На думку І. Канта, можливість синтетичних принципів апріорі означає не просто іманентний, внутрішньо властивий розуму принцип пізнання. І. Кант виводив із нього щось більше: чистий розум не тільки не залежить від досвіду, а й сам створює його, тобто сам визначає, що таке досвідний факт (феномен, який може бути об'єктом наукового пізнання). Все інше, подібне до якихось містичних свідчень, мислитель заперечує як не сумісне з гносеологічним апріорним синтезом. Відповідно до такого принципу пізнання, критерій істинності наукової теорії стає ясним і визначеним: істинність — це узгодженість теорії з усією відомою сукупністю допустимих розумом феноменів — фактів досвіду28. Теорії, які дотримуються такого розуміння істинності, називаються феноменологічними. Вироблена методологія в контексті такого розуміння дійсності переноситься і на економічне знання. Проте факти, які виникають в етносі економічного, значно перевищують той конкретний досвід, у якому визріває і показує свою енергетичну силу "дух капіталізму" (М. Вебер).

Економічне знання, яке дедалі більше виступає у вигляді сформульованих теорій, не може вже мати тривіального смислу. Думки, ідеї, концепції, погляди, принципи, лише проголошені в до класичній економічній думці (XVI—XVII ст.), показують виникнення нової життєвої реальності — економічної. Раціональний спосіб пізнання, проголошений Р. Декартом у його запереченні старої метафізики як найбільш надійний метод досягнення достовірного знання, екстраполюється і на економічну теорію. Усіх своїх теперішнього значення і можливостей західний капіталізм набув завдяки раціональній організації праці, зазначав М. Вебер. Питання полягає у визначенні своєрідності західного, а всередині його — сучасного західного раціоналізму і поясненні його розвитку. Будь-яка подібна спроба тлумачення повинна, враховуючи фундаментальне значення економіки, брати до уваги насамперед економічні умови. Однак "неможливо не враховувати і зворотного загального зв'язку. Адже так само, як від раціональної техніки і раціонального права, економічний раціоналізм залежить і від здатності та налаштованості людей до певних видів практично-раціональної життєвої поведінки"29. Отже, раціональні методи пізнання, які стали основою філософії Нового часу, що прийшли на зміну метафізиці, одночасно визначали новий спосіб міркувань економічної науки.

Характерологічною особливістю економічного знання в новочасових стратегіях мислення було прагнення дотримуватись метафізичних принципів пізнання, завдяки яким воно позбувалося феноменологічності. Тим самим ставало зрозуміло, що співмірність фактів і теорії призводить до тавтології. Найбільш вірогідним підходом залишався філософський, оскільки давав можливість вийти за рамки однозначності, що "закривала" метафізичні смисли "світу економіки", який все більш широко і впевнено йшов на заміщення "світу Бога". Для "економічних людей" ранньої епохи капіталізму, писав В. Зомбарт, одним із джерел, які живили "капіталістичний дух", була філософія. Особливо ті твори стародавніх мислителів, в яких містилися вже в "готовому вигляді практичні правила для впорядкованого ведення господарства, з якими можна було тому безпосередньо радитись у своєму власному філософському житті. Життєва філософія античних філософів (Oeconomicus Ксенофонта, "Метафізика" Арістотеля, "Держава" Платона, а також міркування Плутарха, Лівія, Колумелли, Катона, Сенеки) ще й тому була цінною для економістів в епоху формування капіталізму тим, що давала чудові виправдання їх прагнень для наживи"30. Повага до метафізики, таким чином, не тільки залишалася, а й була необхідною умовою забезпечення цілісності економічного знання, яке все активніше визначало свою першорядність.

Економічне знання виходило за межі підкореності фактам, залежності від них. Ставало очевидним, що підпорядкування фактам (прагнення уникнути метафізики) досягається дорогою ціною — теорія стає беззмістовною (тавтологічною). Про це свідчив розвиток експериментального природознавства, яке намагається будь-як позбутися метафізичного мислення. Однак історично навіть механіка І. Ньютона мала іншу базу.

