Разом з тим усе важливіше місце починають посідати такі галузі, як електропостачання, водопостачання, телекомунікації і підприємницькі послуги (включаючи корпоративні послуги, надані за допомогою інформаційних технологій). Так, у період 1990-2002 pp. сумарний вартісний обсяг ПІІ у виробництво і розподіл електроенергії збільшився в 14 разів; у сферу телекомунікації"! і транспорту- в 16, а в підприємницькі послуги -в 9 разів.

Переорієнтація ШІ на сектор послуг відбиває зростаючу роль послуг в економіці в більш загальному плані: до 2001 р. на частку цього сектора припадало в середньому

72% ВВП в розвинутих країнах, 52 - в країнах, що розвиваються, і 57% - в країнах ЦСЄ [207].

Крім того, більшість послуг не можуть бути предметом зовнішньої торгівлі: вони повинні вироблятися в місці їхнього споживання й у той момент, коли вони споживаються. У зв'язку з цим основним способом виходу з послугами на зовнішні ринки є ПІІ. Крім цього, країни здійснили лібералізацію своїх режимів, що регулюють ПП в сектор послуг, завдяки чому збільшився приплив таких інвестицій, особливо в галузі, що раніше були закриті для транснаціональних корпорацій.

Особливе значення мала в цьому плані приватизація державних комунальних підприємств у країнах Латинської Америки і Карибського басейну, а також у країнах ЦСЄ.

ТНК відреагували розширенням іноземного виробництва послуг. Традиційно інвестиції ТНК в такі послуги, як банківська справа, страхування і транспорт, здійснювалися корпораціями, що починали діяти за кордоном, підтримуючи або доповнюючи операції своїх клієнтів з обробного сектора в сфері торгівлі або іноземного промислового виробництва.

Це, як і раніше, має місце, однак схема дій змінюється: постачальники послуг усе більше самостійно здійснюють іноземні інвестиції, прагнучи одержати нових клієнтів і використовувати власні переваги, пов'язані з характером власності.

До цього додається вплив фактора конкуренції. У сфері послуг, що не можуть бути предметом зовнішньої торгівлі, основною перевагою того або іншого місця в плані залучення ПІІ залишається економічне зростання.

У сфері послуг, що безпосередньо можуть слугувати предметом торгівлі, основними перевагами того або іншого місця є доступ до належних інформаційно-комунікаційних технологій, наявність відповідної інституціональної інфраструктури, а також наявність продуктивного і добре підготовленого персоналу при конкурентоспроможних витратах.

Переорієнтація на сектор послуг простежується також у трансграничних злиттях і поглинаннях. Так, більша частина ЗіП протягом другої половини 1990-х років відбувалися в секторі послуг, які використовувались ТНК для виходу на зовнішні ринки. У той час як наприкінці 1980-х років на частку послуг припадало близько 40% усіх трансграничних зливань та поглинань у світі, до кінця 1990-х років їхня частка зросла до більше ніж 60%.

До 80-х років трансграничні злиття та поглинання майже винятково належали до сфери діяльності ТНК зі Сполучених Штатів Америки. Пізніше головними діючими особами стали ТНК із країн ЄС: у 2001-2003 роках на їхню частку припадало 61% усіх купівель по лінії ЗіП.

Трансграничні злиття та поглинання також відіграють провідну роль у розширенні іноземної діяльності в секторі послуг ТНК, які базуються в країнах, що розвиваються. У цілому схильність ТНК виходити на нові ринки за допомогою ЗіП, а не за допомогою ПІІ в нові компанії значно вища в таких сферах послуг, як банківська справа, телекомунікації і водопостачання.

Відкриті для ПІІ програми приватизації, початок яких у багатьох країнах припадав на 90-і роки, призвели до збільшення кількості ЗіП. У багатьох секторах послуг зростання масштабів діяльності ТНК і міжнародного виробництва здійснюється у формі не ПІІ, а операцій, не пов'язаних із придбанням акцій (наприклад, франшизингу, договорів про керування, партнерських відносин).

Вищу популярність не пов'язаних із придбанням акцій методів у сфері послуг порівнянно з товарним виробництвом можна пояснити почасти розходженнями в характері майнових активів фірм, що беруть участь у цій діяльності. "М'які" технології і засновані на знаннях інтелектуальні активи, на відміну від матеріальних, забезпечують транснаціональним компаніям, що працюють у секторі послуг, конкурентні переваги.

Можна виявити розходження між нематеріальними (такими як організаційний або управлінський досвід) і матеріальними та капіталомісткими активами (такими як нерухомість у випадку готелів або систем водопостачання). Більш актуальним с те, шо, оскільки украй важливі знання, передані транснаціональними корпораціями, а також можливості місцевих фірм, у багатьох випадках, можуть бути кодифіковані (наприклад, у контрактах на керування), вони однаково можуть бути добре захищені і забезпечені за допомогою угод, не пов'язаних із придбанням акцій, причому без ризику для капіталу.

