коли ми говоримо, що відчуження долається шляхом становлення індивідуальності, через подолання колективності. "Світ уже є власністю людини, і будь-яка інша — "приватна" — власність є відчуженням. Але: індивідуальна діяльність з освоєння є освоєнням відчуження. М. Бердяєв не допускає існування колективної власності або її особистості: "Колективні реальності можуть бути визнані індивідуальностями, але ніяк не особистостями, вони не мають екзистенціального центру, не здатні до страждання і радості. Екзистенціальний суб'єкт космосу, суспільства, нації, держави можна шукати лише в сущій людині, в якостях особистості. Універсальне перебуває в індивідуальному, надособистісне в особистому. Людина — мікрокосм і мікроетос. У глибині людини здійснюється світова історія, складається і розкладається суспільство"109. В цьому аспекті марксистське вчення про всесвітньо-історичну місію пролетаріату в його класовій всезагальності і партії як суб'єкта "класової боротьби" є тією "особистістю", яка втрачає разом з власністю свої можливості самореалізації в суспільстві (колективі). Відчуження особистості від себе замінюється її новим відчуженням.
Подолання приватної власності і заміна її суспільною власністю насправді заплутало справу. Приватна власність — це конкретна сукупність усіх виробничих відносин суспільства, тому її знищення по суті є завданням нездійсненним. Але оскільки теорія "реальної комуністичної дії" (К. Маркс), "усуспільнення на ділі" (В. Ленін) стала соціополітичною реальністю, то процес скасування приватної власності перетворився на процес тотального знищення власності взагалі емпіричним способом проб і помилок. Цей процес, здійснюваний в основному людьми, позбавленими власності, розумівся, на противагу самій марксистській теорії, не як тривалий закономірний розвиток етапи якого цілком обумовлені структурою знищуваної приватної власності, а як волюнтаристичний рух у "світлу порожнечу", будівництво на рівному місці, котре стало зразком "продуктивного вандалізму".
Гніт приватної власності і кількісно, і якісно становить тяж-кий вантаж, багаторівневе нашарування відчужених відносин, які нагромаджувалися тисячоліттями. Тому комунізм як зни-щення приватної власності — тут ми переходимо до карди-нального питання марксизму — є не статичним "ідеальним" станом суспільства, а історичною епохою, змістом якої є подолання відчуження.
С. Платонов
Боротьба К. Маркса проти суспільства приватної власності ("царства необхідності") не принесла сподіваного "усуспільненого людства" ("царства свободи"). На сьогодні приватна власність (за всіх її недоліків) є найвищим ступенем свободи у вигляді загальної формальної рівності людей, свободи особистості як суб'єкта права, члена громадянського суспільства і правової держави, котра реально досягнута в умовах розвиненої буржуазної (капіталістичної) власності. Водночас соціалізм виник і розвивався у процесі боротьби не-власників проти власників, боротьби проти приватної власності взагалі, за перехід від формально-правової до так званої "фактичної" рівності. Здобутий таким чином "соціалізм" на практиці виявився порядком без відповідної дійсності власності, отже, без свободи і права. К. Маркс, який визначив приватну власність як "матір тиранії", як альтернативу запропонував категорію "суспільної власності", кардинальної умови подолання відчуження. Ця вимушена підміна не стала необхідною, тому що приватна власність у всі часи й у всіх народів була і є тісно пов'язаною з глибинними основами самого людського буття. Отже, скасувавши власність приватну, потрібно було замінити її вплив на людину та її поведінку яким-небудь, хоча б відносно, рівнодіючим фактором. У результаті ідеологізований механізм "соціалістичної економіки без приватної власності підмінив традиційні регулюючі фактори вільного ринку — "попит" і "пропозицію" зовсім іншими категоріями — "потребами" і "виробництвом" відповідно110. Баланс між ними мав підтримуватися вже не стихією ринку, а виключно державою. В результаті були дискредитовані всі гуманістичні постулати як марксизму, так і економічних теорій, які пропонували соціально орієнтовані на людину концепції суспільного розвитку. Але розвиток концепту власності в економічній теорії не припинився.
Література
1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.
2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.
3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.
4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.
5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.
6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.
7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.
8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.
9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.
10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.
11 Там же. — С. 338.
12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.
13 Там же. — С. 106.
14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,1991. —С. 67.
15 Мировоззренческая культура личности. — С. 179.
16 Булгаков СЛ. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 89.
17 Мунье Э. Манифест персонализма. —М., 1989. — С. 446—449.
18 Соловьев B.C. Оправдания добра: Нравственная философия. — М., 1996.— С. 296.
19 Там же. —С. 310—311.
20 Мировоззренческая культура личности. — С. 185.
21 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 107.
22 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — К., 1994. — С. 149.
23 Вебер М. Избранные произведения. — С. 87.
24 Мировоззренческая культура личности. — С. 147.
25 Там же.
26 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 408.
27 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 84—85.
28 Мировоззренческая культура личности. — С. 149.
29 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 37.
30 Мировоззренческая культура личности. — С. 66.
31 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С.275.
32 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — М., 2003. — С. 210.
33 Там же.
34 Там же. — С. 215.
35 Элоян М.Р. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. — 2003. — № 25. — С. 91.
36 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 210—211.
37 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 69.
38 Логинова Е.В. Некоторые аспекты политико-экономического анализа сетевой экономики // Философия хозяйства. — 2004. — № 5 (35). — С. 72.
39 Там же. — С. 73.
40 Мировоззренческая культура личности. — С. 82.
41 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — К., 2004. — С. 218.
42 Там само. — С. 73.
43 Локк Дж. Опыт о человеческом разуме. //Соч.: В 3 т. — М., 1985. — Т. 1. — С. 91.
44 Культура, культурология и образование // Вопр. философии. — 1997. —№2. — СП.
45 Гусєв B.І. Вступ до метафізики. — С. 279.
46 Личность: внутренний мир и самореализация. Идеи, концепции, взгляды. — СПб., 1996. — С. 64.
47 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.
48 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — С. 279.
49 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.
50 Гусєв BJ. Вступ до метафізики. — С. 280.
51 Кириленко Г.Г. Самосознание и мировоззрение личности. — М., 1998. — С. 49.
52 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 162.
53 Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М., 1975. — Т. 1. — С. 398.
54 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 163—164.
55 Там же. — С. 166.