Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO), спеціалізована установа у системі ООН, міжурядова організація, що регулює міжнародну систему охорони прав інтелектуальної власності та виконує адміністративні функції щодо багатосторонніх угод з приводу її правових та економічних аспектів. Станом на 27 вересня 2004 р. членами ВОІВ була 181 країна. Україна є членом цієї організації з 26 квітня 1970 р.

ВОІВ — незалежна фінансова організація, оскільки внески держав-членів становлять лише 5—6 % від її щорічних надходжень. Основні фінансові надходження ВОІВ пов'язані з оплатою послуг наданих приватному секторові (депонування міжнародних патентних заявок, міжнародна реєстрація торговельних марок і промислових зразків, сплата за послуги арбітражу тощо).

Союзи держав, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на конкретних договорах, які визначають інституційні засади розвитку міжнародного співробітництва у XXI ст., проголошеного СОІВ століттям інтелектуальної власності. Розрізняють договори трьох категорій;—

договори, які формують міжнародну систему охорони інтелектуальної власності. До цієї групи на сьогодні належать 9 договорів та конвенцій, що врегульовують визнані державами — членами ВОІВ стандарти регулювання відносин інтелектуальної власності в кожній країні, зокрема Договір про патентне право (Patent Law Treaty, PLT), Угода СОІВ про авторське право (WIPO Copyright Treaty, WCT), Договір про закони щодо товарних знаків (Trademark Law Treaty, TLT), Паризька конвенція про охорону промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property) тощо;—

договори, які лежать в основі практичного забезпечення міжнародної охорони інтелектуальної власності. В цю групу входять 10 договорів, які забезпечують дію кожної міжнародної реєстрації чи поданої заявки у будь-якій державі — учасниці угоди, в тому числі Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty, РСТ, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks), Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreements Concerning the International Deposit of Industrial Designs) тощо;—

договори, які створюють класифікаційні системи та процедури їх удосконалення і оновлення. До цієї групи належать договори, які відіграють допоміжну роль, пов'язану зі створенням та порядком використання класифікаційних систем, покликаних полегшити пошук необхідної інформації щодо об'єктів інтелектуальної власності, в тому числі Локарнська угода щодо заснування Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks), Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Classification the international Patent Classification) тощо. Діяльність ВОІВ охоплює три основні напрями:—

реєстраційна діяльність (прямі послуги заявникам і власникам прав на промислову власність);—

забезпечення міжурядового співробітництва щодо адміністративних питань інтелектуальної власності (керівництво роботою фондів патентних документів, оновлення міжнародних класифікаційних систем, оброблення статистичних даних, підготовка оглядів про стан правових норм у сфері промислової власності і авторського права);—

програмна діяльність (забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, розробка нових договорів, організація діяльності зі співробітництва з метою розвитку тощо).

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея до якої входять усі держави — члени ВОІВ, які одночасно є членами будь-якого з її союзів. До адміністративної системи ВОІВ входить також Конференція, до складу якої належать усі держави — члени ВОІВ незалежно від того, чи є вони членами того чи іншого союзу. Ще один адміністративний орган ВОІВ — Координаційний комітет, який одночасно є консультативним та виконавчим органом. Четвертий орган ВОІВ — Міжнародне бюро, або Секретаріат, який очолює генеральний директор і до складу якого входять більш ніж 600 співробітників з різних країн.

Всесвітня організація інтелектуальної власності: сприяє підвищенню ефективності охорони прав інтелектуальної власності шляхом розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері; розробляє правові норми та надає відповідні рекомендації щодо регламентації правових і адміністративних аспектів інтелектуальної власності; надає консультації та здійснює розробки типових законів щодо врегулювання відносин інтелектуальної власності на національному та міжнародному рівнях, є міжнародним центром обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності, надає навчальну та техніко-юридичну допомогу країнам; визначає міжнародні стандарти в галузі інтелектуальної власності, знання яких є обов'язковим для спеціалістів, що працюють у цій сфері; здійснює реєстрацію об'єктів права промислової власності та їх подальшу охорону; організовує дослідження глобальних проблем у сфері інтелектуальної власності; сприяє врегулюванню суперечок в галузі інтелектуальної власності між суб'єктами приватного права; здійснює діяльність, спрямовану на гармонізацію національних законодавств та процедур у сфері інтелектуальної власності.

У 2004 р. у Брюсселі за сприяння ВОІВ спільно зі Світовим альянсом бізнес-лідерів у боротьбі з контрафактною продукцією (GBLAAC), Міжнародною асоціацією торгових марок (INTA), Міжнародною асоціацією управління безпекою (ISNA) та іншими впливовими міжнародними організаціями відбувався Перший Всесвітній конгрес із боротьби з підробками товарів і торговельних марок.

