до встановлення власності, котра визначає як свої ті речі, стосовно яких особистість може вільно реалізуватися. Орендована річ може бути предметом докладення праці і, таким чином, засобом доходу, але вона не своя, а чужа, вона пригнічує і забирає душу. Той, хто позбавлений власності, позбавлений самого себе.
Позбавлена в основі первісних правових уявлень тотожність речі й особистості, здійснивши вплив на становлення фундаментальних правових понять, з розвитком цивілізації й ускладненням самої особистості почала змінюватися. Очевидно, що в міру того, як ідея анімізму розвинулась до можливості абстракції особи як основного суб'єкта міжособистісних, у тому числі насамперед релігійних, відносин, виникла й ідея протиставлення речовому оточенню власне людини. Уявлення про могутність людини оформлюється у вигляді речовинного (матеріального) багатства.
Можливо, якщо бачити джерела власності в насильницькому захопленні, то есхатологічне засудження її виправдане. Але у свідомості найбільш архаїчного власника навряд чи ми знайдемо почуття вини або гріха, яке дає ґрунт для таких переживань. Відомо, що для стародавньої людини весь навколишній світ був сповнений небезпеки та ворожості. Для людини, яка живе в такому світі, захоплення і присвоєння речей із ворожого зовнішнього оточення, перенесення їх на цю сторону — добра справа, впорядкування світу, зменшення в ньому сил хаосу.
Одержана таким чином власність — не тільки безперечна й абсолютна, а й богоугодна, благословенна. Адже захоплення речей зі світу чужих богів і засвоєння їх, підкорення своєму богу не тільки містить у собі свою санкцію і створює найбільш міцний ґрунт для права, з яким не може зрівнятися ні праця, ні обмін. Разом із тим готує перехід уже в умовах іншої парадигми — коли Бог залишив матеріальний світ — до приватного присвоєння, тобто привласнення речей за їхнім правом бути одухотвореними. Відштовхування від власності в цей час позбавлене основ. І справді, ніде немає такого жадібного прагнення до речей, до власності, як у народів, які розділяють світ на своїх і чужих. Подальше становлення власності перебуває під постійною підозрою в роз'єднанні світу, а разом із ним і світу людей. Визнання недосконалості світу означає примирення з його матеріальністю, що також означає визнання власності на речі як єдиної і головної умови існування людини в цьому світі.
Література
1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.
2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.
3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.
4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.
5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.
6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.
7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.
8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.
9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.
10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.
11 Там же. — С. 338.
12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.
13 Там же. — С. 106.
14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,1991. —С. 67.
15 Мировоззренческая культура личности. — С. 179.
16 Булгаков СЛ. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 89.
17 Мунье Э. Манифест персонализма. —М., 1989. — С. 446—449.
18 Соловьев B.C. Оправдания добра: Нравственная философия. — М., 1996.— С. 296.
19 Там же. —С. 310—311.
20 Мировоззренческая культура личности. — С. 185.
21 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 107.
22 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — К., 1994. — С. 149.
23 Вебер М. Избранные произведения. — С. 87.
24 Мировоззренческая культура личности. — С. 147.
25 Там же.
26 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 408.
27 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 84—85.
28 Мировоззренческая культура личности. — С. 149.
29 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 37.
30 Мировоззренческая культура личности. — С. 66.
31 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С.275.
32 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — М., 2003. — С. 210.
33 Там же.
34 Там же. — С. 215.
35 Элоян М.Р. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. — 2003. — № 25. — С. 91.
36 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 210—211.
37 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 69.
38 Логинова Е.В. Некоторые аспекты политико-экономического анализа сетевой экономики // Философия хозяйства. — 2004. — № 5 (35). — С. 72.
39 Там же. — С. 73.
40 Мировоззренческая культура личности. — С. 82.
41 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — К., 2004. — С. 218.
42 Там само. — С. 73.
43 Локк Дж. Опыт о человеческом разуме. //Соч.: В 3 т. — М., 1985. — Т. 1. — С. 91.
44 Культура, культурология и образование // Вопр. философии. — 1997. —№2. — СП.
45 Гусєв B.І. Вступ до метафізики. — С. 279.
46 Личность: внутренний мир и самореализация. Идеи, концепции, взгляды. — СПб., 1996. — С. 64.
47 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.
48 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — С. 279.
49 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.
50 Гусєв BJ. Вступ до метафізики. — С. 280.
51 Кириленко Г.Г. Самосознание и мировоззрение личности. — М., 1998. — С. 49.
52 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 162.
53 Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М., 1975. — Т. 1. — С. 398.
54 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 163—164.
55 Там же. — С. 166.