"Своп"-розрахунки реалізуються через Нью-йоркський банк ФР, який діє як агент ФРС.

"Своп"-розрахунок охоплює розрахунок готівкою (негайне постачання), у процесі якого ФР обмінює долари на іноземну валюту, і одночасний терміновий розрахунок (майбутнє постачання), коли два центральних банки приходять до згоди щодо обміну валют в обох напрямках на три місяці наперед. ФР міг би розпочати "своп"-розрахунок (через "своп"-вибірку) у той час, коли йому потрібна іноземна валюта, яку він отримує (позичає) при проведенні першої половини "своп"-розрахунку готівкою, щоб фінансувати інтервенційний продаж іноземної валюти з метою підтримки долара. З метою виплати позички в строк ФР потрібно ще раз отримати іноземну валюту. Таке отримання, звичайно, реалізується через наступну закупку іноземної валюти на ринку, тим самим змінюється напрям початкової інтервенції на підтримку долара. Коли іноземний центральний банк починає "своп"-вибірку, він використовує долари, отримані після проведення половини "своп"-розрахунку готівкою з метою фінансування продажів доларів, спрямованих на підтримку його власної валюти, і після цього задовольняє свої зобов'язання щодо постачання доларів до ФР через повторне отримання доларів на ринку.

Першу "своп"-лінію ФР встановив із банком Франції в березні 1962 р. Аналогічні угоди після цього були укладені з іншими центральними банками, і обсяг існуючих кредитних ліній з часом зростав. Наприкінці 1983 р. ФР мав "своп"-угоди з 14 іноземними центральними банками та банком міжнародних розрахунків (БМР) обсягом на 30,1 млрд. дол. Одинадцять іноземних центральних банків та БМР робили "своп"-вибірки з моменту встановлення мережі. Вибірки іноземних банків у 1960-х роках проводилися порівняно частіше і в значно ширшому масштабі, ніж у 1970-х роках. У 1971-1972 та у 1977-1980 pp. не було "своп"-вибірок у центральних іноземних банків і мала місце тільки незначна вибірка на початку 1981 p., але у 1982 р. були зроблені великі вибірки у зв'язку з кризою ліквідності в Мексиці. ФР у різний час провів "своп"-вибірку з 9 іноземними центральними банками та БМР.

Мета та спектр ринкових обмінних операцій, проведених ФР, та використання "своп"-мережі змінилися у відповідь на зміну характеру міжнародної грошової системи. При підході до курсів обміну плаваючих валют, що перебувають під контролем, застосованому після припинення конвертованості золота у 1971 р., США розпочали валютну інтервенцію на ринках обміну. "Своп"-вибірки з ФР були використані для фінансування більшої частини цієї інтервенції. Розміри інтервенційних операцій США та "своп"-вибірки з ФР різко зросли після 1 листопада 1978 p., коли посадові особи США проголосили програму, створену з метою виправлення ситуації з надмірним знеціненням долара за допомогою значної інтервенції та інших засобів. "Своп"-вибірки ФР досягли свого піку в жовтні 1979 p., коли був досягнутий сумарний рівень 3,8 млрд. дол. У другій половині 1980 р. долар мав тенденцію до посилення своїх позицій на обмінних ринках, і тому ФР разом із казначейством продавали долари за іноземну валюту. У минулому такі валюти купувалися з метою покриття з боку казначейства несплаченої частини цінних паперів, які переведені на іноземні валюти. На початку 1981 р. СІНА припинили свої офіційні операції на обмінному ринку, але й далі готові поновити їх у разі можливого виникнення неупорядкованих умов на ринку.

На початку введення курсів обміну плаваючих валют американська підтримка долара фінансувалася майже виключно через "своп"-вибірки ФР. Однак у період відчутних інтервенцій з боку США, починаючи з листопада 1978 р. і на початку 1981 p., ресурси казначейства сплачували майже половину всієї підтримки долара з боку СІНА, залишок фінансувався через "своп"-вибірки ФР. Казначейство зверталося до ресурсів іноземної валюти частково через свою власну умову щодо "свопу" з Бундесбанком, але головним чином через вибірки з Міжнародного валютного фонду (МВФ), продаж спеціальних прав на вибірку та випуск цінних паперів, оцінених в іноземній валюті. Спеціальні права на вибірку в Міжнародному валютному фонді - це безумовні кредитні лінії, створені про всякий випадок за договором між членами фонду з метою поповнення їх міжнародних резервних активів. Спеціальні права на вибірку розподіляються між членами фонду згідно з прийнятою угодою.

Протягом 1979-1980 pp. міністерство фінансів випустило цінних паперів на загальну суму 5,2 млрд. дол., оцінених у марках, та на суму 1,2 млрд. дол., оцінених у швейцарських франках, з терміном від двох з половиною до чотирьох років. Ці папери з того часу погашені.

Наприкінці 1983 р. США мали резерви іноземної валюти на загальну суму 6,3 млрд. дол.: ФР тримав баланс на іноземну валюту, який дорівнював 3,7 млрд. дол., а обмінний стабілізаційний фонд казначейства мав залишок у 2,6 млрд. дол.

За останні двадцять років міжнародна банківська система надто зросла. Протягом цього періоду міжнародна торгівля та капіталовкладення зросли швидше, ніж світова економічна активність. Крім цього, зростання ціни на нафту всередині та наприкінці 1970-х років призвело до появи надмірних фондів в одних країнах та бажання отримати їх в інших. У відповідь на ці та інші умови американські й іноземні банки не тільки продовжували займатися традиційною комерційною діяльністю, обслуговуючи громадян чужих країн у своїх гласних представництвах у межах країн, а й швидко розширили свою діяльність на національних ринках інших країн, а також на ринках євровалюти. Проведення операцій іноземних банків залежало від таких факторів, як потреби клієнтів у комерційній діяльності, діапазон операцій, дозволений законодавством та інструктивними документами, а також міркування, пов'язані з податками.

Частина міжнародної діяльності комерційних банків, створених США, складається з надання та прийому депозитів від іноземних клієнтів у представництвах на території США (включаючи їх міжнародну банківську систему). Однак головна частина міжнародної комерційної діяльності цих банків здійснюється у закордонних представництвах.

Таким чином, і федеральна резервна система, і казначейство США займають чітку позицію щодо підтримки стабільного валютного курсу долара не тільки за допомогою інтервенції, а й за допомогою стабілізаційного фонду казначейства США.

Знання цього досвіду необхідне для забезпечення економічного розвитку України та її престижу в міждержавних розрахунках.

Список літератури

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Економіка України. - 1995. - № 2. - С. 59-63.

2. Ассонов Г.Ф., Хуторненко С.А., Шаблий Е.И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В.П., Сало И.В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. - К.: Акад. информатики* 1994. - 97 с.

4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 1995. - 320 с.

5. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. - 1995. - К" 1. - С. 25^30.

6. Браунинг П. Современные экономические теории. - М.: Экономика, 1986. - 160 с.

7. Гальчинський А.С Сучасна валютна система. - К.: Лібра, 1993. - 96 с.

8. Д'яконова І.І. Податки та податкова політика України. - К.: Наукова думка, 1997. - 122 с.

9. Д'яконова 1.1. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності. - Суми: Слобожанщина, 1998. - 68 с.

10. Котлер Ф. Основы маркетинга. - М.: Прогресе, 1990. - 736 с.

11. Кредитна система України і банківські технологи: У 3 кн. // За ред. І.В. Сало. - Львів: Банківський інститут, 2002. - 1350 с.