У Заяві конгресу зазначається, що інтелектуальна власність є могутнім інструментом підвищення добробуту та економічного розвитку країн світу. Водночас піратство та торгівля контрафактною продукцією перетворились на зростаючу загрозу інтелектуальній власності, економічному розвиткові, здоров'ю та безпеці споживачів у багатьох країнах у глобальному масштабі. Це пов'язано з тим, що: підробка товарів завдає істотної шкоди національним інтересам, бізнесу через втрату бюджетних доходів, розпорошення урядових засобів, негативний вплив на економічний розвиток й іноземні інвестиції; у значній кількості підроблених товарів використовуються небезпечні, неперевірені або нестандартні інгредієнти, які становлять загрозу здоров'ю і безпеці споживачів; виробництво, розповсюдження і роздрібний продаж контрафактних товарів усе більш підпадають під контроль великих злочинних організацій, а також використовуються для фінансування діяльності деяких терористичних угруповань; торгівля контрафактними товарами сприяє підвищенню рівня корупції в публічному та приватному секторах; продаж контрафактних товарів завдає значних фінансових збитків, призводить до втрати репутації виробників, торговців та власників торговельних марок, підриває довіру до них споживачів тощо.

У Заяві наголошується на спільній зацікавленості та нагальній потребі у вдосконаленні співробітництва та координації на національному, регіональному та глобальному рівнях між різними органами влади та промисловими групами, які намагаються протидіяти торгівлі контрафактними товарами, що швидко зростає. У зв'язку з цим Конгрес рекомендував: запровадити тривале співробітництво громадського та приватного секторів на світовому рівні, в тому числі між міжнародними установами, що відповідають за боротьбу з контрафактними товарами; запровадити регіональні ініціативи громадського та приватного секторів щодо протидії підробкам товарів; провести зустрічі на вищому рівні для власників торговельних марок приватного сектору і організацій, що працюють над проблемами підробок з метою координації та підвищення ефективності дій цій сфері; надати допомогу країнам у модернізації їхніх можливостей щодо боротьби з контрафактними товарами, сприянні отриманню матеріальних вигод від захисту інтелектуальної власності; завершити розробку Всесвітньою митною організацією "типового законодавства" щодо захисту прав інтелектуальної власності на кордоні; забезпечити повну імплементацію та активну підтримку ініціативи Інтерполу щодо захисту прав інтелектуальної власності та боротьби з контрафактними товарами; підтримати ВОІВ у її зусиллях надати країнам допомогу з підвищення рівня знань суддів та прокурорів, які займаються питаннями захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі запровадження, у разі доцільності, спеціальних судів для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності; забезпечити подальшу розробку відповідних стандартів, стратегій та інструментів протидії підробкам з боку Всесвітньої митної організації; заохочувати уряди до підвищення пріоритетності та виділення додаткових ресурсів для посилення боротьби з протизаконною торгівлею тощо4.

Важливу роль у регулюванні міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності відіграє Світова організація торгівлі (COT, World Trade Organization, WTO), яка надає цим питанням першочергового значення.

Процес створення системи міжнародних економічних від-носин, побудованих на узгоджених правилах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і світової торгівлі зокрема, пройшов складний шлях розвитку.

З 1948 до 1994 р. провідну роль у регулюванні міжнарод-ної торгівлі відігравала Генеральна угода про тарифи і торгів-лю (ГАТТ) — багатостороння міжнародна угода, яка визначала принципи і правові норми торговельних відносин країн-учасниць на основі пристосування національного зовнішньотор-говельного законодавства до єдиних вимог.

За майже півстолітню історію ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів. Протягом перших трьох десятиріч діяльність ГАТТ була зосереджена на лібералізації міжнародної торгівлі шляхом взаємного знижен-ня митно-тарифного захисту. Але одночасно зі зниженням митних бар'єрів у світовій торгівлі з'явилися проблеми, пов'язані з нетарифними обмеженнями, що потребували спільного розв'язання. З цієї причини в ході VII Токійського раунду багатосторонніх переговорів (1973—1979 pp.) сфера регулювання ГАТТ була значно розширена. Було укладено па-кет угод щодо врегулювання правил митної оцінки, технічних бар'єрів у торгівлі, імпортного ліцензування, введення анти-демпінгових компенсаційних мит тощо.

Однак, незважаючи на досягнуті успіхи, в регулюванні між-народної торгівлі залишилось багато невирішених питань, більше того, поступово почали накопичуватися нові пробле-ми. Розвиток світогосподарських зв'язків, НТР І поглиблення валютно-фінансового співробітництва сприяли зростанню самостійної ролі й експортного потенціалу сфери послуг (телекомунікаційних, банківських, страхових, туристичних, транспортних)