Формування економіки територій. Економічний розвиток територій

Специфіка національної ринкової економічної моделі проявляється через масову самоорганізацію економічних суб'єктів, через їх саморозвиток. Сенс ринку полягає в активізації трудової, ділової, підприємницької діяльності, загалом - в активізації творчої діяльності всіх економічних суб'єктів. У кінцевому підсумку різні моделі економіки відрізняються ступенем свободи творчості людини на терені економіки та, як наслідок, ефективністю діяльності економічних суб'єктів. Ринок виконує прогресивну функцію тоді, коли активізує масову господарську діяльність, коли підвищує продуктивність праці, ефективність виробництва і якість продукції.

На жаль, сьогодні ми маємо деформовану економіку, де існує відносно благополучний сектор, що вивозить сировину і закуповує для України обмежений перелік товарів і послуг, невелику кількість підприємств, які зуміли зайняти кращі позиції на товарних ринках і виживають за рахунок купівельного попиту, та інші підприємства, що повільно агонізують під вантажем проблем.

Низький рівень пропозиції капіталу призвів до того, що цілі галузі виявилися в останні роки без фінансової підтримки і, як результат, на грані банкрутства. Зрозуміло, що без додаткових інвестицій їм не вижити. Але істотно збільшити державне фінансування на сьогоднішній день неможливо з побоювання спровокувати ріст дефіциту державного бюджету і темпів інфляції. Оскільки держава тепер не в змозі підтримувати всі підприємства, вона поступово дійде висновку, що необхідно вибрати такі галузі, підтримка яких найбільш відчутно позначиться або на всіх сферах виробництва в цілому (ідеальний варіант), або на окремих галузях, розвиток яких державі життєво необхідний. При цьому мають враховуватися ще й такі умови: ці галузі повинні мати перспективні ринки збуту, виробничу базу, забезпеченість відповідними кадрами та потребувати порівняно невеликих інвестицій.

На нашу думку, було б раціональним вибрати галузі, де Україна змогла конкурувати з країнами далекого зарубіжжя. Це перш за все легка промисловість, адже вже сьогодні наші фабрики з пошиву одягу працюють для громадян США. Далі ідуть мінеральні добрива та виробництво комбайнів, тракторів та іншої сільгосптехніки для сільського господарства, які сьогодні закуповуються за кордоном. Рішення про інвестування, здавалося б, лежить на поверхні. Оскільки налагодження і зростання внутрішнього виробництва надасть роботу населенню, збільшить платоспроможний попит і, відповідно, доходи державного бюджету. Але стан справ, наприклад, у легкій промисловості такий, що потребує значних вкладень капіталів, щоб відновити зруйноване виробництво: поставити і модернізувати устаткування, обновити технології. Крім того, в умовах процвітання контрабанди наша легка промисловість на внутрішньому ринку, заваленому дешевим китайським, турецьким і польським ширвжитком, ще довго буде неконкурентоспроможною.

У харчовій промисловості ситуація зовсім інша. Виробнича база є, і досить розвинута. Самі харчовики, не оглядаючись на державу, активно нарощують обсяги виробництва. Звичайно, їм не вистачає оборотних коштів, не завадили б інвестиції на придбання сучасного устаткування, але в цілому підйом у цій галузі вже йде. При реалізації заходів по захисту внутрішнього ринку хоча б наполовину вітчизняні виробники зможуть самі впоратися, і може зникнути потреба в додатковій фінансовій допомозі з боку держави.

До речі, капітальне будівництво - зведення житла, доріг - є найефективнішим вкладенням капіталу, але воно саме потребує прямих і значних фінансових вкладень, яких у держави немає. Ось чому з діяльністю економічних суб'єктів пов'язане питання про створення національних моделей економіки. Які наслідки має революційне впровадження тієї чи іншої моделі економіки, ми добре знаємо. Нормальний шлях - еволюційний розвиток національної моделі економіки в процесі поступового, поетапного і комплексного її реформування і, що дуже важливо, в процесі діяльності економічних суб'єктів суспільства, які самостійно обирають нові шляхи до кращого життя, спираючись на традиції та використовуючи новації.

Створення конкурентного середовища пов'язане з формуванням малих підприємств, паралельних виробництв, перепрофілюванням і модернізацією діючих. Вирішальну роль тут відіграють антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів. Дієвість антимонопольної політики залежить від активізації експортно-імпортної діяльності. Демонополізації виробництва сприяє приватизація (відкрите акціонування).

Важливим аспектом моделі економіки є співвідношення централізму й децентралізму в управлінні економікою. Якщо не досягнуто необхідного ступеня децентралізації управління економікою, то неминучою є боротьба з центром. Стало очевидним, що тепер акцент слід перенести на місця і на мікроекономіку, до підприємств, створивши нормальні макроекономічні умови для функціонування та розвитку підприємств і територій. Зокрема, ринок слід будувати як "згори", так і "знизу". Сподівання на нав'язані "згори" програми марні. Реальністю має бути самоорганізація суспільства "знизу".

