Залежно від зазначених чинників вирізняють три типи виробничих процесів або три типи виробництва: одиничне, серійне і масове (рис. 4.3).

Основними показниками для визначення типу виробництва можуть бути коефіцієнти спеціалізації робочих місць (Ксп)9 серійності (К ) і масовості (К ).

Коефіцієнт спеціалізації робочих місць визначається за формулою

Кожному типові виробництва відповідають: величина зазначених коефіцієнтів, вид використовуваного устаткування, технологія і форми організації виробництва, види рухів предметів праці, виробнича структура підприємства (цеху, ділянки) та інші особливості.

Одиничний тип виробництва характеризується широкою номенклатурою виробів і випуском малих обсягів однакових виробів, повторне виготовлення яких, як правило, не передбачається. Це унеможливлює постійне закріплення операцій за окремими робочими місцями, коефіцієнт спеціалізації Кса > 40 деталеоперацій на одне робоче місце. Спеціалізація таких робочих місць обумовлена тільки їх технологічною характернетикою і обсягами оброблюваних виробів. За цього типу виробництва застосовують універсальне устаткування і, в основному, послідовний вид руху партій деталей операціями технологічного процесу. Заводи мають складну виробничу структуру, а цехи спеціалізовані за технологічним принципом.

Серійний тип виробництва спеціалізується на виготовленні обмеженої номенклатури виробів порівняно невеликими обсягами і повторюваними через визначений час партіями (серіями). Залежно від кількості операцій, що закріплюються за кожним робочим місцем, регулярності повторення партій виробів і їх обсягу розрізняють три підтипи (види) серійного виробництва; дрібносерійне, средньосерійне і великосерійне.

Дрібносерійне виробництво тяжіє до одиничного: вироби випускаються малими серіями широкої номенклатури, повторюваність виробів у програмі заводу або відсутня, або нерегулярна, а розміри серій не є постійними; підприємство увесь час освоює нові вироби і припиняє випуск раніше освоєних. За робочими місцями закріплена широка номенклатура операцій, Кт = 20—40 операцій (Кс > 20; Км < 1). Устаткування, види рухів, форми спеціалізації та виробнича структура такі самі, що і при одиничному типі виробництва.

У середньосерійному виробництві випуск виробів здійснюється досить великими серіями обмеженої номенклатури; серії повторюються з відомою регулярністю за періодом запуску і кількістю виробів у партії; річна номенклатура все-таки ширша, ніж номенклатура випуску в кожному місяці. За робочими місцями закріплена більш вузька номенклатура операцій, Кт = 10—20 операцій (Ко = 20; Км < 1). Устаткування універсальне і спеціальне, вид руху предметів праці — паралельно-послідовний. Заводи мають розвинуту виробничу структуру, заготівельні цехи спеціалізуються за технологічним принципом, а в механоскладальних цехах створюються предметно-замкнуті ділянки.

Великосерійне виробництво тяжіє до масового. Вироби виробляються великими серіями обмеженої номенклатури, а основні або найважливіші випускаються постійно і безупинно. Робочі місця мають більш вузьку спеціалізацію, Ксн = 2—10 операцій (Кс = 10; Км < 1). Устаткування переважно спеціальне, види рухів предметів праці — паралельно-послідовний і паралельний. Заводи мають просту виробничу структуру, оброблювальні і складальні цехи спеціалізовані за предметним принципом, а заготівельні — за технологічним.

Масовий тип виробництва характеризується випуском вузької номенклатури виробів протягом тривалого періоду часу і великим обсягом, стабільною повторюваністю. За робочими місцями закріплена вузька номенклатура операцій, К сн < 1 операції (Кс < 2; Км > 1). Усі вироби номенклатури заводу виготовляються одночасно і паралельно. Число найменувань виробів у річній і місячній програмах збігаються. Устаткування спеціальне, вид руху предметів праці — паралельний. Цехи і ділянки спеціалізовані переважно за предметним принципом. Заводи мають просту і чітко визначену виробничу структуру.

Виходячи з типу виробництва, встановлюється тип підприємства і його підрозділів. На кожному підприємстві можуть існувати різні типи виробництва. Тому тип підприємства або його підрозділу визначається за переважаючим на ньому типом кінцевого виробництва.

Тип виробництва впливає на особливості його організації, управління й оперативно-виробничого планування, а також па техніко-економічні показники.

Якщо розглядати всю сукупність типів виробництва як єдине ціле, починаючи з одиничного і закінчуючи масовим, то мірою просування до масового виробництва можна виділити:—

безперервне розширення сфері застосування високопродуктивних технологічних процесів, що супроводжуються механізацією й автоматизацією виробництва;—

збільшення частки спеціального устаткування і спеціального технологічного оснащення в загальній кількості знарядь праці;—

загальне підвищення технічної кваліфікації працівників, а також упровадження передових методів і прийомів праці.

На основі цих прогресивних змін під час переходу від одиничного виробництва до серійного, а потім до масового, забезпечується значна економія суспільної праці і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, поліпшення використання основних фондів підприємства, скорочення витрат матеріалів на

один виріб, а також зниження собівартості продукції, зростання прибутку і рентабельності виробництва.

Однак зазначимо, що використання групових методів обробки деталей, засобів автоматизації та електронізації виробничих процесів дає змогу застосовувати організаційні форми масового виробництва в серійному і, навіть, в одиничному типі виробництва та досягати високих техніко-економічних показників.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с.

2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с.

3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с.

4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989.

5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с.

6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993.

7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995.

8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с.

9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с.

10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.