(IX ст.) рішуче виступили за необхідність підтвердження віри розумом. Але Церква не хотіла, щоб філософська (не церковна) думка взагалі претендувала на розроблення богослов'я. Ворожість Церкви до апології була перенесена на природознавство і науку, які виникли в епоху Відродження і Нового часу. Щоб відстояти свої права на вільне дослідження природи, наука змушена була протиставити себе релігії та відмовитись від апології. Разом із тим сформувалося негативне ставлення до метафізики, яка стала основою теології, особливо в інтерпретації томізму.
У світі, утвореному деміургом (Богом), економіка займала своє належне місце, була одним із об'єктів арістотелівської метафізики. Інша справа — середньовіччя, в якому економічне як частина природи не мало трансформаційного характеру. Тому "світ економіки не міг мати тих метафізичних характеристик, якими володів трансцендентний "світ Бога". Він навіть перестав бути економічним, оскільки морально-релігійна домінанта охоплювала всю соціальну реальність, стимулюючи людину розглядати власні здібності з погляду спрямованості до вічного, Божественного. Чи може "економічне" в цей період бути об'єктом і предметом аналізу? Воно вже не є "економічним" у значенні, як його розумів Арістотель, — "вплетеним" в метафізику відносин світу і людини. Воно ще тільки вимальовується як нова, не менш важлива, ніж божественна реальність. Власне, проблема "подвійної істини" ("розум" і "одкровення" як два джерела істини не можуть суперечити одне одному) і зумовлена усвідомленням можливості існування не тільки божественного, а й іншого світу — світу науки, де головна роль належить розуму.
Категорія "економічного" починає стверджуватись в епоху становлення капіталізму. Знаменитий "Трактат з політичної економії" А. Монкретьєна де Ваттевіля був написаний у 1615 р. Такою самою малою мірою, як і розумова енергія, у докапіталістичної "економічної людини" розвинена вольова енергія, підкреслює Б. Зомбарт. Це знайшло втілення в повільному темпі господарської діяльності. Насамперед люди прагнуть триматися якомога далі від неї. Коли тільки можна "прогуляти" день — його "прогуляють". Люди "ставляться до господарської діяльності приблизно так само, як учень у школі до навчання, якому він підкориться, якщо його змусять. Немає жодної ознаки любові до господарства або господарської праці"23. За таких уподобань і підприємницьких настроїв "економічне" тільки набуває своєї сили, котра поки не виявилась.
Але економічне існує, воно "пронизує" всі сфери життєдіяльності людини. В опосередкованій формі воно є об'єктом метафізичного аналізу видатних мислителів того часу. Прикладом, без сумніву, є Тома Аквінський, теологічно спрямована метафізика якого включає до предмета свого розгляду проблеми власності та приватної власності, багатства, ціни, грошей, обміну тощо. Це були проблеми, які аналізував Арістотель, але у Томи Аквінського вони розглядаються в контексті категорії "справедливості", ("справедлива ціна", "справедливий обмін", "чесна праця" тощо). Пріоритет все-таки надається духовній праці, яка існує для "спасіння інших" людей. Акцент на духовності визначає метафізичний характер економічних міркувань видатного мислителя, оскільки він прагне вивчати господарську діяльність людини з позицій світового порядку, установленого Богом.
"Світ економіки" в той час тільки формується, але вже демонструє свою активність. За теологічно-моральними міркуваннями проглядається та непереборна сила економічного, тяжіння якої через гроші відчуває кожний суб'єкт суспільного життя того часу (нашого часу також). У цьому розумінні "економіка" і "економічне" з достатньо розвиненим раціональним розрахунком напрямку руху капіталу "існували у всіх культурних країнах земної кулі — наскільки ми можемо судити за джерелами їх господарського життя, які збереглися: в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті, в Середземноморських країнах давнини, середніх віків і нового часу"24, — писав М. Вебер. Щоправда, він говорить про "капіталізм". Але кожна господарська діяльність, дійсно орієнтована на зіставлення прибутку і витрат у грошовому вираженні, є капіталістичною і в цьому розумінні економічною. Підприємства, "промисли", "підприємці" існують давно і скрізь були досить поширені. Проте на даному етапі економічне виступає тим зовнішнім стосовно внутрішніх смислів, до яких прагнула духовно орієнтована людина. Хоча поки що економічне є поза увагою метафізичного пошуку.
Таке становище пояснюється тим, що в господарській діяльності, в економіці того часу не вбачалося існування причинності як умови буття світу. Задовго до І. Канта вже Г. Галілей і Р. Декарт заперечували вільну причинність, але не внаслідок ставлення до релігії, а у зв'язку з позитивним ставленням до науки. Вільна причинність була визнана негативною, оскільки вільна причина не перевіряється: чи можна перевірити, що явище викликане причиною, яка є поза сферою досвіду і є недосяжною до розуму? Економічна діяльність (у різних іпостасях) на тому етапі була заняттям надто принизливим для людини розумної (освіченої), а тому не була "гідною" уваги філософів того часу. Яка "вільна причина", або першопричина, світу могла міститися в господарській діяльності, особливо в тій, де працюють залежні від мирських турбот люди, які обробляють землю, будують міста, воюють, торгують тощо?