Зараз ще немає методичних рекомендацій щодо аналізу й прогнозування економічного і соціального розвитку територій в умовах ринку. Це ускладнює процес підготовки обґрунтованих рішень по регулюванню комплексного економічного і соціального розвитку території!, і вони приймаються, як правило, без урахування територіальних інтересів.

У цьому аспекті основне завдання аналізу економічного і соціального розвитку в умовах ринку полягає в тому, щоб пов'язати результати виробничої діяльності з фінансовими досягненнями. Цей аналіз слід здійснювати в таких аспектах, як оцінка динамічного, пропорційного і комплексного розвитку господарства територій, оцінка вкладу кожної території в розвиток господарського комплексу, оцінка міри підвищення життя населення, інтегральна оцінка комплексного економічного і соціального розвитку та впливу комплексного розвитку на формування фінансових ресурсів територій.

Динамічність розвитку господарства характеризується темпами росту синтетичних показників економічного і соціального розвитку в наступному періоді по відношенню до звітного. До складу показників, що аналізуються, входять темпи росту населення, трудових ресурсів, чисельності зайнятих у виробництві, основних виробничих фондів, капітальних вкладень, валового внутрішнього продукту, виробленої продукції, фонду споживання, а також продуктивності праці і її фондоємності. Ці показники розраховуються на душу населення.

Умовою динамічного розвитку господарства будь-якої території с підвищення показників, що розглядаються у прогнозованому періоді по відношенню до звітного. При цьому має забезпечуватися не просте підвищення показників, а таке, яке забезпечує стабілізацію економіки і підвищення рівня життя народу. З урахуванням цього, при аналізі динамічності розвитку господарства території темпи зростання приймаються не нижче темпів зміни таких показників: валового внутрішнього продукту на душу населення, виробленої продукції (доходу), що використовується на душу населення, фонду споживання на душу населення; виробництва продукції на одного зайнятого в матеріальному виробництві, фондоємності праці, співвідношення темпів росту продуктивності і фондоємності праці, коефіцієнта використання трудових ресурсів у господарстві, коефіцієнта задоволення попиту.

При аналізі проводиться оцінка таких найважливіших пропорцій (співвідношень темпів приросту) розвитку господарства: населення і трудових ресурсів, трудових ресурсів і зайнятих, валового внутрішнього продукту і доходів населення, продуктивності праці і доходів, фондоємності і продуктивності праці.

Пропорція між приростами валового внутрішнього продукту і виробленої продукції регулюється показником частки приросту продукції за рахунок зниження матеріалоємності валового продукту.

Пропорція між динамікою виробленої і реалізованої продукції регулюється показником сальдо територіального ввозу-вивозу продукції.

Ця пропорція визначається відносно пропорційного і збалансованого розвитку продуктивних сил в територіальному розрізі і дозволяє досягнути запланованої диференціації темпів росту економічного і соціального розвитку різних областей на території держави.

Співвідношення показників виробленої і використаної продукції у прогнозованому періоді визначається за окремою формулою.

Пропорція між ростом продуктивності праці і ростом доходів характеризується показником співвідношення темпів росту продуктивності праці і доходів і визначається необхідністю збільшення ресурсів для накопичення, розвитку соціальної сфери та інших цілей.

Одним з основних параметрів аналізу комплексного економічного і соціального розвитку території є оцінка її внеску в розвиток господарства держави. Останній характеризується системою показників економічного зростання. Для цього застосовуються найважливіші цільові показники виробничо-господарської діяльності (валовий продукт, продукція промисловості, сільського господарства, будівництва) і основні ресурсні показники (чисельність населення, чисельність зайнятих у народному господарстві, в тому числі у промисловості, сільському господарстві, будівництві, невиробничій сфері; матеріальні витрати; обсяг основних і оборотних виробничих фондів; фонд оплати праці). На основі цих показників розраховуються: виробництво продукції на душу населення, витрати на виробництво продукції (матеріальні витрати, амортизація, фонд оплати праці), дохід від середньорічних, основних виробничих фондів (фондовіддача), відносна економія у сфері матеріального виробництва (витрат на оплату праці, основних виробничих фондів, матеріальних витрат без амортизації), рентабельність у фактичних цінах (відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів).

Аналізуються показники ефективності використання праці (частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці) та показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріальні витрати на 1 грн. валового продукту, частка приросту продукції за рахунок зниження матеріалоємності валового продукту).

Аналіз має бути спрямований на виявлення не просто внеску території в розвиток народного господарства, а активного внеску, який забезпечується переважно інтенсивними чинниками розвитку господарства відповідної території (ростом продуктивності праці, зниженням матеріалоємності, раціональним використанням природних і трудових ресурсів тощо).

Активний внесок територій в господарство держави передбачає комплексний, гармонійний розвиток господарства, високу ефективність спеціалізованих виробництв. Досягнення кожною територією активного вкладу в господарство країни є умовою підвищення ефективності суспільного виробництва, своєчасного усунення різних диспропорцій, прискорення темпів економічного і соціального розвитку.

Аналіз показників ефективності виробництва здійснюється у відповідних аспектах. У першу чергу визначається частка приросту продукції за рахунок чисельності працівників і підвищення продуктивності праці, а також окремо