П. Буагільбер

Мислитель переконаний, що не можна розглядати багатство і власність безвідносно до споживання окремих людей, потреби яких є метою будь-якого виробництва. На думку вченого, примножуючи власність, матеріальне багатство, нація жертвує метою заради засобів, оскільки час, необхідний для зміцнення тіла та духу, втрачається на виробництво розкоші та поглиблення соціальної нерівномірності. У зв'язку з цим повинна існувати межа розширення виробництва, співмірна із соціальними доходами і рівнем власності. Добробут суспільства, таким чином, залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства, яке не повинно перетворюватися в одвічну власність.

Звернувши увагу на соціальні наслідки ринкових економічних перетворень та проблему нерівномірного розподілу власності і доходів, С. Сісмонді одним із перших вказав на необхідність здійснення державою активної соціальної політики. Він виступив із програмою соціальних реформ, для проведення яких необхідними були "лише поступові й непрямі заходи з боку законодавства, лише у здійсненні у відносинах між господарем і робітником повної справедливості, яка покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав другому"59. В тому числі малися на увазі впровадження соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців і участь найманих робітників у прибутках підприємств. Все це вело до обмеження прибутку і величини власності капіталіста, володаря.

Симпатії С. Сісмонді до робітничого класу та аргументи щодо державного втручання в економіку справили вплив на соціалістичну думку, знайшовши також відображення в концепціях регулювання капіталізму та соціального реформізму. Водночас С. Сісмонді не був соціалістом. Він намагався вирішити соціальні проблеми без знищення капіталізму та індивідуальної ініціативи, наполягаючи на тому, що державне втручання в господарське життя допоможе природним ринковим силам діяти більш гармонійно.

Соціалістом, представником його різновиду анархізму, був П.Ж. Прудон (1809—1865). Своєрідним викликом ортодоксальній теорії власності стала його праця "Що таке власність" (1840), у якій був проголошений знаменитий афоризм "власність — це крадіжка". Виходячи з того, що "будь-яка власність є узурпацією", яка надає окремій людині право "розпоряджатися безумовним чином суспільним майном""47та привласнювати те, що по праву належить усім, П.Ж. Прудон був переконаний, що "власність і суспільство — дві безумовно несумісні речі; неможливо асоціювати двох власників, як неможливо поєднати два магніти їх однойменними полюсами. Суспільство повинно або загинути, або знищити власність"60.

Таким чином, власник, який споживає продукт, знищує його. Але ще гірше, коли він його зберігає. Речі, які зберіга-ються власником, переходять в інший світ; від них не зали-шається нічого, навіть capyt mortuum, навіть того. Якби існува-ла можливість мандрувати на Місяць і якби власники надумали відвозити туди свої заощадження, то через деякий час вони перетягли б усю нашу планету на її супутник.

П.Ж. Прудон

Вчений засуджував власність як право, що суперечить природі і розуму, як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів. "Несправедливість та гноблення полягають не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділянку, — писав дослідник, — а в тому, що одна людина позбавляє всього цього інших людей. Оскільки володіння однієї людини не порушує прав іншої, остільки власність є цілком правомірною формою користування знаряддями і предметами господарювання. Але існуюча історія власності незмінно базувалась на насильстві та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною суспільної нерівності і, відповідно, всіх революцій, за допомогою яких люди прагнули відновити рівність"61.

Мислитель визнавав дрібну власність, яка існує у "помірних і розумних розмірах", і заперечував велику приватну власність, закликаючи до її знищення. "Приватне володіння є основою суспільного життя, — писав мислитель, — власність же є суспільним самогубством — це доводять п'ять тисяч років історії власності. Володіння узгоджується з правом, власність суперечить праву. Знищить власність і збережіть володіння, і завдяки одній цій зміні, у принципі ви зміните всі закони, уряд, народне господарство, заклади — ви позбавите світ зла..."62.

Цікаво зазначити, що П.Ж. Прудон розрізняв "юридичне" розуміння власності — право "володарювати, панувати над річчю, "фактичне" розуміння власності — "володіння, що належить до фактур". Заперечуючи тезу щодо людської праці як джерела власності, французький мислитель був переконаний, що праця "не володіє ні найменшою здатністю привласнювати предмети природи", оскільки вона не лише породжує, а навпаки — "юридично знищує" власність63.

Одні автори стверджують, що власність є освяченим зако-ном громадянським правом, яке виникло на фунті первісного загарбання речі, інші переконані, що власність — природне право, що народилось на ґрунті праці. За всією видимою про-тилежністю цих доктрин, обидві вони знаходять співчуття і схвалення. Я стверджую, що ні праця, ні загарбання, ні закон не можуть створити власність... Власність — це крадіжка".