Інша справа, коли мова йде про релігію і науку, які претендують на володіння правом на істину. Боротьба між наукою і релігією відбувалася за перевагу своєї концепції причинності. Глибинна сутність конфлікту між вірою і знанням полягала в протиставленні двох типів причинності, які породили два принципово протилежних типи розуміння і пояснення явищ. Людська потреба в пізнанні переважно набуває втілення в потребі знаходити причини, але істотним є те, що релігійного світоспоглядання це стосується з не меншою очевидністю, ніж наукового. Як релігійне, так і наукове розуміння є зведенням незнайомого до знайомого, за самим психологічним характером "доказу". Відмінність полягає лише в тому, що приймається за це "знайоме". З погляду фізики, яка стала окремою наукою в XVII ст., причина природного явища сама повинна бути природною, і як явище, що підлягає поясненню, повинна бути подана у фізичному досвіді. Тільки тоді вона може бути використана для передбачення явищ на основі принципу причинності: в однакових умовах однакові причини породжують одні й ті самі наслідки. У релігійному поясненні причина є поза природою (Бог) і не може бути отримана у фізичному досліді. Вона не може бути використана для передбачень25. Відмінність у типах причинності породжувала дилему: або фізика, або метафізика, які розходилися тепер, чи хотів цього Р. Декарт, чи ні, принципово і безповоротно. Будь-яке посилання на Божу волю категорично визнавалося недостатнім розумінням з погляду фізики. Категорична абсолютизація фізиками свого типу причинності й призвела спочатку до нерозуміння, а потім — до конфлікту. Метафізика, яка в цей час шукала шляхи для взаєморозуміння з наукою, котра активно стверджувалася у світі нової реальності (яку стали називати Новим часом), й заперечувала свої старі методи і принципи пізнання, пропонувала більш досконалі відповіді цій реальності. В об'єкт дослідження включаються нетрадиційні феномени суспільного життя — багатство, гроші, прибуток тощо. Про це свідчать міркування Н. Макіавеллі, Дж. Локка, Дж. Берклі, цей період, на відміну від середньовіччя, і з'являється усвідомлення економічного як домінанти нової реальності. Свідченням цього була капіталістична діяльність, яка стала "в чисто економічному аспекті головною проблемою всесвітньої історії культури", — писав М. Вебер. Визначальною ознакою нової епохи було виникнення "буржуазного промислового капіталізму з його раціональною організацією вільної праці, а в культурно-історичному аспекті — виникнення західної буржуазії у всій її своєрідності". Це вже був новий, економічний світ, в якому почали шукати причину суспільно-політичних явищ.
Необхідність метафізичного розуміння
Зовнішній світ множинний, різноманітний, часто невлови-мий і незрозумілий. Спроба його вивчення веде до дискурсу, розум просто губиться, не в змозі вловити сутність і смисл цієї різноманітності. Як світ простих явищ, феноменів він просто безглуздий. Парменід закінчив запереченням зовнішнього сві-ту, оголосивши його фікцією. Кант оголосив зовнішній світ змі-шаним продуктом розуму і уявлення людини, Фіхте — продук-том уявлення Я. Це недалеко від індуїстської концепції світу, як Майї, як продукту уявлення Брами. У Гегеля це — інобуття Духа, який прагне до свідомості в чуттєвих об'єктах і здобуває його в мозковій матерії Гегеля. Рятівним для філософії є метафізич-ний ідеалреалізм Платона — Арістотеля, який дає буття (хоч і неповне, меонічне) зовнішньому світу об'єктів і увінчує неви-диме трансцендентним Божеством як дійсним Буттям. Ключ до видимого складного пролягає через просте невидиме, а неви-димий світ ідей приводить до Вищої ідеї, Ідеї ідей або Бога.
Вивчення невидимого становило основне ядро не зіпсова-ної, не вивернутої зовні, не поставленої вгору ногами, справжньої стародавньої мудрості. Нова наука зайнялася пе-реважно зовнішнім світом, стала наукою матерії і сил, наукою фізичною, природною. Вона запаморочила голови людям, насамперед своїми технічними досягненнями, і відволікла від науки справжньої, духовно-інтелектуальної, намагаючись за-мінити метафізику наукою. Але вона сама тепер змушена визнати, що за матерією стоїть енергія, котра є проявом Сили, якій неможливо відмовити в інтелекті, розумності, закономір-ності й доцільності.
А. Пазов
Економічне, звичайно, не "вписувалося" в метафізику. Але це лише на перший погляд. Насправді глибина економічних міркувань невід'ємна від метафізичного мислення, так само, як і науки. Хоч аж до