Албанія справедливо може бути названою країною практично замкнутою з натуральним господарством з типовим тоталітарним режимом. Лише з 1991 р. розпочалось реформування економіки, але непомірна лібералізація економіки призвела до збройного протесту населення.

Економіка Албанії аграрно-індустріальна. Зовнішньоторговельні зв'язки обмежуються практично стосунками її з Італією та Грецією. Збройний конфлікт у Югославії в першій половині 1999 р. примусив албанців автономного краю Косово залишити свої оселі і в якості біженців поселитися в таборах на території Албанії. Нині Албанія, котра ідеологічно підтримувала дії НАТО в Югославії щодо Косово, претендує на надання країнами НАТО економічної допомоги на розвиток своєї економіки і на облаштування косовських албанців. Албанія наполягає на відокремленні Косова від Сербії. Поступово економіка Албанії нормалізується, економічна політика уряду стає демократичнішою.

Боснія і Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Македонія (колишні республіки Союзної Югославії*) - теж знаходяться за межею бідності. До того ж вони долають наслідки громадянської війни 1999 р. У складі Югославії ці республіки характеризувались як переважно сільськогосподарські райони. Мають легку промисловість, вугільну промисловість, металургію. Економіка цих країн сильно постраждала внаслідок збройної боротьби в цих країнах. Суспільство надто диференційоване на багатих і бідних. Близько 60% ВВП створюється в тіньовій економіці, в якій зосереджено 50% доходів.

І все ж навіть за цих надзвичайно важких економічних і політичних умов економічні реформи в названих країнах просуваються. Про це свідчать здійснювана приватизація, жорстка монетарна політика, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, введення конвертованості національних грошових одиниць. Багато в чому відродження регіону залежатиме від допомоги Західної Європи і США ним країнам.

Розглянемо коротко динаміку й структуру зарубіжних країн СНД. Тривала економічна криза протягом майже десятиліття (90-ті роки) відкинула економіку колишніх радянських республік далеко назад. Якщо частка СРСР у світовому промисловому виробництві у 80-х роках становила 20%, то зараз на країни СНД (включаючи Україну й Росію) припадає тільки 10% промислового виробництва світу. Наприкінці 90-х років сукупний ВВП цих країн дорівнював лише 55% від обсягу кінця 80-х років. Частка СНД у світовій торгівлі знизилася до 2%, причому країни регіону перетворилися на постачальників в основному палива, мінеральної сировини й напівфабрикатів [41, с. 247].

Лише з початком нового століття в динаміці економічного розвитку країн СНД з'явилися позитивні тенденції. Після проведення грошових реформ знизилася інфляція. Виявляється поступове відродження промисловості, хоча в основному за рахунок сировинних галузей. Приватизація промислових підприємств не дала відчутного зростання виробництва, на яке сподівалися. Сфера послуг, зокрема торгівля, розвиваються більш успішно. Переломилася тенденція в русі обсягів ВВП, його динаміка від негативних позначок в 90-х роках стала позитивною (табл. 12.25).

Таблиця 12.25

Показники розвитку країн СНД (2006 р.)

Країна | Населення, млн чол. | ВВП на душу населення, дол. | Темпи зростання ВВП. % | Рівень інфляції,

% | Рівень безробіття,0/"

Азербайджан | 7.9 | 7300 | 32.5 | ос | 1.2

Білорусь | 10,3 | 7800 | 8.3 | 9.5 | 1,6

Вірменія | 3.0 | 5400 | 10,5 | 1.1 | 7,6

Грузія | 4,7 | 3800 | 8.8 | 10 | 12,6

Казахстан | 15,2 | 9100 | 8.5 | 8.6 | 7,4

Киргизстан | 5.2 | 2000 | 2.0 | 6.4 | 18.0

Молдова | 4.5 | 2000 | 4.6 | 12,8 | 8,0

Росія | 143 | 12100 | 6.6 | 9,8 | 6,6

Таджикистан | 7,3 | 1300 | 7.0 | 7,5 | 12,0

Туркменістан | 5.0 | 8900 | 13.0 | 11 | 60,0

Узбекистан | 27.3 | 2000 | 6,8 | 7,6 | 0,8

Україна | 46,7 | 7600 | 6.0 | 8.5 | 2,9

Внаслідок економічної кризи, пов'язаної з соціально-економічною перебудовою, в усіх країнах СНД відбувається швидке й глибоке розшарування населення за рівнем доходів. Значна маса людей опинилася за межею бідності; в багатьох країнах регіону вона становить навіть більшу частину населення (табл. 12.26).

