Посту лаючись Китаю за чисельністю населення і обсягом виробництва, Росія має перевагу в природно-ресурсній базі. Маючи найбільшу в світі площу території, Росія зосереджує 13% світових розвіданих запасів нафти, 36% природного газу, 12% вугілля, її частка у світовому видобутку нафти становить 15%, газу - 31%, вугілля - 12%. Загальна вартість балансових запасів корисних копалин Росії оцінюється у 28,6 трлн дол., а прогнозні запаси - в 3-4 рази більше. Росія має велику площу сільськогосподарських угідь і обсяжні лісові простори. Науково-технічний потенціал Росії, що створювався протягом більш як півстоліття, поки що розвинутіший і сучасніший за китайський. Росія швидше пройшла стадію індустріалізації і має структуру економіки, що наближається до постіндустріальних країн. Це видно з таб. 12.18.

Таблиця 12.18.

Структура ВВП Росії й Китаю в 2006р., у %.

Країна | Сільське господарство | Промисловість | Послуги

Росія Китай | 5,3 11,9 | 36,6 48,1 | 58,2 40,0

Щоправда, в Росії в 90-х роках відбулося масове закриття промислових підприємств і скорочення виробництва, особливо обробних галузей, і це певною мірою відбилося на зниженні частки промисловості у ВВП. Поступово Росія відновляє свій економічний потенціал, але в найближчі роки вона навряд чи скоротить відстань від Китаю та розвинутих країн. Втім, великі запаси паливних ресурсів та інших стратегічних корисних копалин, поки що міцні позиції на світовому ринку зброї і деяких видів авіакосміч-ної продукції забезпечують Росії приток іноземної валюти, що сприяє відбудові господарства.

Росія й Китай - найбільші й економічно найсильніші держави серед країн з перехідною економікою. Докладніше про них йтиметься в наступних підрозділах.

У країнах Центральної і Східної Європи радикальні реформи розпочалися в 1989-1991 pp.

Сприятлива динаміка макроекономічних показників більшості країн ЦСЄ свідчить про реальні наслідки реформ в цих країнах. Характерними для цих країн стають пожвавлення, економічне піднесення, швидкі темпи розвитку зовнішньої торгівлі. До речі, важливими чинниками економічного зростання стають внутрішній попит і внутрішні інвестиції.

Слід також відзначити істотний внесок у процес зростання приватного сектора, частка якого помітно зросла. Зокрема, якщо до реформування приватний сектор становив в економіці Болгарії 3%, то в середині 1990-х років він досяг 25%. В економіці Польщі частка приватного сектору збільшилася з 30% до двох третин. Нині приватний сектор вже панує в усіх країнах цієї групи.

Змінюється структура економіки країн ЦСЄ. Якщо раніш національні економіки цих країн орієнтувались на сільське господарство, видобуток сировини і виробництво товарів низького ступеня наукомісткості, то в ході реформування істотно зростає частка готової конкурентоспроможної продукції промисловості на рівні світових високих стандартів технології. Якщо, наприклад, експорт Росії в цей період на 90% був представлений сировиною, то експорт Чехії на 90% складався з промислової продукції, більша частина якої - це наукомістка продукція. Швидкими темпами розвиваються в регіоні туризм (Чехія, Угорщина, Болгарія), інші складові нематеріальної сфери. Визнання успіху країн ЦСЄ у проведенні ринкового реформування економіки є прийняття в 1995 -1996 pp. Чехії, Угорщини та Польщі до ОЕСР, а тепер ці країни, а також Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія так само як Естонія, Латвія, Литва є членами Європейського Союзу.

Реформування системи суспільних відносин в країнах регіону не зводилось, як відомо, лише до змін у сфері економіки, не могло не позначитись на геопол і пічному стані цих країн. Йдеться про те, що наслідками радикальних змін у цих країнах стало порушення територіальної цілісності держав, а відтак і непередбачувані воєнні конфлікти міжетнічного характеру, а також соціальні вибухи. Звичайно, ці конфлікти не є невідворотними, але потенційна їх загроза існує.

Порівняно мирно н цивілізовано розділилася Чехословаччнна. У 1992 р. федерація Чехії і Словаччини розпалась на дві суверенні республіки - Чехію і Словаччину. Безболісно в 1991 р. від СРСР відокремились Латвія, Литва та Естонія.

В 1991 р. розпочалася справжня трагедія, яка пов'язана зі зміною територіальної цілісності Югославії. Процес розпаду Югославії поки що не закінчився. Але на сьогодні від Югославії відокремилася Словенія, яка в жовтні 1991 р. стала повністю незалежною державою, а в травні 1992 р. вступила в ООН. На початку 1992 р. Світове співтовариство Хорватію також визнало суверенною державою. Проте цій події передували серйозні військові конфлікти, в яких загинуло близько 6 тисяч чоловік. Економіка Хорватії сильно постраждала. Ще більш кривавий характер посіло відокремлення від Югославії Боснії і Герцеговини. В квітні 1992 р. світове товариство визнало суверенність Боснії і Герцеговини. Македонія була визнана суверенною державою в 1994 р. Далі від Сербії відокремилася Чорногорія, а наразі йдеться про визнання незалежності Косово, яке серби вважають своєю історичною територією. Таким чином, в результаті серйозних військових конфліктів між народами колишніх республік Федеративної держави Югославії економіка цієї країни значно постраждала, в тому числі і від авіаційних бомбардувань військами НАТО.

