Теоретично інтернаціоналізація НДДКР шляхом їхнього винесення в країни, що розвиваються, одночасно є як несподіваною, так і цілком передбачуваною тенденцією. Передбачуваність її викликана двома причинами. По-перше, як ТНК нарощування свою виробничу діяльністю у країнах, що розвиваються, те ж саме повинно відбуватися і з НДДКР (з метою адаптації продукції до місцевих вимог).

По-друге, будучи однією з форм послуг, НДДКР, як і інші послуги, можуть "дробитися" і виноситися в ті райони, де вони будуть проводитися з максимальною ефективністю. Несподіваною ж цю тенденцію можна вважати тому, що НДДКР являють собою таку форму послуг, що потребує високої кваліфікації, знань і підтримки. Ці потреби традиційно могли задовольнятися лише в розвинутих країнах з їх могутньою національною інноваційною системою. Крім того, НДДКР не вважаються видом господарської діяльності, що дробиться, оскільки в ході НДДКР створюються нові знання, що мають стратегічну цінність для компаній, і оскільки для їхнього проведення часто потрібен тісний обмін інформацією (багато в чому негласний) між споживачами і виробниками в межах місцевих територіально-виробничих комплексів.

На сьогоднішній день зрозуміло, шо в процесі інтернаціоналізації НДДКР бере участь лише невелика кількість країн, шо розвиваються, і країн з перехідною економікою. У той же час той факт, що деякі з них вважаються привабливими для проведення складних НДДКР, свідчить про те, що країни можуть створити потенціал, необхідний для підключення до глобальних систем НДДКР ТНК. З погляду приймаючих країн інтернаціоналізація НДДКР відкриває можливості не тільки для передачі технологій, створених в інших країнах, а для їхнього розроблення.

Це може дозволити деяким приймаючим країнам зміцнити свій технологічний та інноваційний потенціал. У той же час це може підсилити відставання тих, хто не зміг приєднатися до глобальної інноваційної системи.

Інноваційна діяльність життєво важлива для економічного зростання й розвитку. Крім того, для забезпечення стійкості економічного розвитку недостатньо просто "відкрити двері" і чекати, коли в них поллються нові технології. Це потребує постійних технологічних зусиль з боку вітчизняних підприємств, що доповнюються стимулюючою державною політикою. З підвищенням наукової ємності виробництва росте потреба в розвитку технологічного потенціалу [208].

При цьому велика відкритість перед торговельними й інвестиційними потоками не знижує значення місцевих технологічних зусиль. Навпаки, лібералізація, що підвищує відкритість ринків, змушує і великі, і малі компанії з розвинутих і країн, що розвиваються, створювати такий технологічний та інноваційний потенціал, що дозволить їм домогтися конкурентоспроможності або зберегти її.

НДДКР є лише одним із джерел новаторства, хоча й досить важливим. НДДКР можуть приймати різні форми: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, а також розроблення товарів і процесів. На відміну від фундаментальних досліджень, що в основному ведуться в державному секторі, два інших види НДДКР мають вирішальне значення для конкурентоспроможності багатьох компаній. На ранніх етапах технологічного розвитку підприємства не мають потреби у формальних організаційних структурах, що займаються НДДКР. У той же час вищий ступінь технологічного розвитку стимулює впровадження нових технологій, значення яких постійно підвищується. При цьому для компаній, що прагнуть серйозно підвищити технологічний рівень і розробляти нові товари або процеси, роль формальних НДДКР суттєво зростає.

У той же час процес побудови технологічного потенціалу є повільним і дорогий. Для удосконалювання і впровадження передових наукомістких технологій багатьом галузям потрібно більше кваліфікованих кадрів і активізація технічної діяльності. Для цього необхідна якісніша інфраструктура, не в останню чергу й у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Необхідні також і могутні допоміжні установи, а також стабільна й ефективна нормативно-правова основа і система управління. Нарешті, необхідний також доступ до міжнародної бази даних і відповідна стратегія використання такого доступу в інтересах місцевих інноваційних систем. Поглиблення розриву між країнами в рівні новаторства під впливом різних сил надає особливого значення політиці, що проводиться як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Можливості країн займатися інноваційною діяльністю і користуватися плодами інтернаціоналізації НДДКР різні. Новий показник національного інноваційного потенціалу - індекс інноваційного потенціалу ЮНКТАД - свідчить про те, що згодом ці розходження ще більше підсилюються. Розвинуті країни разом із провінцією Китаю Тайвань, Республікою Кореєю і Сингапуром, а також деякими країнами Південно-Східної Європи і СНД належать до групи країн з високим потенціалом. До групи країн із середнім потенціалом входять інші країни з перехідною економікою, більшість країн з багатими ресурсами, а також дві країни Африки (Маврикій і Південна Африка). До групи країн з низьким потенціалом належать інші країни Африки, а також низка країн Північної Америки, Західної Азії і Латинської Америки. Серед країн, що розвиваються, наймогутні-шим інноваційним потенціалом володіють країни Південно-Східної і Східної Азії. У той же час країни Латинської Америки і Карибського басейну здають свої позиції країнам Північної Африки і Західної Азії.

