Виробничий процес і організаційні типи виробництва

План

1. Виробничий процес, його різновиди і структура

2. Наукові принципи організації виробничого процессу

3. Форма організації виробництва як характеристика просторово-тимчасової структури виробничого процесу

Виробничий процес, його різновиди і структура

Виробничий процес— це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговувальних процесів праці і знарядь праці з метою створення споживчих цінностей — корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва працівники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад верстати, автомобілі, товари народного споживання та ін. Предмети і знаряддя праці, будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві взаємопов'язані: конкретні предмети можуть бути оброблені тільки визначеними знаряддями праці; уже самі по собі вони мають системні властивості. Однак жива праця повинна охопити ці предмети і тим самим розпочати процес перетворення їх у продукт. Таким чином, виробничий процес — це, насамперед, трудовий процес, оскільки ресурси, що використовуються людиною на його вході, як інформація, так і матеріальні засоби виробництва, є продуктом попередніх процесів праці. Розрізняють основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси (рис. 4.1).

Основні виробничі процеси— це та частина процесів, у ході яких відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей, внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх на готову продукцію. Наприклад, на підприємстві сільгоспмашинобудування — це процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів і виробу в цілому.

До допоміжних виробничих процесів належать такі процеси, результати яких використовуються або безпосередньо в основних процесах, або для забезпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є виготовлення інструментів, пристроїв, засобів механізації й автоматизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устаткування, виробництво на підприємстві всіх видів енергії.

Обслуговувальні виробничі процеси— це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів. Наприклад, транспортування матеріальних цінностей, складські операції всіх видів, технічний контроль якості продукції та ін.

Основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси мають різні тенденції розвитку й удосконалення. Так, багато допоміжних виробничих процесів можуть бути передані спеціалізованим заводам, що в більшості випадків забезпечує більш ефективне їх виконання. З підвищенням рівня механізації й автоматизації основних і допоміжних процесів обслуговувальні процеси поступово стають невід'ємною частиною основного виробництва, відіграють організуючу роль в автоматизованих і, особливо, в гнучких автоматизованих виробництвах.

Основні, а деколи і допоміжні, виробничі процеси здійснюються у різних стадіях (або фазах). Стадія — це відособлена частина виробничого процесу, на якій предмет праці переходить в інший якісний стан. Наприклад, матеріал переходить у заготівлю, заготівля — у деталь та ін.

Основні виробничі процеси відбуваються у таких стадіях: заготівельній, обробній, складальній і регулювально-налагоджувальній.

Заготівельна стадія призначена для виробництва заготовок деталей і характеризується досить різноманітними методами виробництва. Наприклад, розкрій або різання заготовок деталей з листового матеріалу, виготовлення заготовок методами лиття, штампування, кування та ін. Основна тенденція розвитку технологічних процесів на цій стадії полягає в наближенні заготовок до форм і розмірів готових деталей. Знаряддями праці на цій стадії є відрізні верстати, пресово-штампувальне устаткування, гільйотинні ножиці та ін.

Обробна стадія — друга у структурі виробничого процесу — включає механічну і термічну обробку. Предметом праці є заготівки деталей. Знаряддями праці на цій стадії в основному є різні металорізальні верстати, печі для термічної обробки, апарати для хімічної обробки. На цій стадії деталям надаються розміри, що відповідають заданому класові точності.

Складальна (складально монтажна) стадія — це стадія виробничого процесу, в результаті якої виходять складальні одиниці (дрібні складальні одиниці, підвузли, вузли, блоки) або готові вироби. Предметом праці на цій стадії є деталі і вузли власного виготовлення, а також отримані зі сторони (комплектуючі вироби). Розрізняють дві основні організаційні форми складання: стаціонарну і рухливу. За стаціонарного складання виріб виготовляється на одному робочому місці (деталі подаються). За рухливого складання виріб створюється в процесі його переміщення від одного робочого місця до іншого. Знаряддя праці на цій стадії не такі різноманітні, як на обробній. Основними з них є різноманітні верстати, стенди, що транспортують і направляють пристрої (конвеєри, електрокари, роботи та ін.). Складальні процеси, як правило, характеризуються значним обсягом робіт, виконуваних вручну, тому механізація та їх автоматизація — головне завдання вдосконалення технологічного процесу.

Регулювально-налагоджувальна стадія—заключна в структурі виробничого процесу, що проводиться з метою отримання необхідних технічних параметрів готового виробу. Предметом праці є готові вироби або їх окремі складальні одиниці, знаряддя праці, універсальна контрольно-вимірювальна апаратура і спеціальні стенди для іспитів.

Складеними елементами стадій основного і допоміжного процесів є технологічні операції. Поділ виробничого процесу на операції, а потім на прийоми і рухи необхідний для розробки технічно обґрунтованих норм часу виконання операцій.

