Держава в системі соціально-трудових відносин

План

1. Держава в системі соціально-трудових відносин.

2. Роль найманих працівників і профспілок у системі соціального партнерства.

Держава в системі соціально-трудових відносин

Важливим чинником і передумовою поширення й розвитку соціального партнерства є проголошення і конституційне оформлення ідеї створення соціальної держави. Після Другої світової війни у конституціях багатьох західних країн були сформульовані завдання побудови соціальної держави. В ст. 1 Конституції 1996 р. Україна проголошена як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава"1. Однак, звичайно, це проголошення означає не реальний факт, а лише визначення пріоритетних шляхів розбудови української держави.

Формування соціальної держави не можливе без ефективної взаємодії органів державної влади з об'єднаннями й організаціями, які представляють соціально-економічні й політичні інтереси різних груп населення, передусім таких визначальних в економічному аспекті груп як наймані працівники і роботодавці. Для становлення й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки важливо формування саме української національної моделі соціальної взаємодії. Могутнім суспільно-політичним чинником становлення в Україні соціальної держави має стати усвідомлення і практична реалізація державною владою, об'єднаннями роботодавців, найманих працівників, суспільством в цілому основних принципів соціального партнерства.

Ефективні партнерські відносини владних структур з об'єднаннями роботодавців та найманих працівників, інституалізація цих відносин не лише покращує соціально-економічну ситуацію в країні, але й звільняє державу від багатьох соціальних функцій.

Провідні вчені-економісти в галузі соціально-трудових відносин, вважають, що за сучасних умов в Україні необхідне суттєве посилення як за масштабами, так і за результативністю державного впливу на формування національної моделі соціально-трудових відносин, на поширення соціального партнерства.

Соціальна держава, яку проголошено в Конституції України, бере на себе цілий комплекс загальнонаціональних функцій в галузі забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини — освіти, охорони здоров'я, культури, реалізації в трудовій сфері, соціального захисту, тобто здійснення соціально орієнтованої політики, що має безпосереднє відношення до соціального партнерства. Саме держава має коректувати стихійні процеси майнового розшарування суспільства, встановлювати і гарантувати дотримання мінімальних соціальних стандартів (розмірів пенсій, допомог, заробітної плати і т. ін.), турбуватися про безпеку громадян тощо.

Завдання держави саме і полягає у створенні за участю організацій роботодавців і найманих працівників ефективної системи соціального партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує життєдіяльність цієї системи заради задоволення суспільних потреб у галузі соціально-трудових відносин.

Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Стосовно державних підприємств органи державної влади виступають як роботодавці, і, відповідно, виконують характерні для роботодавців функції (зокрема, укладання і виконання колективних договорів). Інші основні функції держави в системі соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Розвиваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує конвенції Міжнародної організації праці, що передбачають покращання умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством і має забезпечувати виконання їх.

Заради створення і розвитку в нашій країні ефективної системи соціального партнерства держава має взяти на себе й ефективно виконувати такі функції:

· узгодження між партнерами на національному рівні основних напрямів соціально-економічної політики в цілому, включаючи розробку мінімальних соціальних стандартів, основних критеріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб'єктів соціально-трудових відносин;

· формування й удосконалення механізмів і інститутів, що сприяють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;

· створення відповідних органів для вирішення завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин;

· сприяння розширенню участі трудящих в управлінні підприємствами, у власності й у прибутках, а також у державних і громадських справах;

· розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;

· зменшення кількості й пом'якшення гостроти соціальних конфліктів шляхом розвитку і вдосконалення практики застосування примирних і у з год ж у вальних процедур;

· формування реальних відносин соціального партнерства на державних підприємствах;

· заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;

· сприяння поширенню ідеології і культури соціального партнерства.

Держава як гарант конституційних прав громадян, найбільший роботодавець, законодавець, арбітр та активний учасник соціально-трудових відносин має бути ініціатором розвитку системи соціального партнерства, а отже, сприяти укріпленню позицій представницьких органів та роботодавців, і найманих працівників. Тому одним із основних завдань демократичної держави у формуванні громадянського суспільства і зокрема розвитку соціального партнерства має бути законодавче та організаційне забезпечення розвитку представницьких органів найманих працівників, сприяння підвищенню їхньої ролі у становленні й розвитку партнерських відносин.

Роль найманих працівників і профспілок у системі соціального партнерства

Професійна спілка — це добровільна громадська організація громадян, пов'язаних спільними професійними, виробничими інтересами за родом їхньої діяльності, яка створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів.

