Навіть на думку язичницьких філософів, серед корисних благ багатство займає останнє місце. Навіть якщо ти один володієш всім золотом, яке тільки є, всіма дорогоцінними каменями, невже стане від цього твій розум хоч на волосину кращим, гнучкішим, чеснішим? Невже це сприяє тілесному здоров'ю?

Невже робить сильнішим, красивішим, молодшим? — Але приносить задоволення. — Однак вони смертоносні. — Але набуває честь. — Однак яку? Зрозуміло, оманливу, котру да-ють ті, котрі захоплюються не інакше як глупотою і подобатись яким є майже образливим. Істинна честь бути похваленими, вища честь — Христу сподобатись! Істинна честь — нагорода за доброчинність, а не за багатства.

Еразм Роттердамський

У XIV—XV ст. стверджується думка, що завдяки своїй праці кожний може піднятися соціальною драбиною, здобути власність і розбагатіти. Праця є основою праведності та справедливості. За переконанням В. Зомбарта, в цей час народжується "принцип соціальної активності індивіда. Його поширення і ствердження багато в чому сприяли зародженню підприємницького руху, котрий ставив за безпосередню мету — власність і багатство. В XIV ст. спостерігається "панування мамоністичних тенденцій", скрізь "багатство і власність вихваляються як необхідні культурні блага"24. Аскеза, терпимість, святість, помірність відходять на другий план, на перше місце висувається виробник, суб'єкт діяльності, сповнений бажання діяльності, мети досягнення головного блага — багатства, майна, власності.

Еволюція теорії власності в ренесансному меркантилізмі

Прагнення до збагачення і здобування дедалі більшої кількості власності свідчило про перехід до нової епохи — Відродження. В господарському житті починає стверджуватися меркантилізм. Це епоха діяльності людини, котра пізнає структуру світу і впливає на нього. Морально-релігійні канони пов'язуються з констатацією причин, що визначають напрямок діяльності людини. Поняття природного набуває, замість старого значення, яке стверджувало канонічні норми, інший зміст: природним є те, що відповідає законам природи. Звідси цілком зрозумілим для природи людини є прагнення до багатства і збільшення власності, майна, грошей. На місце моральному засудженню жадібності, невіри, надмірності тощо висувається інтерес. Н. Макіавеллі (1469—1527) обґрунтовує думку, що інтерес — найбільш могутній стимул людських дій. Його прояви численні, але більш за все він визначається прагненням людей зберегти своє майно, свою власність, прагненням до досягнення багатства. Втрата майна і власності — більше зло, ніж смерть батька. Спочатку задоволення власних інтересів, а вже потім турбота про честь, справедливість, гідність25.

Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період (XV—XVII ст.), пов'язаний з Великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу з країнах Західної Європи, переходом до "високого" Відродження і Просвітництва. В цей період в економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємницьким економічним відносинам. Зростає товарообіг, розвивається внутрішня і зовнішня торгівля. Становлення централізованих західноєвропейських країн, поширення світової торгівлі й мануфактурного виробництва сприяли поглибленню ринкових засад функціонування національних економік та розвитку великих середземноморських міст, які стали осередками розвитку торговельно-купецького капіталу.

Добре мати славу щедрого правителя. Проте той, хто виявляє щедрість, щоб бути відомим як щедрий, шкодить самому собі. Адже якщо виявляти її розумно і належним чином, про неї не дізнаються, а тебе все одно звинуватять у скнарості, тому, щоб поширити серед людей славу про свою щедрість, ти пови-нен будеш вигадувати в чудових видумках, але, чинячи таким чином, ти виснажуєш казну, після чого, не бажаючи розлучати-ся зі славою щедрого правителя, змушений будеш понад міру обтяжувати народ податками і дійти до непопулярних способів пошуку грошей. Всім цим ти поступово викличеш ненависть підлеглих, а з часом, коли збіднієш, — то і презирство. І після того як багатьох розориш своєю щедрістю і не багатьох нагоро-диш, перше ж утруднення повернеться для тебе бідою, перша ж небезпека — поразкою. Але якщо ти вчасно отямишся і захо-чеш виправити справу, тебе відразу ж звинуватять у скнарості.

Н. Макіавеллі

У цей період відбувається зміна власності в її якісних визначеннях, що зумовлювалося зрушеннями у соціальній структурі населення, його диференціації за рівнем та умовами життя. Зменшилися частка селянства, яке розшарувалося на заможних та бідних, також з'явилися мануфактурники з одного боку, та наймані робітники, ремісники, службовці — з іншого, почав формуватися середній прошарок — службовці, юристи, лікарі, вчителі, вчені та ін.