Операція — це частина виробничого процесу, що, як правило, виконується на одному робочому місці без переналагодження одним або декількома працівниками (бригадою).

Залежно від ступеня технічного оснащення виробничого процесу розрізняють операції: ручні, машиноручні, машинні, автоматичні й апаратні.

Як основні, так і допоміжні, а іноді й обслуговувальні виробничі процеси складаються з основних і допоміжних елементів-операцій. До основних належать операції, безпосередньо пов'язані зі зміною розмірів, форм, властивостей, внутрішньої структури предмета праці або перетворенням однієї речовини на іншу, а також зі зміною місце розташування предметів праці відносно один одного. Допоміжними є операції, виконання яких сприяє протіканню основних процесів, наприклад переміщення предметів праці, контроль якості, зняття й установка, збереження та ін.

Організаційно основні і допоміжні виробничі процеси (їх операції) умовно поділяються на прості і складні.

Простими є процеси, в яких предмети праці піддаються послідовному рядові пов'язаних між собою операцій, у результаті чого виходять частково готові продукти праці (заготівки, деталі, тобто нероз'ємні частини виробу).

Складними називаються процеси, в результаті яких виходять готові продукти праці шляхом поєднання частин продукту, тобто складні вироби (верстати, машини, прилади та ін.).

Рух предметів праці у виробничому процесі здійснюється так, що результат праці одного робочого місця стає вихідним предметом для іншого, тобто кожен попередній у часі й у просторі дає роботу наступному, — це забезпечується організацією виробництва.

Від правильної та раціональної організації виробничих процесів (особливо основних) залежать результати виробничо-господарської діяльності підприємства, економічні показники його роботи, собівартість продукції, прибуток і рентабельність виробництва, величина незавершеного виробництва і розмір оборотних коштів.

Наукові принципи організації виробничого процесу

Організація виробничого процесу на будь-якому машинобудівному підприємстві, у будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному сполученні в часі й у просторі всіх основних, допоміжних і обслуговувальних процесів. Це дає змогу випускати продукцію за мінімальних затрат живої й упредметненої праці. Особливості і методи такого сполучення різні в різних виробничих умовах. Однак за всього їх різноманіття організація виробничих процесів підпорядкована деяким загальним принципам: диференціації, концентрації, інтеграції, спеціалізації, пропорційності, прямоточності, безперервності, паралельності, ритмічності, автоматичності, профілактиці, гнучкості, оптимальності, електронізації, стандартизації та ін.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, що, у свою чергу, поділяються на операції, переходи, прийоми і рухи. Аналіз особливостей кожного елемента дає змогу вибрати найкращі умови для його здійснення, що забезпечують мінімізацію сумарних витрат усіх видів ресурсів. Однак надмірна диференціація підвищує стомлюваність працівників, що виконують ручні операції, за рахунок монотонності і високої інтенсивності процесів виробництва. Велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на переміщення предметів праці між працівниками, установку, закріплення і зняття їх з робочих місць після закінчення операцій.

Під час використання сучасного високопродуктивного гнучкого устаткування (верстати з числовим програмним управлінням (ЧПУ), оброблювальні центри, роботи та ін.) принцип диференціації переходить у принцип концентрації операцій та інтеграції виробничих процесів. Принцип концентрації означає виконання декількох операцій на одному робочому місці (багатошпиндельні багаторізцеві автомати з ЧПУ). Операції стають більш об'ємними, складними і виконуються в поєднанні з бригадним принципом організації праці.

Принцип інтеграції полягає у поєднанні основних допоміжних і обслуговувальних процесів.

Принцип спеціалізації становить форму розподілу суспільної праці, що, розвиваючись планомірно, зумовлює виділення на підприємстві цехів, ділянок, ліній і окремих робочих місць. Вони виготовляють продукцію обмеженої номенклатури і відрізняються особливим виробничим процесом.

Скорочення номенклатури продукції, що випускається, як правило, призводить до поліпшення всіх техніко-економічних показників діяльності підприємства, зокрема до підвищення рівня використання основних фондів підприємства, зниження собівартості продукції, поліпшення якості продукції, механізації й автоматизації виробничих процесів. Спеціалізоване устаткування за всіх інших рівних умов працює продуктивніше.

Рівень спеціалізації робочого місця визначається коефіцієнтом закріплення деталеоперацій (Ксп), що виконуються на одному робочому місці за визначений проміжок часу:

де С — кількість робочих місць (одиниць устаткування) виробничої системи;

m до — кількість деталеоперацій, які виконуються на і-му робочому місці протягом одиниці часу.

За коефіцієнта Ксп =1 забезпечується вузька спеціалізація робочого місця, створюються передумови для ефективної організації виробництва.

Принцип пропорційності передбачає рівну пропускну здатність усіх виробничих підрозділів, що виконують основні, допоміжні