В таких складних умовах відбувається галузева перебудова економіки країн СНД. Як уже зазначалося, ця група країн на світовому ринку виступає як продавець сировинних товарів; це відповідає реальним зрушенням, які характеризують економічну структуру країн. Обробна промисловість значною мірою виявилася неконкурентоспроможною не тільки на світових, а й на внутрішніх ринках на терені СНД. Сировина й напівфабрикати все більше посилюють свою частку в структурі економіки.

Проте не всі країни СНД мають достатні запаси сировинних ресурсів. Мінеральними ресурсами, шо мають експортне значення, забезпечені: Росія (практично всі види мінеральної сировини й палива), Казахстан (руди кольорових і чорних металів, нафта), Туркменістан і Узбекистан (газ), Азербайджан (нафта), Україна (руди чорних металів). Інші країни не мають таких покладів мінеральних ресурсів, які могли б визначити експортну орієнтацію. Щодо земельних ресурсів (фактор розвитку АПК), то вони мають найбільш суттєве значення в економіці Росії, України, Казахстану, Білорусі, Молдови й Узбекистану. Але орієнтація на "ресурсну економіку" не має позитивних перспектив у довгостроковому плані. Без розвитку обробної промисловості, насамперед, високотехнологічних галузей, країни СНД не зможуть увійти в коло розвинутих країн. Необхідно терміново використати матеріальну та науково-дослідну базу, яка ще збереглася, й висококваліфіковані кадри для відновлення й подальшого розвитку наукомістких видів виробництва. Найбільші перспективи в цьому мають Росія, Україна і Білорусь.

Аналіз табл. 12.27 виявляє деякі особливості галузевої структури економіки пострадянських держав. По-перше, частка сільського господарства в усіх країнах, за винятком хіба що Росії, занадто висока, значно вища, ніж у розвинутих держав; особливо це стосується Вірменії, Киргизстану, Молдови й Узбекистану. По-друге, досить високою виявляється частка послуг. Проте як перше, так і друге явище - це наслідок глибокого падіння промислового виробництва в 90-ті роки, а не відповідного розвитку АПК чи сфери послуг. Отже, поки ше не можна говорити про вступ країн СНД до постіндустріальної стадії розвитку. Якшо позитивна тенденція з відродженням промисловості, шо визначилася в 2000-2006 роках, триватиме й надалі, то галузева структура ВВП зміниться на її користь уже в поточному десятилітті.

Інтеграційні процеси в країнах перехідної економіки

Реформування економіки на ринкових засадах стимулює постсоціалістичні країни до економічної інтеграції - процесу, що все більше набуває глобального характеру. Проте вектори інтеграції у різних країн неоднакові. Після розпаду РЕВ ніхто з політичних лідерів цих країн не говорить про доцільність його відродження. Країни ЦСЄ рішуче дистанціюються від економічного терену колишнього СРСР. Натомість пострадянські республіки шукають шляхи плідного співробітництва в рамках СНД та деяких інших формах інтеграції. Але всі європейські держави перехідної економіки (крім Росії*) стратегічною метою вважають вступ до ЄС.

В Центральній Європі в 1992 р. була підписана Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА). її підписали Польша, Чехія, Словаччина й Угорщина ("Вишеградська четвірка"); згодом до них приєдналися Румунія й Болгарія. Ця організація стала "проміжною моделлю", яка полегшила вступ цієї групи країн до ЄС. Ще в 1989 р. Європейським Союзом була розроблена програма PHARE (економічна допомога реформуванню) для Польщі та Угорщини; згодом вона поширилася на Чехію й Словаччину. Ці країни вже є членами ЄС.

В 1992 р. також було засновано Раду держав Балтійського моря; ініціаторами виступили Німеччина й Данія. Вона включає всі скандинавські держави, Німеччину, Польщуч Росію, Естонію, Латвію і Литву. Рада сприяє вирішенню регіональних проблем у широкому спектрі міжнародних відносин.

На терені колишнього СРСР в 1991 р. утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД), яка поєднала 12 з 15 колишніх радянських республік (Азербайджан. Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україну). Головною метою СНД передбачалося співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися на Економічний союз; угоду про його створення підписано в 1993 році, але до реалізації цієї мети ще далеко. Для успішної інтеграції на просторі СНД є чимало об'єктивних умов. На початку 90-х років ще зберігалися виробничі зв'язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального поділу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж відсутність мовного бар'єру, культурні, навіть сімейні зв'язки сприяли, здавалось, успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.

Цілями задекларованого Економічного союзу є стабільний розвиток економіки Країн-членів, утворення спільного економічного простору, спільне здійснення економічних проектів, розв'язання екологічних проблем. Функціонування Економічного союзу

означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами СНД. Передбачається здійснення узгодженої політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, митних тарифів.

Нині економічна інтеграція в СНД, по суті, знаходиться на стадії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Економічного союзу пролягає через проміжні стадії: зона вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок товарів, послуг, капіталів і