Існування фінансів обумовлене товарним виробництвом і грошовими відносинами, дією закону вартості і необхідністю використання вартості та її форм у процесі розширеного відтворення і функціонування держави.

Рух матеріальних благ у процесі відтворення проявляється переважно через грошові відносини, утворення, розподіл і використання доходів і накопичень. Фінанси виражають одну із важливих сторін виробничих відносин, їх суть і призначення правильно розкриваються лише при розгляданні їх як економічної категорії. Гроші, ціна, доходи, кредит - це ті економічні важелі, за допомогою яких здійснюється використання вартості і її форм у процесі розширеного виробництва.

Рух матеріальних цінностей валового внутрішнього продукту, створюваного в процесі виробництва як вихідний продукт споживання і як завершальний, опосередковується товарно-грошовими відносинами і втілюється у грошовій формі.

Розглядаючи фінанси як певну систему грошових відносин, наприклад, опосередковане надходження коштів через податки в бюджет, слід зауважити, що не будь-які грошові відносини можуть розглядатися як фінансові відносини. Вартісна форма не може бути основою для поширення фінансів на всю систему грошових відносин. Останні поняття ширші, оскільки фінанси підприємств відображають економічні відносини, пов'язані з мобілізацією і використанням грошових доходів і накопичень, які створюються під час їх виробничої діяльності.

Організація грошового обігу, система ціноутворення, реалізація і купівля товарів населенням ґрунтуються на грошових відносинах, на використанні вартості та її форм. Однак вони від цього не стають відносинами фінансовими.

Отже з усієї сукупності різнобічних грошових відносин важливо виокремити ті, які характеризують специфіку фінансів. Зауважимо, що в умовах переходу до ринкової економіки товарну масу реалізовували навіть через бартерний обмін, але такий вид відносин не можна ототожнювати з фінансовим. Ці тимчасові явища були породжені економічною кризою та інфляцією. До того ж навіть бартерний обмін здійснюється на основі вартості товарів, вираженій у грошовій формі. За фінансовими відносинами завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту і державного бюджету, бо саме в державному бюджеті зосереджується істотна частина фінансів держави і через нього накопичуються фінансові ресурси і здійснюється фінансування соціально-культурних заходів і всього народного господарства.

Нині накопичення фінансових ресурсів в Україні відбувається надто напружено. Це напруження посилюється в міру просування до ринкової економіки, і це закономірно, бо зміна старого способу виробництва змінює природу й призначення фінансів, методи й форми організації фінансових відносин. Адже кожній історичній формації відповідає певна організація державних фінансів, свої форми і методи мобілізації та використання ресурсів.

Природно, що ринкова економіка потребує розробки проблеми накопичень фінансових ресурсів, передусім вирішення питань стабілізації товарно-грошових та інших економічних процесів, які суттєво впливають на стан фінансів держави. Конче необхідно дослідити виробничі відносини, пов'язані з рухом грошових ресурсів, із створенням грошових доходів і накопичень.

Система виробничих відносин у суспільстві синтезує два начала - усуспільнення і відособлення - і обумовлена станом виробничих сил, змістом і характером праці.

Усуспільнення є найважливішим фактором кооперації праці, і без нього неможливо з'ясувати специфіку суспільних і виробничих відносин та їх складової частини - фінансових відносин. Поряд з цим не можна ігнорувати й економічну відособленість праці, виробництва, окремих соціальних груп, класів та професій. Чим вищий ступінь фінансово-економічної відособленості і повніша самостійність окремих регіонів, тим ширша можливість вибору способів дії, а також вищий рівень відповідальності, ініціативи, притаманних ринковій економіці.

Основу функціонування ринкової економіки як саморегулюючої системи становить закон вартості, що виступає регулятором збалансування попиту і пропозиції, пропорційності розвитку шляхом територіального і галузевого перерозподілу фінансових ресурсів і виробничих сил. Отже, основою дії закону вартості є саморегулювання ринку. Таке тлумачення може спричинити повну відмову від планового управління економікою, коли розвиток економіки здійснюється на основі єдиного народногосподарського плану. Разом з тим усі промислово розвинені країни нині діють на принципах регульованої ринкової економіки, що досягається завдяки застосуванню системи фінансових важелів: податків, амортизаційних відрахувань, державних дотацій, субвенцій і субсидій, кредиту тощо. Ефективність їх застосування проявляється тільки через ринкову економіку.

Відмова від централізованого планування і від розробки заходів щодо чіткої системи фінансових важелів призвела до руйнування встановлених економічних зв'язків між регіонами і підприємствами, до спаду виробництва та нестримного зростання цін.