Інноваційний потенціал країни безпосередньо впливає на її привабливість для проведення НДДКР ТНК, а також на її здатність одержувати віддачу від таких НДДКР. Якість виконуваних за кордоном НДДКР залежить від місцевого потенціалу приймаючої країни. Те ж саме стосується і таких факторів, як здатність місцевих фірм і установ освоювати прийоми і методи проведення НДДКР і вчитися на кращих прикладах такої діяльності. Поглиблення процесу НДДКР згодом і його поширення на інші види діяльності є результатом інтерактивної взаємодії між ТНК і місцевими суб'єктами господарської діяльності приймаючої країни. Причому на цей процес у свою чергу, впливає ін-ституціональна структура і державна політика приймаючої країни.

Останніми десятиліттями глобальні витрати на НДДКР швидко росли й у 2002 р. досягли майже 677 млрд доларів. І для них характерним є дуже високий ступінь концентрації. Так, десятьом провідним країнам, очолюваним Сполученими Штатами, належить понад 80% світових витрат на НДДКР.

У провідну десятку входять лише дві країни, що розвиваються - (Китай і Республіка Корея. У той же час частка розвинутих країн знизилася з 97% у 199] р. до 91% у 2002 р., а в країнах Азії, що розвиваються, - зросла з 2 до 6%. За аналогією з цим росте результативність їхньої інноваційної діяльності (показником якої є кількість виданих патентів) [208].

Наприклад, між двома тимчасовими інтервалами 1991-1993 і 2001-2003 pp. частка іноземних патентних заявок, поданих у Бюро патентів і торговельних марок Сполучених Штатів країнами, що розвиваються, Південно-Східної Європи і СНД, зросла з 7 до 17%.

При цьому ТНК є найважливішими учасниками цього процесу. Так, навіть за консервативними оцінками, на їхню частку припадає майже половина глобальних витрат на НДДКР і не менше двох третин комерційних витрат на дослідження і розробки (за оцінками - 4S0 млрд дол.). А в окремих країнах ці часткові показники значно вищі.

Дійсно, витрати на НДДКР деяких великих ТНК набагато перевищують відповідні витрати багатьох країн. Шість ТНК ("Форд", "Пфайзер", "ДаймлерКрайслер", "Сименс", "Тойота" і "Дженерал моторе") у 2003 р. витратили на НДДКР понад 5 млрд дол. Для порівняння: серед країн, що розвиваються, сумарні витрати на НДДКР наближалися до 5 млрд дол. або перевищували цю цифру лише в Бразилії, Китаї, Республіці Корея і провінції Китаю Тайвань. Компанії, що займають у світі провідне місце за витратами на НДДКР, сконцентровані усього лише в декількох галузях, у насамперед у галузі по виробництву інформаційно-телекомунікаційного устаткування, в автомобільній промисловості, фармацевтиці і біотехнології.

Свідченням зростаючої інтернаціоналізації НДДКР є посилення ролі іноземних філій у дослідженнях і розробках, проведених у багатьох приймаючих країнах.

У 1993-2002 pp. витрати іноземних філій на НДДКР у світі, за оцінками ЮНКТАД, збільшилися з 30 до 67 млрд дол. (або з 10 до 16% глобальних комерційних НДДКР). На відміну від розвинутих країн, де цей ріст був досить скромним, у країнах, шо розвиваються, він зовсім інших масштабів: частка закордонних філій у комерційних НДДКР у країнах, що розвиваються, в 1996-2002 pp. зросла з 2 до 18%. Однак показники частки НДДКР, проведених іноземними філіями в різних країнах, дещо розрізняються. Так, у 2003 р. на іноземні філії припадало більше половини всіх комерційних НДДКР в Ірландії, Угорщині і Сингапурі та 40% в Австралії, Бразилії, Чеській Республіці, Швеції і Великої Британії. У той же час у Чилі, Греції, Індії, Японії і Республіці Кореї ця частка залишалася нижчою ніж 10%. Інші показники, такі як збільшення кількості альянсів, створюваних для проведення НДДКР, і активізація патентування, також є підтвердженням тенденції поглиблення інтернаціоналізації НДДКР у країнах, що розвиваються.

Частка приймаючих країн, шо розвиваються, в глобальних системах НДДКР ТНК зростає, хоча й нерівномірно. Велика частина таких НДДКР проводиться лише в декількох країнах.

Найбільш динамічно в цьому відношенні виглядають азійські країни, що розвиваються. Наприклад, що стосується витрат на НДДКР іноземних