15 вересня 1999 р. було прийнято Закон України "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності"1. У ст, 19 цього Закону підкреслюється, що "представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах із роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства". Хоча в цьому абзаці не зазначено, що такі взаємовідносини базуються на соціальному партнерстві, її зміст відповідає принципу трипар-тизму. Згідно з цим законом, іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Профспілки є нині в Україні найбільш інституцій но структуро-ваною ланкою соціального партнерства. Вони мають свої структури практично на всіх великих підприємствах і на багатьох інших, представництва на регіональному, галузевому та національному рівнях. За даними Федерації профспілок України, членами профспілок є понад 90 % найманих працівників. Сучасний профспілковий рух в Україні репрезентують понад 80 всеукраїнських профспілок і профоб'єднань загальною чисельністю понад 16 млн членів. Найбільш представницькою організацією трудящих є Федерація профспілок України, яка складається з 40 галузевих профспілок та 26 регіональних міжгалузевих об'єднань. У 2001 р. вона налічувала загалом 14,3 млн членів2.

У 90-ті pp. XX ст. в Україні відбулися певні позитивні зміни, деяка модернізація профспілкового руху порівняно з радянськими часами. Результатом цієї модернізації стало: визначення профспілок як організації з захисту інтересів найманих працівників; роздержавлення профспілок, започаткування опозиції владним структурам і роботодавцям; нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві (проголошення нейтральності профспілок щодо політичних партій, рухів, об'єднань і організацій; співробітництво з партіями лише з конкретних питань захисту соціально-економічних інтересів найманих працівників); зміна централістської структури профспілок України на федеративну; визнання конфедерати вності й плюралізму профспілкового руху; відмежування від невластивих функцій, форм і методів роботи; застосування принципів соціального партнерства у взаємовідносинах з роботодавцями та виконавчою владою.

Однак сьогодні ще рано говорити про те, що профспілки як інститут захисту соціально-економічних прав та інтересів найманих працівників належним чином виконують свої функції. Зокрема про це свідчать результати соціологічних опитуванні,, які регулярно проводяться в Україні Інститутом соціології ПАН України. Вони показують, що в 2000 р. лише 12,4 % населення довіряло традиційним профспілкам, і лише 6,7 % — новим профспілкам, причому рівень довіри з року в рік зменшується. Це ж опитування показує, що реальна належність працівників до профспілок складає лише 43 %, а серед молоді — майже вдвічі менше.

Тому реалізація профспілками своїх функцій як сторони соціального партнерства та суб'єкта соціальної політики має здійснюватися за такими основними напрямами.

· Розширення суспільної бази своєї діяльності за рахунок поширення реального членства трудящих в профспілках з метою створення громадянської основи для забезпечення соціальної безпеки людини, її надійного соціального захисту.

· Цілеспрямована робота зі створення умов для подолання соціального відчуження людини, подолання у свідомості багатьох працівників стереотипу сприйняття себе як "гвинтика" системи, яке веде до поглиблення відчуження особистості, її соціальної пасивності та апатії.

· Формування в економічно активного населення конкурентоспроможності в умовах ривку, сучасного соціального менталітету, соціально-психологічної зрілості, готовності до соціальних інновацій, подолання утриманських настроїв, ідей зрівняльної справедливості тощо.

· Активізація трудового потенціалу громадян на основі посилення трудової мотивації, подолання деструктивних явищ, що поширилися у трудовій сфері в кризовий період.

· Реалізація функцій захисту прав та інтересів працівників (а також представників інших груп суспільства) у соціально-трудовій сфері.

· Досягнення соціальної злагоди й миру в суспільстві на основі соціального партнерства з держаною та роботодавцями.

· 3 метою залучення нових членів профспілки мають розробляти більш активні стратегії діяльності та надавати трудящим нові види послуг. Це можуть бути додаткові соціальні допомоги, пільгові кредити, послуги в галузі профорієнтації та профнавчання, сприяння у працевлаштуванні тощо.

Розвиток відносин соціального партнерства обумовлений п сучасному світі ще й зростаючою складністю та інтелектуялізіїїисю праці, зростанням ролі людського чинника на виробництві, перетворенням найманого працівника із простого виконавця у активного, творчого, освіченого суб'єкта розвитку виробництва, прихильність і активна участь якого значно підвищує економічну ефективність організації й управління виробництвом. У зв'язку з цим як