У будь-якій державі світу ціну виробництва складають виробничі витрати разом з середнім прибутком. Саме ціна виробництва є основою коливання ринкових цін. При цьому норма прибутку як рушійна сила виробництва визначається через відношення до всього авансованого капіталу (постійного і змінного). За умови конкуренції товарів власник, щоб одержати більший прибуток, змушений постійно дбати про скорочення витрат виробництва і поліпшення якості продукції або переміщення капіталу в іншу галузь. Цьому сприяє й чітка система фінансових важелів, яка перешкоджає одержанню необгрунтовано високих прибутків. При цьому дуже важливо враховувати, що за умов здорової ринкової економіки, як правило, попит відповідає пропозиції, тобто витримується їх баланс.

Отже, управління господарством держави неможливе без фінансів, бо саме вони надають йому можливість створювати цільові фонди грошових ресурсів суспільного призначення, необхідні для виконання його функцій. Для цього слід чітко усвідомлювати економічне вчення про товарно-грошові відносини, про розширене відтворення, природу і функції держави. Тим часом закономірності розширеного відтворення визначають й особливості функціонування фінансів, оскільки основна маса грошових доходів держави формується у сфері матеріального виробництва, а через фінанси держава активно впливає на процеси відтворення.

Товарно-грошові відносини і та економічна категорія, що їх відображає. - фінанси - за умов ринкової економіки виступають найважливішим засобом контролю за виробництвом і розподілом продуктів. Економічним законом товарного виробництва, за яким виробництво і обмін товарів здійснюється відповідно до необхідних затрат, є закон вартості. Він же є ефективним фактором, який стимулює науково-технічний прогрес і виробництво товарів підприємствами, а також їх реалізацію і створення валового внутрішнього продукту (ВВП).

Через фінанси здійснюється розподіл і перерозподіл ВВП,

Для існування і розвитку суспільства необхідно, щоб з новоствореного ВВП не тільки систематично відшкодовувалися спожиті у процесі його виробництва засоби виробництва, але й певна частина його спрямовувалася на розширення виробництва, задоволення соціально-культурних потреб, на утримання органів державної влади і управління, на надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам, а також на створення фондів непередбачених видатків.

В умовах товарного виробництва розподіл ВВП і задоволення особистих і суспільних потреб може здійснюватися через створення, розподіл і використання грошових доходів або накопичених грошових ресурсів. Разом з тим як при соціалізмі, так і при переході до ринкової економіки задоволення суспільних потреб не може здійснюватися лише за рахунок окремих концернів, асоціацій, підприємств і організацій. Воно потребує зосередження частини грошових доходів і накопичень у безпосередньому розпорядженні держави, створення державних грошових ресурсів, які використовуються через державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і бюджети місцевих рад з метою фінансування народного господарства, соціально-культурної сфери, утримання органів державної влади і управління, збройних сил тощо. Економіка і фінанси України в нинішній період витримали важкий тягар економічної кризи. Адже якщо економічні кризи капіталістичних країн, зокрема США, виникали в результаті перевиробництва товарів, то наша держава потрапила у кризове становище через нестачу передових технологій, сировини, матеріалів тощо. Економічна непристосованість наших промислових підприємств до умов ринку, невміння працювати в режимі конкуренції та інші причини гальмують ще й сьогодні впровадження ринкових механізмів у промисловості.

Разом з діючими підприємствами в період переходу до ринку створюються й такі економічні структури, як спільні підприємства, приватні, кооперативні і комерційні банки, біржі; все це є проявом поступу економіки до ринкових відносин. Ці економічні структури мають подвійний характер, оскільки вони вже зараз діють в умовах ринкової економіки, що обумовлює стан дедалі більшого ризику. Вони мають постійно аналізувати попит на виробництво товарів, бо споживачі невідомі. Це змушує їх контролювати динаміку ринку, рівень і специфіку виробництва товарів конкурентів, чітко визначати міру і строки використання готової продукції, прискорювати науково-технічні нововведення через скорочення часу використання устаткування, самої готової продукції, яка потребує додаткових фінансових витрат, та змінювати напрямки своєї діяльності під впливом розширення економічних зв'язків з іншими державами.

Хоч всі новостворені економічні структури більше пристосовані до виживання в умовах ринку, ніж традиційні, однак вони потребують активної державної фінансової підтримки.

Через фінанси можна впливати і відчутно активізувати розвиток виробництва та інших ринкових і позаринкових структур за допомогою податкових важелів, використання прогресивних методів фінансування цільових програм тощо. Фінанси в загальному їх трактуванні означають застосування різноманітних прийомів розподілу сукупного суспільного продукту на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів. Фінанси у вузькому їх значенні - це застосування різноманітних прийомів і методів для досягнення максимального прибутку підприємств, фірм, корпорацій, іншими словами - збільшення загальної вартості капіталу, вкладеного у справу при