Власність у теоріях мислителів Нового часу

План

1. Власність у теоріях мислителів Нового часу.

2. Проблема власності у класичній політичній економії.

Власність у теоріях мислителів Нового часу

Меркантилізм як стиль життя, економічної і господарської діяльності справив величезний вплив на формування мислення епохи Нового часу, коли набувають розвитку основні раціоналістичні постулати — розум, вигода, право, інтерес, власність. Це епоха формування нової, "ділової" людини, яка повинна керуватися не вірою, а знаннями.

Становлення позитивного знання та його розрив із релігією в епоху Нового часу пов'язані з економічними революціями, які започаткували епоху капіталізму. Саме з цього часу власність стає наріжним каменем кожної теорії, яка брала на себе відповідальність вирішити проблеми суспільства і людини. У творчості видатних мислителів того часу (епохи Модерну) — Вольтера, Д. Дідро, К. Гельвеція, Ж.-Ж. Руссо, О. Ламетрі у Франції та Дж. Локка, Т. Гоббса,Дж. Берклі,Д. Юма в Англії чітко прослідковується соціоекономічна проблематика. Теорії природного права, швидкий розвиток природничих і точних наук сприяли радикальному переосмисленню тогочасних концепцій власності. На зміну уявленням про власність як про владу приходить усвідомлення власності як важливого механізму узгодження інтересів окремих індивідів та суспільства в цілому щодо задоволення існуючих потреб.

З часом... землі стало мало і деякі спільноти встановили кордони своїх окремих територій і завдяки створеним ними самими законам впорядкували володіння приватних осіб у своєму суспільстві і, таким чином, шляхом договору і угоди утвердили власність, початок якій поклали праця і старанність, а при укладанні союзів між рівними державами і королівства-ми вони публічно заявляли (або ж це мовчки розумілося) про відмову від усіх претензій і прав на землю, котра перебувала у володінні іншого, і за спільною угодою відмовились від своїх претензій, котрі випливали з природного загального права, яке вони початково мали на ці місцевості, і, таким чином, че-рез позитивні угоди ствердили у себе власність у різних час-тинах і куточках землі.

Дж. Локк

З капіталізму починається кількісний вимір власності. Весь світ, у рамках підприємницької діяльності, підлягає виміру, тому має вираження в цифрах і кількісних характеристиках. Однак усі ці характеристики проходять через філософське осмислення. Хоча найбільш актуальними на той час були питання загального характеру — пізнання, буття, влади, віри, знання тощо, проте вирішити їх тепер можна було через вирішення економічних проблем. Зокрема проблему власності, яка ставала справою не божественною, а людською. У творі видатного англійського філософа Дж. Локка (1632— 1704) "Два трактати про правління" проблемам власності присвячено окремий розділ. Не заперечуючи загальної належності існуючих ресурсів, переданих Богом людству в цілому, мислитель виходив із того, що об'єкти спільної власності шляхом докладання праці окремої особи (об'єднання з особистою власністю) можуть перетворюватись у приватну власність. На думку Дж. Локка, "вилучення частини того, що є спільним, і витягнення його зі стану, у якому його залишила природа, започатковують власність"30. Відтак найважливішим засобом привласнення благ мислитель вважав їх поєднання з людською працею. "Людина ніби відгороджує їх своєю працею від спільного надбання"31, — писав учений. Авторитет праці зумовлений авторитетом теорії трудової вартості на той час.

Заслугою Дж. Локка став поділ власності на суспільну, приватну і особисту на основі одвічної належності до людської діяльності найважливіших економічних ресурсів — землі і праці. Трактуючи приватну власність як поєднання спільної та особистої власності, мислитель обґрунтував принципи непорушності останньої, пояснюючи визнання суспільством факту належності різноманітних благ тому, хто витратив на них свою працю, "законами розуму".

Промисловий переворот в Англії спрямував мисленнєву діяльність її інтелектуальної еліти в економічному напрямі. З'ясувалося, що підприємницька діяльність підлягає виміру, а тому має вираження в цифрах і кількісних характеристиках. Показовими в цьому плані є філософські міркування Д. Юма (1711—1776) про економічне буття, який уважно досліджує всі тонкощі й особливості сучасного йому капіталістичного господарства, яке стверджувалось в Англії.

Досліджуючи соціальні й етичні проблеми, філософ пов'язує їх з аналізом поняття "власність", яка розглянута у низці аспектів: насамперед вона визначається як благо, володіння яким закріплюється "законами справедливості", що встановлювалися, як тоді (у XVII—XVIII ст.) передбачалося, новим суспільним порядком. Виходячи з властивостей свого стилю аналізу, Д. Юм психологізує власність, стверджену "в певному внутрішньому відношенні, тобто в певному впливі, який здійснюється зовнішніми відношеннями предмета на наш дух і вчинки"32. Концепція Д. Юма характеризується натуралізацією і суб'єктивізацією найважливіших суспільних відносин — власності.

