 %, Польщі — 68 %, Естонії — 54 %, США—22%.

Незважаючи на те, що в США рівень піратства найнижчий у світі, ця країна лідирує за збитками від контрафакції, які становлять 6,5 млрд. дол. (23 % від світових), 3,8 млрд. дол. втрачає щороку Китай, 2,3 млрд. дол. — Франція, 1,9 млрд. дол. — Німеччина, 1,6 млрд. дол. — Японія, 1,1 млрд. дол. — Росія. Таким чином, визначальним фактором розміру збитків є не стільки рівень піратства, скільки обсяг ринку програмного забезпечення в країні. Наприклад, 91 % програмного забезпечення, встановленого в Україні, в 2003 р. було піратським, що завдало збитків на суму 92,1 млн дол. (0,32 % загальносвітових)2.

У дослідженні "Зростання глобальної економіки: переваги зменшення комп'ютерного піратства", оприлюдненому у 2003 р. незалежною аналітичною агенцією IDC та Асоціацією виробників програмного забезпечення BSA, зазначається, що зменшення рівня піратства у світі на 10 % сприятиме збільшенню обсягів світового ринку на 400 млрд. дол., забезпеченню податкових надходжень на суму 64 млрд. дол. та створенню 1,5 млн додаткових робочих місць. За умови зменшення піратства в Європейських країнах на 10 % до 2006 р. можливим є отримання 20 млрд. дол. податкових надходжень, 250 тис. нових робочих місць і подвоєння обсягу IT ринку. Зменшення рівня піратства в Україні на 10 % (з 87 % до 77 %), на думку авторів дослідження, дасть змогу до 2000 р. збільшити ринок IT до 1,1 млрд. дол., додатково залучити до економіки країни 600 млн дол. та отримати 47 млн дол. податків і 5 тис. нових робочих місць3.

У зв'язку з цим вітчизняні та зарубіжні дослідники звертають увагу на необхідність не стільки жорсткого, скільки ефективного та надійного режиму охорони прав інтелектуальної власності, здатного забезпечити баланс інтересів різних країн, гармонізацію національних законодавств і плідне міжнародне співробітництво у цій сфері. Останніми роками найважливіші заходи у сфері міжнародних економічних відносин і міжнародного права були спрямовані на подальший розвиток та удосконалення інституційного механізму комерціалізації та охорони прав інтелектуальної власності, спрощення процедури отримання такої охорони, визнання ключової ролі прав інтелектуальної власності у зростанні соціально-економічного добробуту та культурного розвитку народів світу.

Сучасні дослідники виокремлюють чотири основні форми придбання прав інтелектуальної власності в умовах транснаціональної інноваційної діяльності: ліцензування; прямі іноземні інвестиції; заснування спільних підприємств; злиття (поглинання).

На сьогодні інтелектуальна власність є об'єктом багатьох міжнародних угод, найважливіша з яких — Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Convention establishing the World Intellectual Property Organization), підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 p., яка вступила в дію в 1970 р. В основу