Найсуттєвішими рисами сучасного банківського сектору України є його незначна питома вага в народному господарстві та підвищена концентрація капіталу в невеликій кількості банків.

Загальні активи вітчизняних комерційних банків за станом на 01.01.2000 становили в доларовому еквіваленті 16,6% від ВВП, тоді як загальні активи банків провідних держав Заходу в 1,5-2 рази перевищують обсяг ВВП.

Заборгованість за наданими комерційними банками кредитами на 01.01.2000 р. становила в доларовому еквіваленті 11,1% від річного обсягу ВВП. Серед основних причин цієї заборгованості - дефіцит платоспроможних позичальників, недосконала правова база банківської діяльності, наявність ризику кредитування.

Банківська система України характеризується високим рівнем концентрації капіталу в невеликій кількості банків. На початок 2000 року сім найбільших банків володіли 36% сукупного балансового капіталу всіх 164 діючих банків, майже такий же обсяг капіталу припадав на 38 середніх банків, решта - на 119 малих.

Основними фінансовими проблемами вітчизняних банків залишаються капіталізація та підвищення якості активів.

Слід зазначити, що формування банківською системою України власного капіталу здійснюється на фоні поступового знецінення національної грошової одиниці, що суттєво ускладнює цей процес. Так, втрата капіталу українських банків під час загострення фінансової кризи 1998 року досягла третини. І хоча у другому півріччі 1999 року вдалося відновити тенденцію зростання реального капіталу банківської системи, його обсяг у доларовому еквіваленті в результаті девальвації гривні впродовж 1998-1999 років все ж зменшився майже наполовину.

У структурі капіталу українських банків протягом двох останніх років спостерігається позитивна тенденція до зростання питомої ваги статутного фонду.

Національний банк України надає особливого значення процесу капіталізації банківської системи, тому виконання комерційними банками ліцензійних вимог щодо мінімального розміру капіталу та програм капіталізації перебуває під його постійним контролем.

Стабілізація банківської діяльності, а відтак і подальший економічний розвиток знаходяться в тісному взаємозв'язку з поступовим нарощенням капіталу. Воно може відбуватися не лише за рахунок залучення коштів акціонерів, а й у результаті реорганізації банків шляхом їх злиття чи приєднання. Такі інтеграційні тенденції є актуальними з огляду на зниження внаслідок цього системного ризику.

Поступове нарощення капіталу не означає, що для банківської системи пріоритетним є збільшення розмірів кожного окремого банку. Масштаби вітчизняної економіки потребують і потребуватимуть в майбутньому наявності як великих, так і малих банків. Великі банки, маючи значний капітал і ресурси, здатні підтримувати складні виробничі структури, надавати їм кредити на фінансування важливих програм. Вони більше пристосовані до виконання функцій розрахункового центру для цілої галузі завдяки розвиненій структурі філій. Крім того, великий банк може стати справжнім "фінансовим супермаркетом" для своїх клієнтів, надаючи їм широкий спектр послуг.

Водночас для вітчизняної банківської системи є перспективною наявність, поряд із великими, й дрібніших банківських структур. Малі банки мають свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до клієнта.

Одним із основних видів діяльності вітчизняних банківських установ є кредитування. На жаль, для України, як і для інших країн перехідної економіки, характерне несвоєчасне повернення банкам наданих кредитів. Це знижує їх дохідність і є однією з причин незадоволеного попиту на кредити.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, мінімізації впливу неповернутих кредитів на її роботу комерційні банки формують резерв для відшкодування кредитних ризиків. На початок року зазначений резерв було сформовано у розмірі 1,72 млрд. грн., що становить 62,9% від його розрахункового обсягу. Позитивним є зростання обсягу резерву за минулий рік у 2,4 раза.

Скасування Національним банком у 1998 р. обмежень щодо участі іноземного капіталу в банківській системі України створило базу для інтенсифікації його припливу на вітчизняний ринок. Іноземні банки, не обтяжені проблемними позиками, які є "спадком" минулого, що характерно для багатьох вітчизняних банків, цілком імовірно, пропонують дешевші кредити, що посилює конкуренцію на українському банківському ринку. Це має спонукати наші банки, скажімо, збільшувати масштаби класичних банківських операцій, за рахунок чого отримувати доходи. Найперспективнішою сферою діяльності для них має стати кредитування економіки України, що сприятиме розвитку її реального сектора.

Співробітництво банків із реальним сектором - необхідна передумова стабілізації виробництва та поновлення економічного зростання в країні. Серйозною перешкодою на цьому шляху є стан самого реального сектора, його підприємств. Не всі з них виробляють конкурентоспроможну продукцію зі стабільними попитом та вчасною оплатою. Негаразди виробників позначаються на роботі банків, у яких збільшується обсяг несвоєчасно повернутої заборгованості, скорочуються залишки на рахунках клієнтів, що стає на заваді розширенню масштабів діяльності.

