Трактуючи відчуження як розпорядження річчю, вчений звертав увагу на те, що благо, яке є особистою власністю індивіда (його внутрішньою власністю), є невідчужуваним. Водночас Г.В.Ф. Гегель наголошував на тому, що необхідною передумовою успішного функціонування власності є договір між людьми, який "передбачає, що ті, хто вступає у нього, визначають один одного особами і власниками"81. На думку філософа, саме у договорі свобода людини до речі поєднується зі спільною волею інших людей, підносячись до загальної волі. Отже, акцентуючи увагу на суб'єктивному, вольовому акценті змісту відносин власності, Г.В.Ф. Гегель виходив з того, що в договорі кожен своєю волею та волею інших (загальною волею) припиняє своє буття як власника однієї речі і стає ним стосовно до іншої. У цьому контексті власність виступає як "буття для іншого", для свободи іншої особи.

Власність як сторона наявного буття або зовнішності не є більше лише як річ, а утримує в собі момент якоїсь (і, відповід-но, іншої) волі. Вона здійснюється через договір як процес, у якому втілюється опосередкована суперечність, яка полягає в тому, що я є, і залишаюся для себе сущим, таким, який виключає іншу волю власників тією мірою, якою я у волі, то-тожній з іншою волею, перестаю бути власником.

Г.В.Ф. Гегель

Усі речі можуть стати власністю людини, котра становить "вільну волю". Отже, кожний має право отриману, взяту, придбану річ переробити у свою волю, тому що річ не має самооцінки, а є чимось "зовнішнім самій собі"82. Власність пов'язана, як і в І. Канта, з володінням, завдяки чому з погляду свободи власність, як її перше наявне буття, є істотною метою для себе. Звідси робиться висновок про те, що у власності виявляється воля як моя особиста воля, тобто як воля одиничного, внаслідок "власність набуває характеру приватної власності"83, а спільна власність стосовно приватної власності становить поле для сваволі.

Право є насамперед безпосереднім наявним буттям, яке дає собі свободу безпосередньо:

а) володіння, котре є власністю; свобода тут — свобода абстрактної волі взагалі, або саме тому певною одиничною волею, яка співвідноситься лише з особою;

б) особа, відрізняючи себе від себе, відноситься до іншої особи, і обидві володіють одна для одної наявним буттям лише як власники. їх у собі суща тотожність формує існування за-вдяки переходу власності одного у власність іншого за наяв-ності загальної волі і збереження їх права в договорі.

Г.В.Ф. Гегель

Філософ не визнає утопічних програм відсторонення особистості від приватної власності, оскільки в цьому міститься не правовий момент. Він вважає уявлення про благочестиве, дружнє і навіть насильницьке братерство людей, у якому існує спільність майна й усунутий принцип приватної власності, легко прийнятним умонастрою, якому далеке розуміння "природи свободи духу, права й осягнення їх у їхніх визначених моментах"84. Отже, Г.В.Ф. Гегель не приймає руссоїзму і його попереджень про ті лиха і нещастя, які приносить приватна власність. Він знаходить низку доказів в аморальності союзу, що допускає спільність майна. У цьому випадку, вважав філософ, нівелюється особистість, оскільки у власності виявляється свобода людини як особистості. Необхідність приватної власності полягає в тому, що вона дає свободі наявне буття. Неприйнятність суспільної власності Г.В.Ф. Гегель пояснює тим, що між власником і річчю існує не тільки зовнішній, а й глибокий внутрішній, духовний взаємозв'язок, оскільки володіння власністю означає привнесення в річ іншої мети. Відносини власності подані за схемою: володіння — споживання — відчуження, що дає змогу виявити онтологічні джерела власності, розкрити її зв'язок з свободою, а потім — свободи і волі, свободи і відповідальності. Завдяки цьому здійснюється єднання людини і зовнішнього світу, тому що вступ у володіння річчю робить її матерію "моєю власністю", оскільки матеріальний світ "для себе" не належить собі.

Для Г.В.Ф. Гегеля власністю можуть бути не тільки речі, а й знання, науки (як у І. Канта), таланти. Останні стають власністю лише через опосередкування духу, який приводить свою внутрішню сутність до безпосередності "зовнішнього" духу. Завдяки духу ми спостерігаємо рух думки у визначенні власності від специфічної якості до байдужості її визначеності, а тим самим до кількості. У власності кількісна визначеність, яка виступає з якісної визначеності, є цінністю.

