Заслугою Ф. Кене стало обґрунтування двох основоположних ідей, які в подальшому набули розвитку в економічній літературі:—

ідеї людської праці як основи будь-якої власності, виходячи з того, що "право всіх на все" зводиться до права людини на ту частку, яку вона "сама може собі забезпечити"39;—

ідеї суспільного характеру відносин власності, виходячи з того, що окрема особа може користуватися певною річчю лише за умови визнання та дотримання членами суспільства цього права.

Нація складається з трьох класів громадян: класу продук-тивного, класу власників і класу безплідного.

Ф. Кене

Стверджуючи, що "природний порядок" реалізується в реальному житті через "позитивні закони", або "вихідні правила, встановлені суверенною владою для закріплення порядку управління, забезпечення захисту суспільства і постійного дотримання природних законів", мислитель був переконаний, що "забезпечення власності є фундаментом економічного устрою суспільства"40. Відтак творча діяльність державної влади, на думку Ф. Кене, повинна бути спрямованою на захист приватної власності, в тому числі шляхом скасування "позитивних законів", які суперечать "природному праву".

При зменшенні числа членів якої-небудь сім'ї чому б їй не поступитися частиною своєї власності сусіднім, більш числен-ним сім'ям?

Чому? Та тому, що це вимушене відступлення результатів моєї праці порушує право власності й відбиває будь-яке ба-жання працювати. Запитайте у батьків, для чого вони працю-ють, і вони скажуть вам, що дбають про щастя своїх дітей.

Д. Дідро

Концепт "природного права" вибудований в процесі теоретичних пошуків французьких мислителів. На їхню думку суперечності, що існують у суспільстві, зумовлені порушенням "природного права", відповідно до якого кожна людина є вільною і всі люди рівні. Проте в суспільстві виникає власність, котра зумовлює майнову нерівність. Вигода, рентабельність стали показниками раціонального прагнення до капіталістичного прибутку. Ж.-Ж. Руссо, спостерігаючи таку ситуацію, підкреслював значення того факту, що землеробство створило надлишок, який перетворювався на власність, яка створювала багатства. Наявність додаткового продукту стала тією економічною основою, на якій розвивалися цивілізація з властивою їй крайньою нерівністю і гнітом. Але це, вважав мислитель, згубне для роду людського. Адже зростаюча майнова нерівність доходить до крайніх меж, коли утворюються певна кількість багатіїв і маса бідняків, позбавлених власності41. Одночасно мислитель створює картину наявного становища людини в суспільстві, прагнучи знайти причину його антагонізмів.

Зазначимо, що хоча правило, яке закріплює власність за наявним володарем, природне і у зв'язку з цим корисне, од-нак корисність його не поширюється за межі первісного фор-мування суспільства і ніщо не мало б бути згубнішим, ніж його постійне дотримання, адже останнє виключало б будь-яке по-вернення власності, спонукало і вигороджувало б будь-яку несправедливість. Таким чином, нам потрібно пошукати які-небудь інші умови, здатні покласти початок власності після того, як суспільний лад вже встановлений; найбільш значними з таких умов я вважаю такі чотири: захоплення, давність, при-рощення і спадщина.

Д.Юм

Соціальні суперечності, згубні й водночас неминучі, зумовлені не власністю, а її розподілом. Ж.-Ж. Руссо засуджує таку перспективу людського прогресу, оскільки засноване на приватній власності суспільство поляризується на групи людей з економічно протилежними інтересами, що стає причиною "найбільш жахливої війни" одних за безмежне збільшення власності, інших — за володіння нею хоча б у мінімальному розмірі42.

В умовах непримиренної економічної боротьби виникає держава, яка утворює закони, що "наклали нові пути на слабкого і надали нові сили багатому, назавжди знищили природну свободу, назавжди встановили закон власності й нерівності, перетворили хитру узурпацію в стійке право і заради вигоди кількох честолюбців прирекли з того часу людський рід на працю, рабство і злиденність "43. Така емоційна оцінка приватної власності мислителем не враховувала тієї "духовної напруги ", яку ніс у собі капіталізм, що все більше набирав сили, і більше відповідала просвітницьким надіям про абстрактну рівність і утопічний справедливий розподіл. Просвітницькі сподівання на свободу і справедливе соціальне влаштування мислитель реалізує в теорії "суспільного договору", яка виправдовує приватну власність, її правову основу і закликає державну владу забезпечити повагу до прав власників.

Водночас Ж.-Ж. Руссо залишається на позиціях буденного егалітаризму, даючи пораду не допускати існування в суспільстві "ні багатих, ні бідних". Його міркування вплинули і на економічні погляди фізіократів, які через природний закон, природну рівність прагнули створити свою концепцію власності, яка стала одним із наріжних принципів у класичній політичній економії.