Усе це свідчить про суперечливий характер реформування суспільних (у тому числі й економічних) відносин у регіоні країн Центральної та Східної Європи. А звідси

ситуація в цих державах, напевне, є загрозливою для Європи, оскільки вона перешкоджає розширенню інтеграційних процесів, подальшому поліпшенню взаємин між народами. Усвідомлюючи ці обставини, розвинуті країни прагнуть поліпшити політичну й економічну стабільність у державах ЦСЄ, та в Європі в цілому шляхом надання країнам ЦСЄ фінансової й гуманітарної допомоги. Йдеться також і про надання їм політичної допомоги з метою пришвидшити їх інтегрування до європейських структур. Завдяки цьому названі країни зможуть значно підвищити свій економічний потенціал. Водночас вступ ряду країн регіону або підготовка їх до вступу в НАТО гарантуватиме їм військову безпеку.

Наскільки країни ЦСЄ були підготовлені до входження в європейські інтеграційні процеси можна зробити більш обгрунтовані висновки, маючи певні уявлення про економіку цих країн.

Провідні країни ЦСЄ досягли найбільших успіхів у справі реформування національних економік. Вони започаткували процес економічної інтеграції, створивши після розпаду РЕВ Вишеградську групу, до складу якої увійшли Чехія, Словаччина, Угорщина, Польша. В рамках цього угруповання здійснювалася координація економічних зв'язків, забезпечувалася спільна оборона, розвивався процес виробничої кооперації. Водночас країни цієї групи приєднались до НАТО, шо розцінюється як остаточна втрата впливу на них Росії.

За рівнем розвитку національної економіки Словенія наближається до Вишег-радськоїгрупи.

Уявлення про структуру економіки країн ЦСЄ дає табл. 12.19.

Таблиця 12.19

Структура ВВП провідних країн ЦСЄ в 2006р. (%)

Країна | Сільське господарство | Промисловість | Послуги

Польща | 4,8 | 31,2 | 64,0

Чехія | 2,8 | 37,8 | 59,4

Словаччина | 3,8 | 31,4 | 64,8

Угорщина | 3,1 | 32,1 | 64,8

Словенія | 2.3 | 34,7 | 62,9

За характером структури національних економік згаданої групи країн їх справедливо відносять до постіндустріальних держав. Особливо вражають показники щодо частки нематеріального виробництва. Вона в наведеній таблиці досить значна, особливо в Словаччині й Угорщині.

Промисловість країн цієї групи характеризується незначною часткою видобувних галузей. Обробна промисловість ще з часів соціалістичного періоду була досить непогано розвинута, особливо металургія, машинобудування, хімічна, нафтопереробна та фармацевтична. Найбільш характерною в цьому плані Словенія.

В ході перетворень відбулись істотні зрушення в структурі промисловості. Зокрема, була проведена помітна конверсія національної економіки Словаччини, до 70% всієї промисловості якої становив військово-промисловий комплекс. У відповідності до вимог світового ринку наукомістке виробництво, зокрема, електронна й електротехнічна промисловість зробили новий крок у своєму розвитку в Угорщині і Чехії. Транспортне машинобудування і автомобілебудування отримало новий поштовх у своєму розвитку в Угорщині, Чехії, Польщі. Спостерігається розвиток легкої промисловості (виробництво текстилю, одягу, взугтя). Одним з найбільш конкурентоспроможних експортних секторів економіки цих країн залишається харчова промисловість, продукція якої надходить на ринок країн Західної Європи та країн СНД.

У сфері нематеріального виробництва найбільші доходи дають туризм та фінансові послуги.

Всі країни групи, що розглядається, мають розвинуту систему транспортних комунікацій, яка інтегрована в загальноєвропейську систему транспортних зв'язків. У сфері енергетики відчувається певна залежність від імпорту (зокрема, з Росії). Більшість електроенергії Польщі виробляється на вугільних електростанціях, які завдають великої шкоди навколишньому середовищу.

Можна сказати, що макроекономічні показники країн групи відзначаються своєю стабільністю. Про це свідчать дані табл. 12.20.

Таблиця 12.20.

Основні макроекономічні показники провідних країн ЦСЄ в 2006 р.

Країна | Населення, мли чол. | ВВП на

душу населення, дол. | Темп росту ВВП, (%) | Рівень інфляції, % | Рівень безробіття, %

Польща | 39 | 14 100 | 5,3 | 1,3 | 14,9

Чехія | 10 | 21 600 | 6.2 | 2,7 | 8,4

Словаччина | 5 | 17 700 | 6,4 | 4,4 | 10,2

Словенія | 2 | 22 900 | 4.4 | 2,4 | 9.6

Отже, макроекономічні показники країн ЦСЄ вирізняються стабільністю. Більшості з цих країн притаманне стійке піднесення економіки. Успішність економічних перетворень, стабільність народного господарства, порівняно невисока вартість робочої сили, політична стабільність та