Визначення засад ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва
У процесі вивчення проблеми розвитку сільськогосподарських підприємств та економічної стійкості сільськогосподарського виробництва виявляється наявність неоднакових і суперечливих трактувань економічної суті даного поняття. Адже нерідко поняття стійкості ототожнюють зі стабільністю й сталістю, і аж ніяк - з ефективністю, натомість обмежуючи її оцінку певними фінансовими показниками, що належать до груп показників фінансової стійкості й платоспроможності.
Проблема стійкого розвитку виробництва цікавила і зараз цікавить дуже багатьох учених-економістів, які вбачають передумови фінансової стійкості у розширеному відтворенні виробництва та збалансованому функціонуванні економіки держави, за умови активного сальдо торгового балансу. Говорячи про фінансову або навіть економічну стійкість в цілому, слід мати на увазі, що вона обумовлюється впливом багатьох факторів, таких, як стан ринку, місце сільгосппідприємства на ринку, де реалізується вироблена ним продукція, рівень матеріально-технічної оснащеності, наявність і структура капіталу, застосовувані технології, забезпеченість та ефективність використання трудових ресурсів, які й визначають суть фінансової стійкості підприємства.
Таким чином, ми доходимо висновку, що сутність фінансової стійкості сільськогосподарського підприємства формується в процесі виробничо-господарської діяльності через збереження і нарощування виробничого потенціалу та забезпечення постійно зростаючої виробничої діяльності й витрат джерелами фінансування.
Відповідно, ефективність ведення сільського господарства якраз і полягає в сукупності науково обґрунтованих організаційних, економічних, технологічних і технічних заходів раціональної побудови й управління виробництвом, тобто в спроможності забезпечувати досягнення високих показників виробництва, його економічної стійкості при високій якості продукції.
Оцінку економічної ефективності системи ведення сільського господарства можна виразити лише як максимальне одержання необхідної продукції з кожного гектара землі при найменших витратах.
Для конкретного вираження ефективності застосовують систему економічних показників, через які визначають підвищення рівня інтенсивності виробництва сільськогосподарської продукції при його стійкості і рентабельності.
Головним показником ефективності є в першу чергу приріст абсолютного обсягу виробництва і реалізації продукції в натуральному вираженні, тому що освоєння системи ведення господарства на території, в районі чи сільгосппідприємстві покликане забезпечити високий рівень виробництва продукції. Важливими показниками ефективності ведення господарства є також збільшення обсягу продукції у вартісному вираженні, чистого доходу в розрахунку на одиницю витрат живої праці на одного працюючого в сільському господарстві, а також на одиницю земельної площі та позитивні зміни рівня рентабельності основних видів продукції.
Таким чином, можна визначити, що основним показником ефективності є річний економічний ефект, обчислюваний з урахуванням кількості і якості продукції, обсягу і структури витрат на її одержання.
Досить важливими для характеристики ефективності впроваджуваних заходів залишаються також загальні порівнянні показники: фактичний і перспективний рівні виробництва товарної продукції - як у сумі, так і на 100 га земельних угідь; ріст урожайності і валового збору основних сільськогосподарських культур, виробництво кормів, щільність поголів'я і ріст продуктивності тварин, витрати праці та інших засобів на одиницю продукції. Якраз у цьому відношенні Україна потребує вжиття дієвих заходів до відновлення статусу, який мала раніше, - житниця Європи.
Натомість у 2003 році, зрозуміло через несприятливі погодні умови, наша. країна була змушена закуповувати зерно для забезпечення потреб населення. Проте головна причина не в погодних умовах, а в забезпеченні сільськогосподарського виробництва якісним насінням, технікою, міндобривами та гербіцидами. Забезпечення сільськогосподарських підприємств тракторами у 2002 році по відношенню до 1985 року зменшилося майже вдвічі: з 503 тис. шт. до 274 тис. шт. Рівень рентабельності м'ясомолочної продукції у 2002 році по відношенню до 1990 року зменшився за ВРХ з 20,6% до -40,5% свиней з 20,7% до -16,9%, молока з 32,2%. до -13,8%. Наведений приклад говорить про необхідність державної підтримки сільськогосподарських підприємств за прикладом провідних країн Європи й Америки, що надають вагому підтримку сільгоспвиробникам.
