У 1996 р. було досягнено фінансової стабілізації та відносної стабільності національної валюти, яка знецінилась на 5,5%, що дало змогу у вересні здійснити грошову реформу. Карбованець замінено на гривню у співвідношенні 1 грн 100 тис крб і встановлено її офіційний обмінний курс.

У 1997 р. спостерігається продовження тенденції щодо стабільності гривні (втратила лише 0,3% своєї вартості). Головним джерелом стабільності курсу гривні стали періодичні валютні інтервенції НБУ в цілому за рахунок валютних резервів. Необхідність такої штучної підтримки стабільності гривні пояснювалась бажанням уряду одержати кредити від МВФ та Всесвітнього банку, що залежало від виконання деяких вимог МВФ до внутрішніх економічних показників. Валютні інтервенції з осені 1997 р. до початку 1998 р. обійшлися НБУ близько 650 млн дол. США. НБУ встановлює перший валютний коридор з межами 1,7—1,9 грн за 1 дол. США.

Проте стабілізація ситуації на валютному ринку була тимчасовою. Наступний період позначився досить відчутною девальвацією курсу гривні: в 1998 р. вона знецінилася на 80, а в 1999 р.- на 52%. Головні причини падіння курсу гривні: зовнішні борги держави, неспроможність НБУ ефективно використати весь інструментарій грошово-кредитної політики та політичні чинники.

З метою захисту своїх валютних резервів у цих складних умовах НБУ використовує плавну девальвацію. На 1998 р. переглядається валютний коридор (1,8 - 2,25 грн / дол. США), який у вересні 1998 р. знову змінюється (2,5 - 3,5 грн / дол. США). Щоб утримати курс гривні в межах останнього валютного коридору, НБУ була проведена низка жорстких заходів:

§ заборонено банкам мати відкриті валютні позиції у вільно конвертованій валюті і укладати ф'ючерсні контракти; здійснювати операції з твердою валютою на міжбанківському валютному ринку і концентрацію валютних торгів на Українській і Кримській валютних біржах; підприємствам-резидентам України здійснювати передплату за імпортними контрактами;

§ запровадження обов'язкового продажу на УМВБ 75%, а потім і 50% валютної виручки підприємств;

§ скорочення різниці між офіційним валютним курсом доларів США і курсом обмінних пунктів з 10 до 5% і запровадження більш жорстких правил купівлі іноземної валюти;

§ обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і суми, яку банки могли купити на УМВБ для продажу через свої обмінні пункти.

НБУ змінює тактику утримання стабільності валютного курсу. Замість систематичної виплати валютних резервів він переходить до жорсткого адміністративного регулювання валютного ринку.

У 1999 НБУ продовжує політику валютного коридору і приймає рішення лібералізувати валютний та відкритого міжбанківський ринки, оскільки це одна з головних умов поновлення програми фінансування МВФ. З цією метою він вжив низку заходів: купівлю валюти під погашення кредитів резидентів у вільно конвертованій валюті; придбання валюти для некритичного імпорту; надання кредитів для купівлі валюти резидентами. Процес формування офіційного курсу гривні зазнав істотних змін. На УМВБ офіційний курс визначався шляхом установлення фіксингу, на міжбанківському ринку - як середньозважена величина курсів комерційних банків за обсягами купівлі-продажу валюти на кінець дня.

Лібералізація валютного ринку стимулювала низку позитивних тенденцій: стабілізувалися міжбанківський і офіційний обмінні курси; збільшилися загальні обсяги щоденних операцій на міжбанківському валютному ринку; поліпшилася збалансованість попиту та пропозиції на безготівковому ринку, а отже, НБУ може стабільно викуповувати валюту, поповнюючи резерви. Крім цього, НБУ скасував ряд обмежень: відмовився від права регламентувати відхилення курсів угод на міжбанківському ринку від офіційного курсу; суб'єкти ринку, здійснюючи купівлю-продаж валюти, самостійно визначають розмір маржі між курсами та комісійними; відмінена заборона на відхилення курсів готівкового продажу від офіційного.

Проте девальваційні процеси були лише дещо затримані і з часом вони посилилися: в липні 1999 р. курс гривні знизився на 8,03%, у вересні - на 9,45, в листопаді - на 5,61%. Курс вийшов за межі валютного коридору і НБУ довелося відмовитись від оголошених його меж. Проведення в грудні 1999 р. на міжбанківському ринку торговельної сесії забезпечило стабілізацію курсу гривні.

Заявою уряду та НБУ від 22.02.2000 р. на Україні запроваджується режим плаваючого валютного курсу, який більше відповідає стану інтеграції України у світову економіку, сприяє збалансованості попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечує компенсацію внутрішньої інфляції, підтримує конкурентоспроможність українських товарів, зберігання валютних резервів. Однак досі ще триває дискусія навколо вибору оптимального режиму валютного курсу як інструменту цінової стабілізації.

