Т. Сакайя

Водночас, на думку багатьох дослідників, процес тиражування інтелектуальних продуктів зовсім випадає з логіки традиційного відтворювального процесу, оскільки затрати праці на відтворення цих благ перетворюються на "ірраціональне поняття"7.

По-друге, теорія граничної корисності та маржинальний підхід також є неприйнятними для оцінювання об'єктів інтелектуальної власності, оскільки, на думку сучасних дослідників, цінність, створена знаннями, суттєво відрізняється за своєю природою від цінності, що породжується рідкісністю благ. Джерелом цінності, створеної знаннями, є інформація, що робить товари неповторними і наділяє блага особливою якістю. В інформаційному суспільстві зростають обсяги виробництва індивідуалізованої продукції, якій надає додаткову цінність той конкретний споживач, для якого призначена ця продукція. Водночас поява нових інтелектуальних продуктів, наприклад нового комп'ютерного програмного забезпечення, може призвести до багатократного або повного знецінення уже існуючого програмного забезпечення.

На думку науковців, "індивідуальна оцінка інформації складається в результаті простого одиничного акту взаємодії між продавцем інтелектуального продукту і споживачем. Корисність інформації для конкретного її споживача оцінюється за фактом її отримання. Споживач або поінформований, або ні. Інформація має одиничну корисність. Цінність інформації для споживача єдина і не має "граничної" своєї оцінки. "Перша одиниця" інформації має максимальне значення, другої немає, бо інформація вже відома, інтелектуальний продукт уже отриманий. Будь-яка наступна одиниця того самого інтелектуального продукту знецінюється. Шкали різної корисності кожної наступної одиниці блага тут немає. Оцінка споживчого блага — інформації — не має граничного значення. Таким чином, і маржинальний підхід до оцінки такого блага, як інформація, є неадекватним"8.

Компанія, яка створює наукомістку продукцію, здатна отри-мувати більше прибутку не лише за рахунок ефекту економії в результаті масштабу виробництва. Інше джерело — зовніш-ній ефект від широкого поширення продукту. Справа в тому, що вартість знань зростає внаслідок розширення кола осіб, які їх використовують. Як наочний приклад наведемо опера-ційну систему Windows компанії "Майкрософт". Оскільки Windows встановлена на великій кількості комп'ютерів, про-грамісти прагнуть розробляти прикладні програми насампе-ред для цієї системи, а вже потім створюють додатки, сумісні з системою Macintosh або "OS/2", що застосовується "Ай-Бі-Ем". У свою чергу величезна кількість новітніх прикладних програм підвищує привабливість Windows в очах покупців комп'ютерів, завдяки чому виникає позитивний зворотний зв'язок, що зростає. Windows користуються більшість ваших друзів, ви відчуваєте, що маєте дотримуватися прикладу, хоча б для того, щоб забезпечити сумісність з їхніми комп'ютерами. Наявність великої кількості споживачів І прог-рам, у свою чергу, зміцнює організації зі збуту та із сервісу.

Т. Стюарт

По-третє, неокласичний підхід, що ґрунтується на побудові мікроекономічної моделі ринку та визначенні співвідношень кількісних і цінових параметрів певного товару також є непридатним для аналізу вартості об'єктів інтелектуальної власності, оскільки цінність інтелектуального продукту визначається не кількісними характеристиками (наприклад, бітами), а його семантичним (змістовним) потенціалом. "У зв'язку з неможливістю фіксації кількісних параметрів інформації та відсутністю точних загальнозначимих цін, — зазначає Т.П. Ніколаєва, — форми кривих попиту і пропозиції інформації перетворюються на прямі лінії, що збігаються, паралельні ціновій осі, які фіксують одну і ту саму абсолютно умовну кількість інформації"9.

Вперше на необхідність внесення коректив у теорію і практику економічного аналізу у зв'язку із зародженням нового виду діяльності — галузі з виробництва знань, вказав відомий західний вчений Ф. Махлуп у праці "Виробництво і розподіл знань у США" (1962). Сучасні дослідники проблем інформаційного суспільства також звертають увагу на модифікацію механізму ринкового ціноутворення та специфіку визначення цінності інформації, що випливає із самої природи цього феномену. Вони наголошують на тому, що цінність інформації: визначається можливістю підвищити обізнаність її отримувача, що сприяє зниженню невизначеності у поведінці суб'єктів господарювання та зменшенню ризиків прийняття господарських рішень у конкретній ситуації; не має відносно стійкої об'єктивної основи у вигляді витрат виробництва і теоретично може коливатись у дуже широкому діапазоні, що визначається індивідуальними відмінностями творчих можливостей та оцінок індивідів, наслідком чого є отримання різного ефекту від використання одного і того ж інтелектуального продукту різними споживачами; є швидкоплинною, скороминущою, внаслідок зміни смаків та уподобань споживачів, нових наукових відкриттів тощо.