Хоча предмети природи дані нам спільно, але людина, бу-дучи володарем над самою собою і володарем своєї власної особистості, її дій та її праці як таку вміщувала в собі самій ве-лику основу власності, і те, що становило більшу частину того, що вона вживала для підтримки свого існування або для своєї зручності, коли винаходи і мистецтво покращили умови життя, було повністю її власним і не перебувало в сумісному володін-ні з іншими.

Дж. Локк

Проте головне полягає в постановці та вивченні проблеми власності, що забезпечує найбільш повну владу і панування над будь-яким об'єктом. Власність є відношенням, яке здійснює найбільший вплив на такі афекти, як гордість, шана, марнославство тощо. Власність — це вид відношення, яке зумовлює зв'язок між особистістю і суспільством. Бути власником якої-небудь речі або майна означає бути єдиною особою яка за існуючими законами має право розпоряджатися нею: насолоджуватися вигодами від неї. Спостереження показує пише філософ, що "всі питання власності підлягають сфер компетенції цивільного права, яке розширяє, обмежує, видозмінює і переробляє правила природної справедливості відповідно до приватної вигоди кожного члена суспільства"33. Тому державний устрій, який сприяє збереженню власності збільшує сили, уміння, активність і безпеку людей. Хоча сама власність як відношення виявляється як зведення "до всякого роду володінь, придбаних за допомогою загарбання, працьовитості, права, данини, спадкування, договору і т. ін."34. Тут, крім знаменитої тези Г. Гоббса "війна всіх проти всіх", проглядаються просвітительські сподівання на угоду, договір, совість, розум та інші раціональні чесноти, які повинні привести до "задовільного" для всіх суспільного буття.

Власність повинна бути стабільною і встановлена за допо-могою загальних правил. Нехай в окремих випадках від цього страждає суспільство, однак таке тимчасове зло щедро ком-пенсується постійним впровадженням даного правила в жит-тя, а також тим миром і порядком, котрі воно встановлює в суспільстві.

Д. Юм

Для Д. Юма власність — більш об'ємне і більш проникаюче" у життя людини поняття, ніж гроші. Очевидно, що процес формування ринкових відносин, "духу підприємництва" переконує філософа в тому, що ствердження інституту приватної власності є необхідною передумовою активізації механізмів економічної саморегуляції і конкуренції. Жодна інша форма власності не створює такої повної свободи, таких широких можливостей, такого великого простору й одночасно такого очевидного об'єктивно-внутрішнього примусу для розвитку і прояву підприємництва, ініціативи, енергії, сміливості, прямої особистої відповідальності, як індивідуально-приватна власність, тобто буржуазна. Тому багатство в

Д. Юма виступає силою, але другорядною. Головна проблема для нього — це механізми визначення місця людини в новому суспільстві через усвідомлення суті власності.

Проблема власності ще до того, як вона стає проблемою розподілу благ, стає проблемою положення людини: це не стільки проблема різних видів власності, скільки проблема власності.

Е. Муньє

Міркуючи про соціальний устрій на основі справедливого закону, Д. Юм доходить висновку, що існування поділу і розрізнення майна, а також "стійкість" і "сталість" цього поділу "абсолютно необхідні" в інтересах суспільства. У цьому і полягає джерело справедливості та власності. Яке саме майно визначено приватним особам — не має значення. Головне — це відношення володіння, яке має місце між особистістю й об'єктом, що природно зумовлює відносини власності. Володіння опосередковує "включення" власності у суб'єктно-об'єктні відносини, оскільки встановлення нової системи соціальних зв'язків передбачає нову людину. Універсальність здатності отримання (придбання), яким володіє власність, "створює відносини, які продовжуються по той бік задоволення потреб товарообміном"35. Очевидно, це й примусило мислителя звернути увагу на власність і таку чесноту протестантизму, як праця. Зміни, здійснені працею, створюють і нове відношення до власності. Крім того, необхідно враховувати такі моменти, як успадкування, прирощення, які досягаються завдяки зв'язкам і, що важливо, законодавчо закріплені. Адже право, вважає Д. Юм, буває двох видів: право на владу і право на власність36.

Зрозуміло, що думка про право на власність впливає на всі питання, пов'язані з правлінням і владою. Поряд із суспільним інтересом, правом на владу право на власність становить основу всіх держав. Всі інші принципи суспільного життя, як, наприклад, егоїзм, страх, прихильність та ін., не мають самостійного впливу, а є скоріше похідними, а не основними37.

Концепція власності, вироблена в англійській філософії, справила значний вплив на трактування цього феномену представниками інтелектуальної еліти інших західноєвропейських країн.

У працях видатного французького економіста, засновника школи фізіократів Франсуа Кене (1694—1774) знайшла відображення ідея "природного порядку",