Економіка перетворень. Економічне зростання незалежної України -в ефективності виробництва, розвитку фінансів і банківської системи

Розбудовуючи незалежну державу, Україна має розв'язати цілу низку проблем, які обумовлюють необхідність подальшого прискорення інтеграційних процесів в економіці. Сьогодні країна має деформовану економіку, де існує відносно благополучний сектор, що вивозить сировину і закуповує для України обмежений перелік товарів і послуг, та невелика кількість підприємств, які зуміли зайняти кращі позиції на товарних ринках і виживають завдяки існуючому купівельному попиту, а також цілий ряд підприємств, що повільно скочуються до банкрутства.

Ось чому поряд із здійсненням економічної політики має визначитись нова, науково обґрунтована структурна політика. Тобто необхідне державне сприяння:

1.демократизації управління в усіх гілках влади. При цьому правові й економічні відносини в державі мають будуватись на конституційних засадах за принципом верховенства загальнодержавного права й законів;

2.напрямкам розвитку економічної політики, що відповідають умовам і критеріям оцінки сучасного комплексного розвитку, дешевизні і якості виробництва. Рівень віддачі державних ресурсів, що знаходяться в обігу, насиченість ринку товарами і послугами залежить від ефективності використання науково-технічного потенціалу, ефективного господарювання і підприємництва, від ступеня насиченості й активності дій різних форм господарських систем, їх конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках;

3.здійсненню науково-технічної політики економного і раціонального використання ресурсів, широкого застосування маловідхідних і безвідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва з високою кінцевою результативністю, екологічною чистотою, збереженням і своєчасним відтворенням збитків, заподіяних природі, для забезпечення гідного рівня життя для наступних поколінь;

4.налагодженню тісних міждержавних економічних зв'язків у межах єдиного ринкового простору та забезпечення відкритості української економіки.

Україна повинна бути відкритою в економічному відношенні, входити на взаємовигідних принципах еквівалентності до міждержавних світових господарських структур (мається на увазі відкритість фондового ринку та ринку товарів, інвестицій і технологій тощо).

Україна багата природними ресурсами, запасами вугілля, залізних руд тощо, але найбільшим природним багатством країни є найкращі у світі чорноземи, що разом складає міцний фундамент для ефективного економічного розвитку. Існує також міцний науковий потенціал. Однак він використовується недостатньо, особливо щодо прогнозування майбутнього розвитку країни.

Модель оптимального функціонування економіки держави вимагає точного врахування специфіки умов господарювання, ресурсних можливостей та ринкових зв'язків на макро- і мікроекономічному рівні, з тим щоб забезпечити інтенсивний економічний розвиток як держави, так і територій.

Аналізуючи розвиток виробництва, фінансів і банківської системи України, не можна не пов'язувати його з соціально-економічним розвитком суспільства України. Збільшення обсягів виробництва знімає соціально-економічну напругу і, навпаки, зниження обсягів веде до посилення напруги, що супроводжується труднощами з реалізацією створеного продукту, погіршенням фінансового стану підприємств, а це значною мірою зумовлює неплатежі, породжує негативні явища в грошово-товарних відносинах.

Виділення в цілому по Україні відтворювальних комплексів, підрозділів, і споживчих галузей дає можливість не тільки застосувати практичні заходи з нормалізації грошово-товарних відносин, але й перейти до управління відтворенням основного капіталу.

Адже, на відміну від основних виробничих фондів, що функціонують в індивідуальному самостійному режимі відтворювання, капітал здійснює специфічний кругообіг: у ньому авансовані на виробництво фінансові ресурси не просто взаємозв'язані, але і регламентуються як єдине ціле за рядом відтворювальних параметрів.

Управління економікою якраз і доцільно зв'язати в єдине розширене відтворення капіталу, продукту і споживчих доходів, і регулювати їх за допомогою відтворювального кругообігу капіталу. Гармонізація цієї складної системи, підвищення її ефективності і нормалізація грошово-товарної збалансованості досягаються з розрахунку на капітал в тому випадку, коли капітал, продукт і дохід збільшуються приблизно однаковими темпами.

В результаті створюється система народногосподарського кругообігу. В ній суспільство виступає суб'єктом кругообігу суспільного капіталу, виробництво - суб'єктом кругообігу засобів виробництва в складі продукту, індивід - суб'єктом кругообігу споживчих доходів, які матеріалізуються у предметах споживання і послугах.

Таким чином, відтворювальні процеси дозволяють вирішувати проблему грошово-товарної збалансованості, що потребує комплексу заходів, основою яких мають стати:

розробка концепції розбудови національної економіки, адекватної загальносвітовим тенденціям розвитку, існуючій моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, а також історичним, соціально-економічним і культурним особливостям України;

розробка науково обґрунтованої концепції державного регулювання, адекватних моделей соціально орієнтованої ринкової економіки, з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України; передусім ця концепція повинна визначити масштаби інвестиційної діяльності держави, не забуваючи про зобов'язання щодо соціального забезпечення громадян.

На наш погляд, перші спроби такого підходу в діяльності уряду націлені на:

зміцнення дохідної бази державного бюджету на основі певної корекції розпочатої нині податкової реформи;

внесення певних змін до структури видатків державного бюджету;

зміцнення системи державного фінансового контролю;

перенесення акцентів зовнішнього державного кредиту, з метою перетворити його на інструмент фінансування інвестицій;

недопущення дефіциту бюджету внаслідок тривалої несплати податків, недофінансування затверджених парламентом статей бюджетних видатків.