Так, положення, що стосуються контролю якості, економічних показників і мінімальних операційних витрат, найчастіше можуть включатися в контракти на керування або угоди про франшизинг. До форм співробітництва, не пов'язаних з придбанням акцій, належить готельно-ресторанний бізнес, оренда автомобілів, роздрібна торгівля, бухгалтерський облік, правові та інші професійні послуги.

Разом з тим така діяльність не охоплюється даними, що стосуються сумарного обсягу і потоків ПІІ, або даними про економічну діяльність іноземних філій. Міжнародні виробничі мережі в секторі послуг знаходяться на початковій стадії формування, і ступінь транснаціоналізаціі галузей послуг і працюючих у них ТНК нижчий, ніж в обробному секторі, і їхнє відставання постійно скорочується.

ПІІ в секторі послуг традиційно були і продовжують залишатися орієнтованими на закріплення позицій на ринках, незважаючи на зростаючі можливості трансграничних продаж багатьох інформаційноємних послуг.

Хоча раціоналізація деяких послуг (наприклад, фінансових і особливо підприємницьких) можлива на міжнародному рівні, сприяючи розширенню ПІІ, орієнтованих на підвищення ефективності, комплексне виробництво послуг у цілому залишається на початковому етапі свого становлення.

Наприклад, у 2001 р. 84% продаж послуг іноземними філіями американських ТНК складали місцеві продажі в приймаючих країнах, у той час як відповідний показник для товарів складав 61% [207].

Проте є ознаки, які вказують на те, що міжнародне виробництво послуг розвивається в тому самому напрямі, що й міжнародне товарне виробництво. Так, у Сполучених Штатах частка внутрішньофірмового імпорту в загальному обсязі імпорту "інших приватних послуг" збільшилася з 30% у 1986 р. до 47% у 2002 р.

Разом з тим під час здійснення комплексних стратегій ТНК ці стратегії не ускладнюються, а скоріше набувають простішої форми, хоча перед іноземними філіями можуть ставитися глобальні профільні завдання (наприклад, у випадку створення єдиної служби обліку для всієї корпорації в цілому); так само існують і системи синхронізованого міжнародного виробництва (наприклад, у тих випадках, коли розташовані в різних країнах філії одночасно працюють над єдиною базою даних НДДКР).

Незважаючи на зростання і переваги ПН в секторі послуг, ступінь транснаціона-лізації в цьому секторі нижче, ніж в обробному. Судячи з даних за окремими, головним чином розвинутими країнами, ступінь транснаціональності виробництва послуг, що визначається показниками частки іноземних філій у доданій вартості, в чисельності працівників або обсязі продаж послуг у приймаючих країнах і в країнах базування нижчий, ніж розрахований у такий самий спосіб показник в обробному секторі.

На те вказує, згідно з дослідженями ІОНКТАД, івідношення сумарного обсягу ПІІ до ВВП в цих двох секторах для окремих розвинутих країн і країн, шо розвиваються, хоча цей показник менш задовільний. Вищесказане зумовлюється наступним:

§ набагато більш значними масштабами сектора послуг;

§ триваючим наданням вітчизняними підприємствами багатьох послуг, наприклад, у сфері охорони здоров'я, державного керування послугами, засобами масової інформації і транспорту;

§ тим фактом, що лише недавно почалося зростання ПЦ в інші сфери послуг (телекомунікації, енергопостачання, газо- і водопостачання та підприємницькі послуги).

Крім того, за даними із економіки США, ступінь транснаціональності ТНК, що працюють у секторі послуг, у цілому нижчий в порівнянно з компаніями обробного сектора (20 проти 40%).

Разом з тим працюючі в секторі послуг ТНК, що входять за розрахунками ЮН-КТАД до переліку найбільших ТНК світу і найбільших ТНК із країн, що розвиваються, швидко доганяють включені в ці переліки компанії обробного сектора.

Як і в інших секторах, ШІ в сектор послуг забезпечують уливання фінансових ресурсів в економіку приймаючої країни. Кошти, мобілізовані з міжнародних джерел, є чистим збільшенням потоків ресурсів, що надходять у приймаючу країну.

У випадку залучення коштів за рахунок внутрішніх можливостей можуть підвищитися відсоткові ставки усередині країни, що буде здорожувати капітал для вітчизняних підприємств, хоча завдяки тому, що країни стають усе більш відкритими для міжнародних ринків капіталу, розходження між залученням фінансових ресурсів усередині країни та з-за кордону згладжуються.

Значна частина ПІІ в сектор послуг йде на не пов'язану з експортом діяльність, а спрямована на закріплення позицій на ринках і відповідно не сприяє безпосередньому одержанню валютних надходжень. Разом з тим ці інвестиції транснаціональних компаній призводять до здійснення зовнішніх платежів, наприклад, у формі репатріації прибутків.

Таким чином, ПІІ можуть впливати на платіжний баланс. При цьому платежі, пов'язані з ПІІ в сектор послуг (наприклад, у результаті репатріації прибутків) можуть швидко