Попит та пропозиція на іноземну валюту

Попит на іноземну валюту виникає внаслідок необхідності купівлі товарів і послуг за рубежем. Попит на валюту будь-якої країни на валютному ринку свідчить саме про те, що існує попит іноземців на товари і послуги цієї країни. Величина попиту на валюти залежить від ціни на пропонований товар. Зі зниженням ціни на товар дедалі більше покупців забажають і зможуть його купити.

Покупцям, які бажають придбати іноземний товар, потрібна буде валюта країни - продавця товару в обмін на національну валюту за ціну, шо склалася на ринку, тобто за обмінним курсом. Попит на валюту продавця товару залежатиме від ціни валюти (валютного курсу). Пропозиція валюти з боку країни-продавця виникає, в свою чергу, внаслідок необхідності купівлі товарів (тобто попиту на товар) у країни-покупця її товарів.

Іншими словами, взаємний попит на дві (і більше) валюти і їх пропозиція виникають внаслідок торговельних операцій між двома (і більше) країнами.

Розглянемо криві попиту і пропозиції іноземних товарів і іноземної валюти, які ілюструють висловлені вище положення.

Припустимо, що між двома країнами (США та Японією) здійснюється одна торговельна операція: обмін американської пшениці на японські "Тойоти" (рис. 14.1,14.2). 

Крива попиту на "Тойоти" показує, що за ціною 10 000 дол. за одну автомашину попит буде на 100 000 машин, за ціною в 6250 дол. попит зросте до 200 000 одиниць.

Крива американського попиту на єну показує залежність попиту на японську валюту для купівлі "Тойот" від курсу єни.

Припустимо, що Японія готова виготовляти та експортувати "Тойоти" за 1 250 000 єн. За курсом обміну 0,008 дол. за 1 єну автомобіль може бути проданий у США за 10 000 дол. (1250000 х 0,008 = 10 000). За такою ціною буде продано 100000 "Тойот". Для їх купівлі американцям потрібно буде 125 млрд єн (1 250 000 х 100 000 = 125 млрд).

Якщо курс єни знизиться до 0,005 дол. за 1 єну, то японці, як і раніше отримають 1 250 000 єн за кожний проданий автомобіль, навіть якщо вони продаватимуть їх за 6250 дол. (1 250 000 х 0,005 = 6250).

Але при цьому попит на машини підвищиться до 200 000 одиниць, що, в свою чергу, призведе до збільшення попиту на єну на валютному ринку до 250 млрд єн (1250 000 х 200 000 = 250 млрд).

Отже, зниження курсу валюти будь-якої країни приводить до здешевлення для іноземців товарів та послуг цієї країни і підвищення попиту на них. Зростаючий попит на товари тягне за собою збільшення попиту на валюту цієї країни.

Подивимось тепер на валютний обмін з точки зору чинників, які впливають на пропозицію японської єни. Для цього розглянемо криву японського попиту на американську пшеницю і криву пропозиції єни на валютному ринку (рис. 14.3,14.4).

Крива японського попиту на пшеницю показує, що за ціною 375 єн за бушель японці куплять 20 млн бушелів. Якщо ціна підвищиться до 600 єн. то попит на пшеницю знизиться до 10 млн бушелів.

Крива пропозиції єн показує залежність пропозиції єн від ціни єни в доларах.

Якщо ціна однієї єни становить 0,005 дол., то кількість єн, що пропонуються на валютному ринку, становитиме 6 млрд (600 * 10 000 000 = 6 млрд). Якщо ж ціна сни підвищиться до 0,008 долара, то пропозиція єн зросте до 7,5 млрд дол. (375 4 20 000 000 = 7,5 млрд).

У ринковій економіці ціна валюти коливається під впливом попиту і пропозиції. Якщо обмінний курс надто високий, пропозиція валюти перевищить попит на неї і ціна валюти знизиться. Якщо ж ціна надто мала, попит на валюту перевищить пропозицію і курс підвищиться. Внаслідок таких коливань складається ціна рівноваги валюти або ринкова ціна.

Ринкова ціна - це обмінний курс, за якого пропозиція валюти, на валютному ринку дорівнює попиту на неї (рис. 14.5).

Ми можемо зробити висновок, що валютний ринок діє так само, як і інші ринки. Зростання попиту призводить до зростання ціни (або валютного курсу). Зростання про-

позиції викликає падіння обмінного курсу. На вільному ринку курс обміну валют завжди рухатиметься до рівноваги, виявляючи будь-яку нестачу або надлишки.

Використана література

1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995.

3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.

4. Боринець СЯ.