Жорсткі й альтернативні зв'язки використовуються в потоковому чи зміннопотоковому виробництвах, компенсаційні —

у всіх організаційних типах виробництва. Матеріальні зв'язки передбачають визначення виду транспортних засобів, їх кількість, а також значною мірою обсяг вантажопотоку.*

За характером взаємовідносин у часі:—

постійні — властиві масовому виробництву;—

циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі виробництва;—

випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву.*

За характером складності елементів:—

прості, які діють на робочому місці при одному "вході" і одному "виході" для матеріальних зв'язків;—

складні — зумовлені поліструктуртстю виробничих систем із множиною зв'язків кожного елемента з підсистемами та іншими елементами системи. При цьому стохастичні зміни в системі й зовнішньому середовищі визначають використання не тільки постійних, а й альтернативних (ситуаційних) та компенсаційних зв'язків.

Унаслідок зростання кількості зв'язків, зменшення їх постійності та жорсткості організація виробничої системи значно ускладнюється. У деяких випадках складність зв'язків визначається її довжиною, яка охоплює ієрархічний рівень елементів системи. Тому в практичній діяльності велика увага приділяється спрощенню зв'язків системи. Доцільність спрощення зв'язків зумовлюється перевагами предметної спеціалізації над технологічною.*

За характером впливу обставин на взаємовідносини:—

упорядковані, які становлять намагання спростити зв'язки, забезпечивши їх незмінність у часі;—

еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв'язків з одними елементами системи на зв'язки з іншими. Така здатність до зміни системи випливає з умови створення її структури на зв'язках елементів, що входять до складу системи. Еластичність зв'язків дає змогу обминути елементи виробничої системи, що виявилися недієздатними, і відповідно підвищити надійність системи, а також локалізувати негативні впливи середовища.

Упорядкованість і еластичність зв'язків перебувають у діалектичній єдності. Для сучасних виробничих систем зв'язки мають бути водночас упорядкованими й еластичними, щоб одночасно забезпечувати адаптивність до вимог зовнішнього середовища і достатню результативність.

Розглянуті види зв'язків характерні для всіх інших елементів виробничого процесу. Якщо виділити у виробничому процесі значну кількість простих операцій, то він буде складним, а за невеликої кількості складних операцій — простим.

За кожним робочим місцем можливе закріплення однієї або кількох однорідних операцій. Бажання спростити зв'язки призводить до укрупнення операцій, що відповідно ускладнює конструкцію верстатів і агрегатів робочого місця. У такому разі до уваги беруть їх експлуатаційні характеристики та економічну доцільність.

Зв'язки між елементами виробничої системи визначають їх просторове розташування та особливості формування організаційних підсистем. Тому необхідні відповідність просторової та організаційної структур, міцність зв'язків між елементами виробничої системи.

Під впливом цієї вимоги, з одного боку, здійснюється раціоналізація внутрішньосистемних перевезень, а з іншого — створюються передумови для організації та функціонування раціональної керуючої підсистеми. Складність управління виробничою системою зумовлена її поліструктурністю, великою кількістю працівників, стохастичними та іншими явищами, тому потребує взаємної відповідності структур керованих і керуючих підсистем системі в цілому.

Закон резервів у виробничих системах відіграє важливу роль. Він зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрів функціонування системи, наприклад, відхилення в рівні пропускної спроможності робочих місць та інших підрозділів, що виникають унаслідок змін попиту споживачів, відмов устаткування та інструмента, коливання строків постачання ресурсів, з'явлення на роботу персоналу за спеціальностями та інших причин.

Резерви виробничої системи за всієї їх різноманітності можна згрупувати таким чином:—

організаційні, створюють можливість перебудови структури системи (наприклад, просторової структури — шляхом зміни зв'язків елементів, їх функцій; часової структури — змінюючи послідовність робіт). Іноді вони сприяють передачі або отриманню деяких робіт певною виробничою системою у процесі перерозподілу завдань з іншими виробничим системами;—

інтенсивно-екстенсивні: забезпечують тимчасову зміну інтенсивності роботи устаткування та працівників (наприклад, зміни швидкості операції різання), збільшення тривалості роботи устаткування (наприклад, збільшення кількості змін) та елементів системи (понаднормові години роботи працівників);—

ресурсні: об'єднують резерви устаткування, працівників, незавершеного виробництва, інструментів, матеріалів тощо. Наприклад, проблеми, пов'язані з відмовою верстата, можуть усуватися різними шляхами: використанням накопиченого незавершеного виробництва, введенням у роботу резервного верстата, передачею операції на інші верстати та ін.

Для організації будь-якої виробничої системи важливо мати уявлення про конкретність резервів, відповідність розміщення резервів місцям виникнення потреби в них.

На відміну від ресурсів названі резерви взаємозамінні. Співвідношення в заміні резервів непостійні та залежать від рівня насиченості певним резервом. Резерви пов'язані з наявністю надлишкових ресурсів та інформації. їх різноманітність та взаємозамінність визначають вибір ефективних видів резервів, який залежить від типу виробничої системи, виробничої ситуації,' співвідношення видів ресурсів та інших чинників.

Для виробничих систем найефективнішими вважаються резерви часу та інформації. Резерви часу розглядаються як можливість зміни черговості робіт. Резерви інформації передбачають наявність варіантних технологій, дозвіл на заміну матеріалів, інструмента та ін. З погляду економічності найвагомішими є резерви інструмента, незавершеного виробництва, на відміну від резервів устаткування та робочої сили. Для робочої сили економічно доцільним є суміщення професій, багатоверстатного обслуговування і колективних форм організації праці.