Ось чому, крім зазначених кількісних показників економічної ефективності, враховують у тій чи іншій формі і соціально-економічні результати проведених заходів. До них як раніше, так і зараз відносять: зменшення напруги фізичної праці та поліпшення умов праці; підвищення рівня безпеки трудового процесу й запобігання професійних захворювань; прогресивні зміни характеру праці через впровадження технічного прогресу; задоволення потреби в нових видах продукції.
Економічна ефективність систем ведення господарства в цілому може бути визначена шляхом варіантних розрахунків або на основі обстеження окремих об'єктів.
Більш простим і надійним є другий спосіб визначення економічної ефективності системи ведення господарства, коли оцінка проводиться при розробці систем для окремих господарств або при розробці територіальних систем. При цьому обов'язковою умовою є врахування якості сільськогосподарських угідь, які впливають на врожайність сільгоспкультур. Для цієї мети користуються матеріалами економічної оцінки землі. До речі, з метою оцінки ефективності фінансової діяльності сільгосппідприємства доцільно використовувати метод фінансового аналізу, який можна розглядати як системне комплексне дослідження фінансового стану підприємства.
Обов'язковою вимогою в частині економічної ефективності системи ведення будь-якого сільського господарства є також підвищення стійкості розвитку виробництва на сільгосппідприємствах. Оцінка фінансової чи економічної стійкості ведеться за рівнем врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, обсягів виробництва продукції в сприятливі і несприятливі за кліматичними умовами роки, ефективності виробництва продукції і її якості. Система тим ефективніша, чим слабкіше впливають несприятливі погодні умови або інші негаразди на розвиток господарства або території.
Науково обґрунтована система ведення сільського господарства повинна забезпечити раціональне використання ресурсів, охорону природи і навколишнього середовища. У цьому зв'язку ефективність системи оцінюють з погляду її впливу на продуктивність земельних ресурсів, охорону і відтворення родючості ґрунтів, забруднення рік і інших водних джерел (добривами, ядохімікатами, рідкими стоками тваринницьких комплексів) і на запобігання втрати родючості землі через, наприклад, заболочування території внаслідок меліоративних робіт, а також впливу на загальний санітарно-гігієнічний стан води, річок, ставків, повітряного басейну та інших.
Для оцінки ефективності природоохоронних заходів повинен визначатись розмір збитку, що може бути завданий погіршенням навколишнього середовища, - по валовій і приведених витратах на запобігання або ліквідацію наслідків забруднення.
При визначенні збитку враховують трудові й матеріальні витрати (у грошовій оцінці), пов'язані з компенсацією або запобіганням наслідків від забруднення водних джерел мінеральними добривами, стоками промислових комплексів та інше. Сюди включають також додаткові витрати на підготовку води для питного і промислового водопостачання, відновлення продуктивності рибного господарства, врожайності сільськогосподарських культур, природного стану водойм. Збиток від забруднення атмосфери визначають шляхом обліку недобору сільськогосподарської продукції і зниження її якості в господарствах забрудненої зони порівняно з їх аналогами в однакових кліматичних і агротехнічних умовах.
Список літератури
1. Симоненко В.К. Регіони України (проблеми розвитку). - К.: Наукова думка, 1997. - 263 с.
2. Соколенко Т.І. Теоретичні, методологічні і організаційно-економічні основи приватизації. - Суми: Слобожанщина, 1998. - 41 с.
3. Україна: проблеми сталого розвитку (наукова доповідь) / Б.М. Данилишин, СЛ. Дорогунцов, Е.М- Лібанова, В.Я. Шевчук. - К.: РВПС України НАН України. 1997. - 149 с.
4. Федосов В.М., Огородник С.Я.. Сутормина В.Н. Государственные финансы. - К.: Либідь, 1991. - 276 с.
5. Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал. - М.: Прогресс-Универс, 1993. - 488 с.
6. Царенко A.M. Экономические проблемы производства экологически чистой агропромышленной продукции (теория и практика). - К.: Аграрна наука, 1998. -252 с.
7. Царенко О.М., Щербань В.П., Тархов П.В. Економіка та менеджмент екологізації АПК. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2002. - 256 с.
8. Щербань В.П. Екологічні проблеми землекористування в Україні // Вісник СДАУ. Серія "Фінанси і кредит". - 2000. - № 1. - С. 153-156.