Компанія, яка створює наукомістку продукцію, здатна отри-мувати більше прибутку не лише за рахунок ефекту економії в результаті масштабу виробництва. Інше джерело — зовніш-ній ефект від широкого поширення продукту. Справа в тому, що вартість знань зростає внаслідок розширення кола осіб, які їх використовують. Як наочний приклад наведемо опера-ційну систему Windows компанії "Майкрософт". Оскільки Windows встановлена на великій кількості комп'ютерів, про-грамісти прагнуть розробляти прикладні програми насампе-ред для цієї системи, а вже потім створюють додатки, сумісні з системою Macintosh або "OS/2", що застосовується "Ай-Бі-Ем". У свою чергу величезна кількість новітніх прикладних програм підвищує привабливість Windows в очах покупців комп'ютерів, завдяки чому виникає позитивний зворотний зв'язок, що зростає. Windows користуються більшість ваших друзів, ви відчуваєте, що маєте дотримуватися прикладу, хоча б для того, щоб забезпечити сумісність з їхніми комп'ютерами. Наявність великої кількості споживачів І прог-рам, у свою чергу, зміцнює організації зі збуту та із сервісу.

Т. Стюарт

"Якщо для традиційних товарів спрацьовує закон вартості, згідно з яким у середньому за тривалий період часу сума цін усіх товарів дорівнює сумі їх вартостей, то стосовно вартості, створеної знаннями, справа виглядає інакше. Візьмемо приклад з краватками, які були модні рік тому і швидко розходились за ціною 20 тис. єн. Коли такий товар виходить із моди і продається за ціною 4 тис. єн, ніхто не сподівається на те, що його вартість скоро знову зросте. Якщо таке трапиться, це буде схожим на диво..." — зазначає Т. Сакайя10.

Таким чином, гудвіл можна оцінити, але не можна продати або передати окремо від підприємства. При цьому гудвіл може бути як додатною величиною (якщо компанія має пози-тивний імідж, високу ділову репутацію і покупці згодні випла-тити надбавку до її ціни, розраховуючи на майбутні вигоди), так І від'ємною величиною (якщо ділова репутація фірми є не-гативною і покупці отримують знижку при купівлі цієї фірми).

Від'ємний гудвіл також виникає в результаті вигідної по-купки, яку уможливлює вміння торгуватись.

Потрібно також розрізняти бухгалтерський облік гудвілу (операції, пов'язані з розрахунками його вартості, що прово-дяться після купівлі одного підприємства іншим з метою по-становки на баланс) та експертну оцінку гудвілу (здійснюєть-ся до проведення угоди з метою розрахунку частини реальної ринкової ціна, яку формує гудвіл підприємства).

Відтак сучасні дослідники проблем інформаційного суспільства та "нової економіки" звертають увагу на необхідність відмови від моністичного трактування субстанції цінності на основі врахування затрат праці або суб'єктивних споживчих оцінок, перекреслюючи потребу врахування індивідуальних переваг та всієї різноманітності ситуацій, пов'язаних з виробництвом та обміном інформаційних благ.

У теорії бухгалтерського обліку є певні напрацювання щодо оцінювання "невідчутних" інформаційних благ, у ролі яких виступають додаткові грошові кошти відомі, як "гудвіл" (від англ. goodwill — добра воля), які покупець фірми сплачує по-над загальну ціну продажу її окремо взятих активів. Частка, яку становить гудвіл у ринковій ціні сучасних компаній значна. Заданими британських дослідників, не відображена у балансі надлишкова вартість таких нематеріальних активів як ноу-хау, патенти, ділова репутація, авторські права, бренд, становить у "Соса-Cola" 96 %, у IBM — 83%, у "British Petroleum" —71% ринкової ціни цих компаній.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибут-ку підприємств" від 22 травня 1997 p., зі змінами та допов-неннями п. 1.7 ст. 1, під гудвілом розуміють нематеріальні ак-тиви, вартість яких визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплекту, що виникає внаслідок вико-ристання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вар-тість гудвілу не підлягає амортизації та не враховується під час визначення валових витрат платника податку.

На думку вітчизняних та зарубіжних дослідників, основни-ми причинами виникнення гудвілу є висока якість продукції, ефективна організація та мотивація праці, ефективна рек-ламна політика, дієва система збуту, сприятливий норматив-но-правовий режим роботи компанії тощо.

Серед факторів, які спонукають покупців компаній платити за гудвіл (ділову репутацію), виокремлюють: прагнення за-безпечити певну форму монополії, пов'язаної з офіційною ліцензією, яку можна отримати придбавши фірму; бажання скористатись ім'ям фірми, її високою репутацією, кваліфіка-цією персоналу, товарними знаками і патентами, які перехо-дять до власника при купівлі-продажу тощо. Приблизне уяв-лення про величину гудвілу для акціонерних компаній може дати така формула його розрахунку:

За необхідності більш точної кількісної оцінки можна ско-ристатись формулою

В основі методики оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності, яка визначає загальну концепцію розробки конкретних підходів, лежать такі принципи: 1) комплексний облік трьох груп чинників: витрат, цінності для покупця, впливу конкуренції; 2) ігнорування безповоротних і врахування лише релевантних витрат (від англ. relevant — доречний, той, що стосується справи); 3) урахування чинників цінової еластичності попиту на об'єкти інтелектуальної власності (ступеня обізнаності, поінформованості