Умови економічності виробництва та управління ставлять завдання оптимізації видів та величини резервів. Під оитимізацією резервів розуміють установлення оптимальної величини кожного конкретного виду ефективних резервів.

Закон усунення надлишковості означає, що кожна виробнича система має бути завершеною, тобто відмежованою мінімальними зв'язками від інших систем. Завершеність виробничої системи та її підсистем полягає у створенні структури, яка б сприяла досягненню мети, що стоїть перед системою, мати чіткі й обмежені зв'язки з зовнішнім середовищем та не містити зайвих підсистем і елементів.

Необхідність постійного раціонального вибору елементів системи і зв'язків, форм організації системи і підсистем у процесі досягнення поставлених цілей потребує спрощення структури самої виробничої системи та її елементів.

Нормальний стан виробничої системи пов'язаний з безперервним її функціонуванням. Перебуваючи в динамічній рівновазі, виробнича система постійно розвивається під впливом:—

змін зовнішнього середовища (потреби в номенклатурі, кількості, якості продукції, зміни матеріалів і комплектуючих, соціальних вимог, інфраструктури та ін.);—

зношування матеріальних елементів системи;—

розвитку особистостей, що складають трудовий колектив, його оновлення та підвищення кваліфікації;—

технологічного прогресу, який в умовах конкуренції змушує вдосконалювати наявну технічну базу, ефективніше використовувати устаткування.

Розвиток виробничої системи здійснюється з різною швидкістю і підпорядкований відповідним законам.

Закон інерції відображає об'єктивну властивість системи зберігати свій стан, поки які-небудь впливи його не змінять. Цей заков наочно ілюструється станом і розташуванням устаткування, матеріальними зв'язками робочих місць, часовою структурою виробничого процесу, повільною зміною виробничого колективу, поділом робіт за робочими місцями відповідно до встановленого порядку, існуючих традицій, а також культури певної виробничої системи. Управління системою можна уявити як засіб подолання внутрішніх суперечностей (зміна виробничої структури, господарського механізму, відносин у колективі тощо), прогнозування динаміки досягнення мети виробничої системи (поліпшення якості, структури асортименту й обсягу випуску продукції, зміни самої виробничої системи тощо). Зі зменшенням строків прогнозу останній стає дедалі різноманітнішим і конкретнішим. Наявність прогнозу дає змогу своєчасно здійснювати організаційну перебудову виробничої системи.

Закон еластичності відображає спроможність виробничих систем деформуватися, набувати інших форм з часом відповідно до умов, що змінилися. Виявляється він у різноманітних аспектах: кількісному (можливість зміни обсягів робіт, що виконуються); якісному (можливість зміни виробів, що істотно відрізняються за конфігурацією, розмірами деталей, точністю обробки та іншими характеристиками від тих, що раніше вироблялися); оперативному (можливість негайних змін під впливом ситуаційних вимог) та стратегічному (можливість пристосування до змін зовнішнього середовища через тривалі відрізки часу). Оперативна еластичність системи забезпечується організаційними, інтенсивно-екстенсивними та матеріальними резервами. Стратегічна еластичність виробничої системи визначається еластичністю найдовготриваліших (що повільно оновлюються) елементів виробничої системи. Еластичність професійних здібностей працівників забезпечується системою їх навчання та підвищення кваліфікації, оновленням колективу, регулюванням його кількості. Еластичність устаткування забезпечується резервуванням його технологічних можливостей виготовлення продукції, що змінюється в певних параметрах. Сприяють оптимізації рівня еластичності виробничої системи також резервні площі, потужності, предмети праці та ін.

Необхідна еластичність виробничої системи визначається вимогами зовнішнього середовища. За інших рівних умов великі резерви зменшення впливу зовнішнього середовища на еластичність виробничої системи пов'язані з уніфікацією, яка може бути комплексною: одночасно охоплювати деталі, вузли, вироби, інструменти, пристосування, також технологію (використання групової технології), заготівки тощо.

Закон безперервності вдосконалення зумовлений змінами стану і вимог зовнішнього середовища (економічна ситуація, ринки збуту, умови постачання ресурсів) та цілями виробничої

системи (за обсягом, якістю, видом продукції, що випускається, її собівартістю). Усі необхідні зміни у виробничій системі здійснюються в межах її еластичності. Система вдосконалюється в процесі власного розвитку. Є два види розвитку виробничих систем:—

саморозвиток, що передбачає, насамперед, зміну параметрів, що визначають гнучкість виробничої системи: невикористані можливості усуваються, а замість цього збільшуються межі всіх її елементів в потрібному напрямі. Саморозвиток — це процес, що планується, керується та здійснюється шляхом перепідготовки й заміни працівників, модернізації устаткування, заміщення зношеного устаткування новим, удосконалювання технології, структурної перебудови системи та ін.;—

реконструкція, яка становить суттєве перетворення відповідно до умов, що змінюються в зовнішньому і внутрішньому середовищах виробничої системи. При цьому усуваються суперечності, що виникають, передусім у більш інертних частинах виробничої системи (у технологічному процесі й устаткуванні). На практиці реконструкція означає майже повну заміну устаткування, введення нових або вдосконалення діючих технологічних процесів та ін. Створюється нова виробнича система з використанням