До того ж кредитний потенціал вітчизняних банків залежить від ступеня довіри до банківської системи з боку населення, чиї кошти є основою довгострокового інвестування. За обставин, коли зовнішні джерела фінансування стають усе менш доступними, підвищення довіри громадян до банків, повернення коштів у банківський сектор та спрямування їх на потреби економіки стає одним із найважливіших завдань банківської системи України.

Проблема залучення коштів у банківську систему має загальнодержавне значення. Зважаючи на це, а також з метою створення відповідних умов для поліпшення стану забезпечення ресурсами банківської системи, в нашій країні створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Відтак закладено основу налагодження сталих стосунків із наймасовішим кредитором вітчизняної економіки - українським громадянином - та фундамент для вирішеній однієї з найгостріших проблем розвитку банківської системи. Актуальним залишається питання щодо амністії нелегально вивезених за кордон капіталів як засобу поповнення ресурсної бази вітчизняних банків.

У сучасних умовах одним із факторів, що сприятиме додатковій мобілізації ресурсів банківською системою, є всебічне розширення безготівкової сфери розрахунків населення за товари та послуги на основі впровадження Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Координатором процесу створення і впровадження НСМЕП є Національний банк України. Зусилля комерційних банків мають бути спрямовані на активізацію безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, поширення практики зарахування заробітної плати та інших соціальних виплат на банківські рахунки, здійснення через установи банків комунальних платежів, проведення роз'яснювальної роботи серед населення щодо переваг використання безготівкових розрахунків при оплаті за товари та послуги.

Крім того, залученню коштів на рахунки банків сприятиме вдосконалення банківськими установами обслуговування клієнтів, поліпшення якості та розширення спектра пропонованих послуг.

Поступове нарощення комерційними банками України власної ресурсної бази, кредитного потенціалу створюватиме у перспективі основу для широкого залучення цих кредитних інститутів до процесу відновлення вітчизняного виробництва, його технічного переоснащення за рахунок довгострокових позик. Поки що можливості банківської системи щодо довгострокових вкладень в українську економіку обмежені фінансовим потенціалом окремого банку. До того ж довгострокове кредитування пов'язане з більшим ризиком, аніж короткострокове. З огляду на це перспективним вбачається консорціумне кредитування, яке дає змогу реалізовувати значні проекти шляхом об'єднання кредитних ресурсів кількох банків при одночасному дотриманні ними економічних нормативів щодо максимального розміру ризику на одного позичальника.

Враховуючи специфіку банківської діяльності, що полягає в оперуванні переважно залученими коштами, дедалі більшої ваги набуває питання захисту банківської таємниці, вирішення якого потребує законодавчого забезпечення.

Фінансовий стан та функціонування вітчизняної банківської системи на сучасному етапі її розвитку є предметом постійної уваги з боку уряду та Національного банку України. Комплексною програмою оздоровлення банківської системи на 1999-2000 роки передбачено низку заходів, серед яких:

забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно й адекватно діяти в умовах ринкової економіки;

удосконалення системи нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків;

відновлення довіри населення до банківської системи, мобілізація нею коштів з подальшим вкладенням їх у реальну економіку;

розвиток фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а не за рахунок директивного розподілу кредитів;

розв'язання проблеми неплатежів;

подальше вдосконалення і підвищення ефективності національної платіжної системи, що сприятиме розширенню безготівкових розрахунків, здійснюваних населенням, скороченню обсягів готівки поза банками.

Нині банківська система України переживає не найкращі часи. Вона першою серед секторів економіки здійснила перехід до ринкових відносин. Але в подальшому загострилася суперечність між ринковою банківською системою та іншими секторами економіки з нерозвиненими або слаборозвиненими ринковими відносинами. Відчуваючи негативний вплив загальноекономічної кризи, банківська система України на сьогодні залишається невеликою часткою народного господарства, яка має обмежені умови для виконання своєї найважливішої економічної функції - спрямовувати ресурси у господарський розвиток.

Процесу здійснення масштабного кредитування реального сектора економіки передусім має передувати забезпечення відносної стабільності економічної системи, яка надаватиме перевагу спрямуванню фінансових ресурсів у сферу інвестування, а не придбанню матеріальних активів довгострокового використання чи іноземної валюти. Одним словом, про нарощення обсягів кредитування можна говорити лише після створення відповідних умов для безпечного та ефективного його здійснення. Це загальнодержавне завдання, у розв'язанні якого повинні брати участь усі гілки влади і, звичайно, самі банки.