У стратегічному плані важливе значення має забезпечення використання фінансово-кредитної системи як механізм регулювання економіки, виходячи з розширеного відтворювання виробництва, з метою досягнення грошово-товарної збалансованості.

У ході ринкової взаємодії відтворювальна база підрозділів виробництва обумовлює тенденцію всього капіталу до організації його розширеного відтворення як кругообігу, а цей кругообіг, у свою чергу, регулює все розширене відтворення як систему кругообігу капіталу, продукту і доходів.

Осмислення ринку в рамках логіки становлення суспільної системи капіталу спонукає різко посилити увагу до його відтворювальних аспектів.

Важливе місце у цій системі займає організація ринку як банківсько-виробничо-ринкового комплексу в рамках відтворювальних підрозділів і приведення ієрархії ринків до системи кругообігу капіталу, продукту і споживчого доходу.

Ринок - це ще й міра регульованості цін, яка повинна істотно відрізнятися на кожному з етапів становлення ринку і випливає з організації грошового обігу, і передусім - із забезпечення стійкості грошей. У цьому аспекті не можна обійтися без ліцензування на ввезення продукції з-за кордону, за винятком наукоємних технологій і обладнання, та проведення комплексу заходів впливу на ринок, коли гроші мають слабке товарне забезпечення, а ринок розпадається за територіальними складовими. У цьому випадку гроші жорстко регулюються, і разом з тим жорстко регулюються всі грошові потоки.

Виникають ринки з різною глибиною ринкових відносин, з різними системами забезпечення грошей в різних відтворювальних підрозділах і секторах - товарною, валютно-фінансовою і бюджетною.

Важливо з'єднати відтворювальну макроструктуру в єдине ціле з фінансово-банківською системою. При цьому необхідно правильно визначити макроструктуру систем галузей, що входять до відтворювальних підрозділів. Через них в єдине ціле пов'язується розширене відтворення капіталу, продукту і доходу. На цій базі безпосередньо формується певний тип відтворення (за фондоємністю, темпами, зростанням і т.д.) розширеного, або інша міра узгодженості грошових і товарних потоків. Всі чинники дефіциту та інфляції збираються в єдиний вузол саме в рамках цієї макроструктури.

Перетворення всієї відтворювальної структури в ринкову змінює існуючий принцип регулювання дефіциту і інфляції на протилежний: розгортання системи грошових, товарних та інших ринків, тобто балансування відтворення шляхом балансування ринків. Тим часом механізм цього процесу не створений, а тому розгортання товарно-грошового обігу містить в собі внутрішнє гальмо: нерозвиненість госпрозрахункової банківської мережі, адміністративне обмеження інвестицій, відсутність механізмів регулювання інфляції. Особливо слід відзначити податкову політику України, яка практично не сприяє нарощуванню виробництва, а отже - і досягненню грошово-товарної збалансованості.

Необхідною стає реорганізація грошового обігу з погляду відображення в ньому сукупності грошових форм кругообігів.

Нормалізація грошово-товарних взаємозв'язків відтворювання не можлива без всебічного розвитку механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні обумовити природне зниження цін або хоча б гальмування їх підвищення, що супроводжується зростанням кількості і підвищенням якості товарів або послуг.

Демократизація економіки - це насамперед перетворення господарської ланки у відкриту систему, кожний підрозділ якої повинен бути пов'язаний з товарними, орендними, акціонерними або будь-якими іншими економічними фондами. Це означає розукрупнення великих підприємств, самостійне господарювання їх виробництв, цехів і т.д. на основі госпрозрахунку, взаємних купівлі-продажу акцій та інших ринкових відносин, що додасть кооперації праці між ними характеру дійсно єдиної, загальної зацікавленості в підвищенні ефективності. Це позитивно вплине і на узгодження грошових і товарних потоків у відтворенні.

Банківська система України вже сьогодні набула універсальної спрямованості в обслуговуванні клієнтів та здійсненні будь-яких банківських операцій. Розвиток банківської діяльності цілком і повністю залежить від стабілізації і розвитку економіки.

Для стабілізації економіки необхідна економічна політика, основою якої була б концентрація капіталів і їх спрямування на пріоритетні напрямки виробництва. У цьому зв'язку необхідно відповісти на питання: що сьогодні являє собою фінансово-кредитна система України?

По-перше, як фінансова, так і кредитна системи мають самостійність, але разом створюють відповідну фінансово-кредитну політику.

По-друге, фінансово-кредитна політика держави - головний ланцюг у розвитку економіки.

По-третє, через фінансово-кредитну систему держава контролює рівень інфляції, забезпечує стабілізацію грошової одиниці, зростання економіки, зайнятості, стабілізацію платіжного балансу та зростання доходів. Ясно, що одночасно вирішити всі ці проблеми неможливо, а тому потрібно вибрати пріоритети.

Реальність сьогодення - відсутність цілеспрямованої політики на інвестування виробництва конкурентоспроможних товарів; кредитуються, як правило, посередницькі організації. Світовий досвід розвитку банківських систем свідчить, що в більшості з них діє триланцюгова кредитна система, коли поряд з центральним банком