"Комунізм... у його першій формі є лише узагальненням і 1 завершенням відносин приватної власності, на перших порах він виступає як всезагальна приватна власність... Проте лише комунізм є для найближчого етапу історичного розвитку не-обхідним моментом людської емансипації і зворотного відвоювання людини. Комунізм є необхідною формою й енергій-ним принципом найближчого майбутнього".

К. Маркс

Аналіз сутності власності обумовлений зверненням мислителя до проблем політичної економії, "модної" в той час. Вивчення робіт економістів Дж. Стюарта, А. Сміта поставило завдання осмислити матеріал, який містився у їхніх творах, що зумовило висновок Г.В.Ф. Гегеля "У державах нового часу забезпечення власності — це вісь, навколо якої обертається все законодавство і з якою так чи інакше співвідносяться здебільшого права громадян"85. Якщо власність — основа нового соціального світопорядку, оскільки буржуазний соціум орієнтується на дедалі зростаюче задоволення потреб, на виробництво і придбання все більшої кількості речей, то "власність представляє всі речі".

Міркування про власність у "Філософії права" Г.В.Ф. Гегель закінчує визначенням грошей, котрі забезпечують володіння речами. Це підводить до проблеми цінностей, що є смисложиттєвим питанням у дослідженні власності.

Г.В.Ф. Гегель здійснює аналіз власності в контексті соціальної цілісності — громадянського суспільства, яке виникає в Новий час всередині наявних держав. Стверджуючи правомірність економічних відносин, що ґрунтуються на ринковій формі приватної власності, Г.В.Ф. Гегель вступав у конфронтацію з ідеями соціальної філософії Платона, вважаючи, що спільна власність не має ні економічного, ні морального виправдання. Він пише: "Епікур відрадив своїм друзям, які хотіли створити подібний союз на основі спільності майна, саме з тієї причини, що це доводить відсутність взаємної довіри, а ті, хто не довіряє один одному, не можуть бути друзями"86. Відстоюючи принципи реалізації свободи, Г.В.Ф. Гегель став критиком інвектив Ж.-Ж. Руссо проти приватної власності і критиком руссоїстського егалітаризму з властивою йому соціалістичною тенденцією, відкинувши її. Виокремлення приватної власності як однієї із соціоекономічних закономірностей, які проступають крізь масу випадків, перетворює її на необхідність, яка керує ними. На основі розгорнутого розуміння приватної власності Г.В.Ф. Гегель робить висновок, що хоча в "громадянському суспільстві кожний для себе — мета", але тільки в співвідношенні "з іншими" він "може досягти обсягу своїх цілей"87. В остаточному підсумку ця обставина пов'язана із загальним прогресом людства.

Запропонований німецьким філософом підхід до розуміння власності знайшов відображення у сучасній економічній теорії, яка через прагнення людини до речі позначає не суб'єктно-об'єктні відносини, а як загальна воля аналізує суб'єкт-об'єктні зв'язки. Противники такого підходу звертають увагу на те, що власність не можна визначити як відношення суб'єкта до об'єкта як неживого предмета. Водночас, на думку багатьох дослідників, саме трактування об'єкта власності як неживого предмета виражає певне відношення до нього, що ґрунтується не на рівноправності сторін, а на пануванні однієї з них, підпорядкуванні об'єкта суб'єкту. За цих обставин особа, яка вкладає свою ідею в річ, перетворює останню у своє наявне буття, наслідком чого стає зміна особистості, яка стає особистістю наявною, і зміна речі, яка олюднюється, суб'єктивізується. Для Г.В.Ф. Гегеля, таким чином, власність не може існувати поза Духом, тобто інтелектом людини. Тим самим видатний німецький мислитель актуалізує необхідність виокремлення інтелектуальної власності, яка закономірно випливає з його вчення про Дух.

Марксизм: подолання відчуження через заперечення приватної власності

Особливий погляд на власність належить видатному німецькому філософу й економісту К. Марксу (1818—1883). Для нього власність виступає насамперед як приватна власність, боротьбі проти якої присвячена вся його творча діяльність. Критика і заперечення приватної власності випливають з його теорії суспільно-економічної формації, в якій виокремлюються общинна, приватна і суспільна власність. Визнаючи видатний внесок К. Маркса у філософію історії, не потрібно забувати про те, що його теорія, виходячи з його власних слів, мала не тільки (і не стільки) пояснювати світ, скільки змінити його. Вибравши для обґрунтування своєї теорії принципи діалектики, розроблені Г.В.Ф. Гегелем у процесі вивчення законів руху Абсолютного духу, К. Маркс в теорії суспільної формації застосував ідею розвитку до