П.Ж. Прудон

Разом із тим П.Ж. Прудон рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу вважав індивідуальну свободу, що ґрунтується на приватній власності та вільному розпорядженні результатами власної праці. Він засуджував власність як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів усупереч принципу взаємності послуг. Саме в цьому і полягає смисл його афоризму: "Власність — це крадіжка".

Власник, який робить заощадження, заважає іншим насо-лоджуватися, хоч і сам також не одержує насолоди; для нього немає ні володіння, ні власності. Подібно скнарі, він тільки охороняє свій скарб, однак не користується ним. Але не має власності, коли нею не користуються, не має користування нею без споживання, і немає споживання без руйнування власності: така неминуча доля її, передбачена їй Богом. Нехай буде проклята власність!".

П.Ж. Прудон

Визнаючи дрібну власність, яка існує в "помірних і розумних" розмірах, П.Ж. Прудон водночас був переконаний, що велику приватну власність необхідно знищити з метою встановлення всезагальної справедливості, що ґрунтується на загальній рівності. Одночасно П.Ж. Прудон рішуче засуджував комунізм, у суспільному устрої якого "слабкі пригноблювали б сильних, ліниві й нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є системою рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці, позбавляє членів суспільства свободи дій і перетворює їх усіх на рабів держави"64.

Проте, відстоюючи приватну власність і товарне виробництво як вершину особистої свободи і незалежності, мислитель пропагував необхідність переходу великих промислових підприємств та залізничного транспорту в руки асоціацій робітників і службовців, підкреслюючи необхідність збереження індивідуальної власності у дрібній промисловості й сільському господарстві. Стверджуючи, що панування дрібного товарного виробництва сприятиме обміну продуктами праці за трудовим еквівалентом, він висунув проект організації обміну без грошей шляхом заснування спеціального банку. Завданням останнього був у кінцевому підсумку перехід на безгрошовий обмін. Запровадження безгрошового товарного виробництва, на думку П.Ж. Прудона, гарантувало б збут товарів за їхньою конституйованою вартістю, уможливлюючи знищення капіталу та експлуатації. На основі того, що кожен отримував би стільки, скільки виробляв сам, у суспільстві панували б рівність і справедливість. У свою чергу, відсутність нетрудових доходів забезпечувала б безмежну реалізацію та гармонійний розподіл, сприяючи зростанню багатства, добробуту, чесної власності кожного громадянина і суспільства в цілому.

Свобода і рівність були основними політичними догмами П.Ж.Прудона. Він не погоджувався пожертвувати жодною з них. В ім'я рівності він заперечував приватну власність у наяв-ній формі; в ім'я свободи він відкидав соціалізм. Він вважав, що істинне вирішення проблеми власності надане слов'ян-ською расою, яка створила общинну власність, за якої земля належить усій общині, право користування окремими земель-ними ділянками — кожному члену общини.

М.І. Туган-Барановський

Виступаючи за організацію банку та визволення робітників за допомогою виробничих, споживчих та кредитних асоціацій, що ґрунтуються на принципах взаємодопомоги ("мутуалізму" — взаємності послуг), вчений дійшов висновку про відпадання необхідності у державному управлінні. Адже ліквідація нетрудових доходів, справедливість в обміні та рівність на основі злиття класів в один (клас трудящих) зробить уряд непотрібним. Відтак урядова система зіллється з економічною, що уможливить анархію (відсутність уряду, державної влади), а рушійною силою економічного розвитку стане клас дрібних власників, не об'єднаний ні в яку суспільно-державну організацію.

Економічні ідеї П.Ж. Прудона справили значний вплив на розвиток економічної думки в другій половині XIX ст. Відзначаючи внесок мислителя у розвиток вчення про власність, М.І. Туган-Барановський писав: "У працях П.Ж. Прудона вперше з повною ясністю та різкістю висловлена думка, що центральним правовим інструментом сучасного суспільства, інститутом, на якому все засноване, з якого все виходить, і хороше, і погане, що становить цивілізацію, якою ми так пишаємося, є інститут приватної власності"65. Водночас погляди П.Ж. Прудона містять таку глибоку критику капіталістичного устрою, що більшості наступних критиків капіталізму залишалося лише розвивати або видозмінювати його думки. Прикладом є К. Маркс, який, незважаючи на суперечності з П.Ж. Пру доном, створював власну систему соціально-економічних і політичних поглядів під впливом його анархізму. Кожне економічне вчення в другій половині XIX ст. у питанні про власність не могло бути поза увагою прудонізму66, що