У логіці повсякденного життя "економічні стереотипи", які становлять основу функціонування суспільства, не завжди займають первинне місце: їх "закривають" безпосереднє спілкування, культурні переконання, духовні орієнтації індивідів. Але в плані розгортання як соціоекономічної практики, так і наукового пізнання відокремлення і характеристика подібного глибинного зв'язку стають необхідністю, особливо тоді, коли важливо виокремити різні типи об'єктів, різні типи здійснення економічного пізнання, умови здобуття нового знання. Причому головною є не теорія динаміки суспільства, яка формується економічним зростанням, а спосіб розгортання економічного пізнання як особливого виду діяльності, розподіленого в динаміці буття різних, інституйованих груп, постійних і тимчасових спільнот і окремих індивідів. У результаті виникає онтологічний простір соціуму, в якому економічне постає його невід'ємним структурним елементом. Адекватною є та структура онтологічного простору соціуму, висновки з положень і властивостей якої не суперечать результатам економічних досліджень. Це дає змогу об'єднувати і разом використовувати різні методологічні підходи до осмислення важливих змін у суспільстві та у світі в цілому (макроекономічні парадигми). Вони є евристичними для проведення наукових досліджень, спрямованих на теоретичне пояснення і планування таких змін.

Теза про "відкритість" суспільства як системи залишається тільки загальною методологічною рекомендацією доти, доки вона не доведена до розуміння на рівні економічної свідомості індивідів, у процесі їх економічної діяльності. Відкритий і вірогідний характер саморуху суспільства значною мірою зумовлений тим, що взаємодія сил і тенденцій, які забезпечують цей саморух, є "живим" переплетінням діяльності індивідів, кожний з яких є відкритою, "органічною" системою. Своєрідність суспільства може бути достатньо зрозумілою, коли осмислення доводиться до рівня вираження соціальних зв'язків як економічної діяльності (самодіяльності) індивідів. Це має значення не тільки для обліку і забезпечення життя індивідів, а й для досягнення необхідної повноти у відображенні життя суспільства. В економічних дослідженнях уявлення про суспільство як про поліфонічний комплекс діяльності індивідів показує метафізичну обумовленість такого пізнання, котре дає змогу виявити за речами зв'язки людської діяльності.

Відповідно до ідеї єдності соціального і економічного простору в рамках соціальної онтології можна виділити соцієтальний простір, в якому рух суспільств означає трансформацію їхніх політичних, економічних, нормативних (морально-традиційних і правових), соціальних (у вузькому розумінні) характеристик. Термін "соцієтальний", введений Валлерстайном, використовується для означення понять, які виключають економічні, правові структурні аспекти суспільства в їх онтологічній єдності, для того щоб уникнути змішання з більш широким поняттям "соціальне", котре поряд із соцієнтальним включає інші аспекти суспільств: екотехнологічний, культурний і психологічний19. У підсумку перед нами відкривається "поле" соціальної онтології, виявлення сутності якої доповнює наше уявлення про метафізичність економічного буття — як у практичному, так і в теоретичному виявах.

У наш час це тим більш важливо, оскільки розвиток теоретичної економії в рамках властивих їй парадигм закінчився, її розвиток уже не може бути лише мета-розвитком, тобто живитися іншими, на сьогодні немовби позамежовими, аксіоматичними і смисловими "соками". І причина цього — в невідповідності між теоретичною економією і реальністю, яку вона відображає. Соціальна реальність, котра оточує науку, не просто постійно змінюється, що і так зрозуміло, а змінюється сьогодні радикально, набуваючи нового якісного змісту. Реальність стрімко стає (а за багатьма позиціями вже стала!) іншою. Але теоретична економія багато в чому не тільки пропустила ці зміни реальності, а й не дала на них адекватної відповіді. Навіть соціальність, властива теоретичній економії, не рятує становища, оскільки перебуває під пресом економізму20.

Економіка висвітлила функціонування і розвиток зв'язків людей, який здійснюється через виробництво. Тим самим вона визначила і нову систему виміру людських сил/здібнос-тей, природних речей і культурних цінностей. Все це здобува-ло загальний абстрактний показник, незалежний від конкрет-них властивостей людей і речей. Підкреслимо ту обставину, що людські якості опинилися включеними в ситуації порівнян-ня і вимірів у низці інших речей, тобто як опредметнені, відо-кремлені від своїх суб'єктів форми. Економіка своїм абстракт-ним виміром як всепроникним випромінюванням виявила внутрішні зв'язки і функції різних підсистем суспільства.