Сам вчений створював її не з фактів і не як обґрунтування фактів. Його фізика, яку можна було б назвати теологічною, стверджувала примат вільної причинності над природною: Бог не підпорядковується природній причинності, але сам "створює її як спосіб буття його творення, natura naturata. Простір і час у Ньютона — це метафізичні ідеї Бога, вони не виникають у людському мозку подібно до апріорних принципів І. Канта: "Бог не існує в просторі і часі, але сам своїм існуванням виробляє простір і час. Аз ними — природну причинність"31. Завдяки своїм метафізичним основам ньютонівська теорія здавалася неправдоподібною. Г. Лейбніц, наприклад, категорично заперечував теорію тяжіння вченого внаслідок принципу далекодії. Однак саме метафізичні принципи, зокрема концепція матеріальної точки — об'єкта, який принципово не спостерігається, дали змогу І. Ньютону створити нову парадигму у фізиці, і завдяки ним було створено небесну механіку.

Наука, хоч як хотіла позбутися метафізики, проте не могла вибудовувати свої концепції, передбачення, відкриття поза нею. Саме метафізика дала можливість У. Левер'є в 1846 р. відкрити планету Нептун за допомогою одного тільки числового розрахунку її положення на небі. її виявили за допомогою принципів, які не перевірялися спостереженням і не ґрунтувалися на них, — принципів інерції та миттєвої далекодії. Очевидно, класична механіка, яка стала основою "світу науки", може вважатися синтетичною наукою тільки завдяки своїм метафізичним основам. Лише завдяки ним вона виявила таку колосальну ефективність — привела до відкриття "на кінчику пера" планети Нептун, до передбачення появи в 1910 р. комети Галлея. Так само тепер зрозуміло, чому "силу" так і не вдалося визначити як незалежне наукове поняття. З'ясувалося, що її неможливо визначати як фізичну величину: вона — метафізичний елемент ньютонівської фізики. Сила інерції — лише найбільш екзотичний із метафізичних елементів механіки, але без цього метафізичного елементу ньютонівська механіка не могла б існувати як теорія, не кажучи вже про те, що вона не відповідала б досвіду — не могла б пояснити, чому хвиля підмиває берег річки32. "Світ науки", таким чином, ґрунтувався на метафізичних основах, які дають можливість існувати також і паранауці, а разом з нею — трансцендентності.

"Світ економіки", орієнтований на наукову раціональність, не зміг обійти метафізичних основ свого існування. Це вічна проблема, наголошує Ю.М. Осипов, це "велика гносеологічна проблема", яка чекає на своє вирішення. "Теоретична економія не знає, що є економічним в економіці, вона і не ставить такого питання, спокійно оперуючи з невідомим, не менш спокійно при цьому заперечуючи феномен... трансцендентності, — як це здійснює кожна наука, котра себе поважає"33. Трансцендентне — це вже сфера метафізики. У міру переходу від "підприємницького авантюризму", який або мав зазвичай суто ірраціонально-спекулятивний характер, або був орієнтований на насилля, насамперед на здобич, до "капіталістичного господарського ладу — цього страхітливого космосу" (М. Вебер), все більш нагальною стає потреба в метафізиці, яка дасть змогу якщо не розгадати, то хоча б наблизитися до межі його таїни. Адже як тоді зрозуміти індивіду складну взаємодію ринкових відносин, норм капіталістичної господарської поведінки? Як і сила тяжіння, енергія "духу капіталізму" неконтактна, тобто не перевіряється чуттєвим досвідом. Зміст "духу капіталізму", який визначив смисл "світу економіки", його особлива таємничість виходять із того, що, на відміну від інших соціальних сил, не має матеріального носія: не можна вказати, з боку яких господарських або інших об'єктів ми відчуваємо на собі дію сили, енергію "духу капіталізму". Він міститься в таких самих трансцендентних (у кінцевому підсумку) поняттях — грошах, вартості, ціні, власності, багатстві та ін. Ці поняття, начебто і реальні, але одночасно й ірреальні, трансцендентні. Ось де починається простір для метафізичного мислення. Цим і пояснюється, наприклад колосальний успіх праці А. Сміта "Про багатство народів...", метафізична глибина якої розкрила безмежність "світу економіки". Він, цей світ, є певним метафізичним простором.

Трансцендентність

Це благозвучне слово утрималося у філософії, всупереч тому, що воно є лише перекладом з грецької й означає підне-сене, вище, потойбічне, яке знаходиться поза певною конк-ретною сферою. Стосовно філософії і її спеціальної сфери гносеології трансцендентальність і трансцендентне — це теоретико-пізнавальні поняття, які мають відношення до можли-вості, ступеня, повноти пізнавальної спроможності людини. Поняття і слово "трансцендентність" з'явилося в схоластиці під прямим впливом платоно-арістотелізму й увійшло у філо-софію без