Проблема власності у класичній політичній економії

Своєрідним відгуком на принципово нові за змістом і методологією міркування французьких та англійських філософів став феномен творчості А Сміта (1723—1790) — основоположника економічної науки, який зосередив свою увагу на дослідженні усіх сфер суспільного господарства. Водночас знаменита праця мислителя "Дослідження про природу та причини багатства націй" (1776 р.) містить цікаві спостереження щодо сутності відносин власності. Ґрунтуючись на тому, що першоосновою будь-якої власності є людська праця, А. Сміт пов'язував із виникненням приватної власності на землю та капітал існування основних класів тогочасного суспільства та притаманний йому розподіл доходів. "Будь-яка людина, що отримує свій дохід із джерела, яке належить особисто їй, — зазначав дослідник, — має отримувати його або від своєї праці, який зветься заробітною платою; дохід, одержуваний із капіталу особою, яка особисто вкладає його в діло, зветься прибутком; дохід, одержуваний з нього особою, яка не вкладає його в діло, а позичає іншому, зветься відсотком, або грошовим зростанням"44.

Разом із тим А Сміт трактує людину як моральну істоту, здатну трансцендентувати свою суб'єктивність через "незаангажованого спостерігача, який знаходиться в його душі, нехай і в обмеженості"45. Симпатія і співчуття — це здатність, яку неможливо вивести з егоїстичних прагнень до власності. Реальне існування моральності, співвіднесене з кантівськими установками практичного розуму, є важливим елементом поглядів великого економіста.

Зазначимо, що хоча правило, яке закріплює власність за наявним володарем, природне і у зв'язку з цим корисне, од-нак корисність його не поширюється за межі первісного фор-мування суспільства і ніщо не мало б бути згубнішим, ніж його постійне дотримання, адже останнє виключало б будь-яке по-вернення власності, спонукало і вигороджувало б будь-яку несправедливість. Таким чином, нам потрібно пошукати які-небудь інші умови, здатні покласти початок власності після того, як суспільний лад вже встановлений; найбільш значними з таких умов я вважаю такі чотири: захоплення, давність, при-рощення і спадщина.

Д.Юм

Не погоджуючись із утилітаризмом Д. Юма, А. Сміт підкреслює, що існують як зовсім незалежні від міркувань користі і вигоди дві людські здатності — пізнання (мислення) і самоволодіння. Цінності науки і мудрості неможливо звести до їх соціальної або економічної корисності. Мислитель наводить як приклад істини математичного знання — їх відкриття часто не приносило, на його думку, відчутної вигоди. Тобто міркування А. Сміта перебувають в парадигмі основних гуманістичних стратегій мислення того часу. Відокремлення власності як об'єкта аналізу не позбавляє її морального змісту.

Друга доброчинність — самоволодіння — цінна тим, що сприяє вихованню гідності та достоїнства у людині в процесі придбання власності. Адже відповідно до наших тимчасових переваг і пріоритетів ми схильні вважати безпосередню користь й одночасно безпосереднє задоволення вищими благами, ніж ті, які будуть одержані в майбутньому. Відмова від тимчасової користі і задоволення в ім'я майбутнього — ось у чому може бути справжня основа власності. Але це передбачає безпосередню владу розуму над діями і поведінкою людини, а не афективне схиляння перед фетишем користі. Самоволодіння включає акт переваги, який неможливо пояснити міркуваннями користі, він пов'язаний з моральною мотивацією. Адже теперішні потреби означають для нас значно більше, ніж якась майбутня користь. Тим самим А Сміт підкреслює роль розуму (ratio) у вчинках індивіда. Розумне начало не вноситься ззовні, але іманентне в них, є наявним і діє. Власність постає в кінцевому підсумку в метафізичних вимірах, до яких так схильна була епоха Просвітництва.

Прагнення до власності первісно властиве для людини, що показує участь в постійному обміні та поділі праці. В результаті формується економічний порядок, настільки складний, що підлягає лише раціональній калькуляції, але водночас веде до рівноваги в суспільстві. Телеологія природної свободи ("природного порядку") обумовлює ідею рівноважного економічного порядку, який не може передбачити індивід, оскільки ніхто не володіє для цього необхідними знаннями й інформацією46. Це ще більше ускладнює концепт власності в загальній картині метафізично-економічних міркувань А. Сміта.

Власність включена мислителем в політико-державні процеси, що зумовлено захистом ним економічного лібералізму і ринкових відносин. У зв'язку з цим дуже важливо було вирішити проблему власності як рівноважного чинника в протистоянні держави, яка на той час була репрезентована сильною королівською владою, і капіталізму, що набирав усе більших темпів розвитку і багатства, прагнучи до володіння власністю у всьому її обсязі. До