В. Є. Кемеров

Зазначимо змістовну відмінність між економізмом та економічним. Перше означає обмежене схематичне трактування економічної сфери, полізмістовність якої не може вміститися в логіці детермінацій. Тому економізм означає абсолютизацію всього корисного, прагматичного, вигідного тощо. Визначення економічного охоплює весь обсяг усіх раціональних та ірраціональних інтенцій, які економічна сфера екстраполює на всі інші сфери.

Послідовне проведення позиції на взаємозв'язок соціального і економічного як сфер господарського буття людини вимагає інтерпретації предметних реалій, в яких "відклалася діяльність людей, котрі виступають як засоби. Тобто як проміжної продукції цієї діяльності, як опредметнених її "кристалізацій", а не як цілей і цінностей, в яких діяльність замкнулася і вичерпала себе. Іншими словами, важливо виявити ("відтворити") і зафіксувати за цими предметними реаліями (даностями) процеси, що "сплелися" в систему зв'язків суспільства. У цій перспективі предметні реалії (даності) демонструють можливе розмаїття форм, у яких сили і здібності людей втілювалися і вводилися в систему соціальних зв'язків21. З врахуванням цього і будується уявлення про економічний характер буття людських індивідів, а на цій основі — і про системний характер економічних відносин у суспільстві, невіддільних від метафізичних смислів.

Установка індивіда на те, щоб "відкрити" за економічними реаліями людського життя систему суспільства як "напружену" сукупність соціальних зв'язків, вимагає від нього відмови від засвоєних зразків і наперед визначених мір як у об'єкта (економічної даності), так і у власній діяльності. Оскільки індивід зорієнтований на характеристики людей як суб'єктів соціального процесу, то його завдання як суб'єкта пізнання полягає у визначенні сумірності форм дослідження з масштабами, характерами і змістом практичної діяльності (як людей, так і суспільства). Знаменним є те, що в останні десятиліття подібна вимога оформлюється в економіко-теоретичних дослідженнях. Потреба в системних відображеннях економічного і його окремих сфер, хоч і реалізується з урахуванням пізнання його складності, однак виростає з реальних технологічних можливостей усвідомлення все більш могутніх систем і управління ними. В їх структурі взаємозв'язок соціального і економічного розкриває нові перспективи виявлення смислу буття в умовах "економічної цивілізації" (Ю.М. Осипов).

Економізація соціального означає постійний вплив економічного на всі сфери життя суспільства. Разом із тим соціалізація економічного означає гостру потребу економіки в цивілізованій організації і реалізації, оскільки інакше вона не відбудеться. Не можна уявити економіку, з її товарообміном, грошима, кредитами, конкуренцією, монополією, без політичної влади, державного права, соціального поділу, соціальних інститутів, всього того, що властиве сучасному цивілізаційному влаштуванню22. Без цих сфер і галузей, а також без специфічного духовного забезпечення, в тому числі морально-етичного, економіка здійснюватися не може. Цивілізація неминуче соціалізує економіку, оскільки це потрібно не тільки з погляду "демократичної доцільності", а й необхідності для самої економіки. Не може розвинена економіка існувати поза соціальністю, що означає розширення сфери економічного, проникнути в сутність якого можна за рахунок метафізичного дослідження. Чим ширший обсяг, тим досконаліші засоби пізнання.

Економічна реальність: епістемологічний контекст

Але як створюється, з'являється "світ економіки"? Чи співмірні його метафізичні смисли "світу науки", з яким ми, як правило, здебільшого маємо справу, коли говоримо про пізнання дійсності? Для цього, очевидно, необхідно виявити метафізичні основи "світу економіки" в процесі історії формування його смислів. Потрібно виходити не з кардинального протиставлення природного і трансцендентного, фізичного і метафізичного, яке змушує забувати часто про речі, освячені традицією. В результаті, коли ставимо проблему "економічного", то вже начебто ніякі "трансцендентні", "метафізичні" тлумачення і пояснення не можуть мати наукового значення. У зв'язку з цим втрачається потаємний (трансцендентний) смисл, який вкладав у слово "економіка" Арістотель. Загальноприйнято перекладати цей термін як означення законів ведення домашнього господарства, що передбачає їх орієнтацію на раціональне, або розумне, його ведення. Але ми забуваємо, що християнство, яке прийшло в елліністичну культуру, не тільки стало апологією (від грец. виправдання) трансцендентного, а й породило потребу в його поєднанні із земним.

Позиція видатних мислителів перших століть християнства передбачає переклад істин одкровення мовою розуму і примирення віри з позитивним знанням. Безпосередньо про економіку не йшлося. Розумілася насамперед натурфілософія, яку Климент Александрійський (150—215 pp.) назвав справжнім "путівником" до Христа. Пізніше Ориген (185— 235 pp.), а за ним Іоанн Скот Еріугена