Розкол католицької церкви у XVI ст. та Реформація започаткували нову ідеологію — протестантизм, господарська етика якого відкидала непродуктивні витрати і показне споживання, сприяла реабілітації "торговельної діяльності та прибутку", "розкріпаченню" підприємництва та становленню капіталізму в Західній Європі. Інтенсивний процес формування світового ринку і різке збільшення обсягів внутрішньої та зовнішньої торгівлі посилили впевненість суспільства в тому, що джерелом зростання національного багатства є гроші, отримані у сфері зовнішньоторговельного обліку. В цей період суспільна думка починає відмовляється від релігійних догм і звертається до реальних проблем господарської практики26.

Це набуло яскравого вияву у філософських поглядах на концепцію власності. М. Монтень (1533—1592) у знаменитих "Дослідах" критикував становий поділ і облаштування сучасного йому стану суспільства, ідеалізуючи суспільство первісне, яке не знало майнової нерівності і соціального становища відповідно до кількості власності. Він вказував, що "всі люди повинні бути рівні за своїм природним правом"27. Н. Макіавеллі, який почав досліджувати внутрішньодержавні суперечності, однією з їх причин назвав нерівномірність розподілу власності між членами суспільства. Він вважав найбільш доцільним шляхом її подолання створення прошарку багатого, заможного торгово-ремісничого населення, чиє "володіння певною власністю буде утримувати його від якихось неврівноважених дій і вчинків"28.

Ще одним видатним твором, в якому високо оцінюється власність та її роль у розвитку суспільства, стали " Шість книг про "державу" Ж. Бодена. Саме він одним із перших починає використовувати історичний метод у дослідженні публічного і приватного права, на основі чого робить висновок, що римське право Юстиніана, яке раніше вважалося ідеальним і непорушним, історично було лише частиною правового вчення і, таким чином, було неповним. Фактично це стало причиною революції в галузі цивільного права, викликаної переходом суспільства до буржуазних відносин, які узаконювали приватну власність.

Якщо правителя привела до влади знать всупереч волі на-роду, то перший її обов'язок — заручитися дружбою народу, що знову-таки неважко зрозуміти, якщо взяти народ під свій захист. Люди ж такі, що відчуваючи добро з боку тих, від кого чекали зла, особливо прив'язуються до благодійників, тому народ ще краще буде ставитись до правителя, ніж якби сам привів його до влади. Заручитися ж під гримкою народу можна різними способами.

Н. Макіавеллі

Наслідком наявності приватної власності, за Ж. Боденом, виступає майнова власність. Вона виступає необхідністю для існування країни, але це не повинно виявлятися в потворних формах. Спільна власність належить до концепції держави, однак держава не може встановлювати податки довільно; при цьому частина майна не може бути надто великою, оскільки, як правило, спостерігається, що кожний зневажає загальними справами, якщо з них неможливо отримати вигоди для себе. Приблизно в цей самий період Т. Мор стверджував, що життя в умовах спільності майна — єдиний шлях спасіння від розбратів у суспільстві, однак вплинути на нього неможливо там, де володарює приватна власність. Такий шлях був неприйнятним для Ж. Бодена, якій вважав, що майнова рівність згубна для держави і в жодному випадку не визнавав можливості нового майнового урівнювання громад. Він вважав, що чим менше в країні бідних і дуже багатих, тим міцніша буде держава29. Отже, для Ж. Бодена лише майнові відносини здатні об'єднувати людей у суспільстві. Як показала історія, саме ці відносини дотепер є найбільш традиційним об'єднувальним началом.

Епоха меркантилізму разом із ренесансними і реформаційними ідеями вносить у розуміння власності раціональний момент: право на задоволення природних потреб. Така світоглядна установка перетворювала людину не в сліпого послідовника або встановлюваних догм, або плотських бажань, а в розумного, діяльного індивіда, який прагне досягнення власності шляхом діяльності як одного зі складових блага. В такій постановці проблеми людина починає відчувати себе вільною, господарем власної долі і творцем власної історії. Тільки такою могла бути історія власності на шляху її ринково-економічного удосконалення.

Література

1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.

2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.

3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.

4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.

5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.

6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.

7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.

8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.

9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.

10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.

11 Там же. — С. 338.

12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.

13 Там же. — С. 106.

14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены.