У подальші роки "металевий голод" ще більш загострився. За період з 1911 по 1914 р. заводські запаси чавуну зменшилися майже у два рази. Московське товариство фабрикантів і заводчиків у своєму звіті за 1912 р. зазначило різку нестачу чавуну,

У роки підйому промислова буржуазія за винятком учасників "Прода-мета", вимагала від уряду дозволу на імпорт металів. Зокрема, московське товариство фабрикантів і заводчиків, до складу якого входили і представники металообробної промисловості, домагалося пільг на ввезення іноземного чавуну та зниження митного збору на нього. Це питання було передане в Державну думу, яка розробила спеціальний законопроект про пільгове пропускання іноземного чавуну в Росію до кінця 1915 р. в розмірі не більше 20 млн. пудів.

Але незважаючи на те, що питання це було позитивно вирішене і за період з 1909 по 1913 р. у Росію було ввезено чорних металів на суму в 41 млн. руб., "металевий голод" у країні не було ліквідовано.

Питання про "металевий голод" не сходило зі сторінок преси, воно безперервно обговорювалося на різних з'їздах і конференціях російських промисловців аж до початку світової війни.

Нарівні з монополіями в країні значно розвинувся фінансовий капітал. Акціонерні комерційні банки за період, що передував Першій світовій війні, значно збільшили капітали і розширили масштаби своєї діяльності.

Процес концентрації банківського капіталу напередодні Першої світової війни характеризують такі дані. З початку XX ст. до 1913 р. кількість акціонерних комерційних банків збільшилася з 39 до 47, а власні капітали їх зросли майже в три рази - з 280 до 836 млн. руб. Внаслідок злиття різних кредитних установ були створені найбільші банківські монополії. Напередодні Першої світової 13 петербурзьких банків зосередили у своїх руках 65% усіх власних капіталів і понад 72% внесків. Питома вага малих кредитних установ відповідно скоротилася.

Значну частину своїх коштів петербурзькі банки вкладали у фінансування промисловості, вони також брали участь у створенні акціонерних товариств та відігравали провідну роль у ряді промислових підприємств. Російсько-Азіатський банк, наприклад, контролював у металообробній промисловості такі великі підприємства, як Путіловський, Російсько-Балтійський заводи, товариство Барановського, в нафтовій промисловості - Ліанозовську групу та інші підприємства.

Петербурзький міжнародний комерційний банк контролював Сормовський і Коломенський паровозобудівні заводи, суднобудівні заводи, кам'яновугільні шахти, тютюнову промисловість, залізничні будівельні товариства і т.д. Цей банк володів акціями 32 акціонерних товариств. Активна участь у промисловості, зосередження контрольних пакетів багатьох промислових товариств і синдикатських об'єднань характерні також для інших великих комерційних банків.

Таким чином, банківський капітал зрощувався з промисловим і створювався фінансовий капітал.

Світова війна 1914-1917 pp. вплинула на всі аспекти економічного життя Росії. Розгортання битв в умовах машинного періоду війни, зростання бойової техніки, застосування потужної артилерії, літаків і військово-хімічних засобів підвищили вимоги до тилу країни, поставили перед ним завдання всебічної мобілізації народного господарства в інтересах війни.

Як відомо, існує прямий зв'язок і обумовленість між характером, масштабами воєн і рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Однак хід війни не тільки залежить від міри розвитку народного господарства, але й руйнує його. Мілітаризація народного господарства з її потворним, однобоким розвитком промисловості та відволіканням найважливіших матеріальних ресурсів на непродуктивні цілі звичайно приводить до розладнання господарства всіх держав, що воюють. У Росії цей розлад значно посилювався техніко-економічною відсталістю країни. Росія пізніше за інші держави розпочала мобілізацію свого економічного тилу. Тільки в травні 1915 p., у результаті поразки у війні, уряд, нарешті, зумів мобілізувати народне господарство на потреби армії.

Всі найважливіші галузі економіки опинилися в дуже важкому стані. Спрямування на воєнні цілі переважної частини матеріальних ресурсів країни (металу, палива, рухомого складу), скорочення виробництва так званої "цивільної продукції" без урахування мінімальних потреб народного господарства, відірваність та ізольованість окремих промислових центрів і економічних районів один від одного у зв'язку з розладом у роботі залізничного транспорту - всі ці руйнівні процеси до кінця війни досягли апогею.

Війна значно погіршила стан насамперед сільського господарства і загострила продовольче становище. У зв'язку з тим, що не вистачало робочих рук, різко скоротилося внутрішнє виробництво та імпорт сільськогосподарських машин. Проводилися масові реквізиції рогатої худоби і коней. Сільське господарство Росії прийшло у повний занепад. Погіршилася якість обробки землі, скоротилися посівні площі.

Наростанню продовольчої кризи сприяли також розладнання транспорту, що посилювалося, і спекуляція. Щоб підвищити ціни на продукти першої необхідності, купці і банки приховували величезні запаси продовольства і тим ще більше посилювали нужду і голод народу. Карткова система в багатьох містах країни, різке скорочення продовольчого раціону в армії.

недоїдання і голод трудящих промислових центрів - ось результати впливу війни на сільське господарство.

Руйнівна дія війни позначилася на стані промисловості. Занепад промислового виробництва виразився, передусім, в тому, що навіть його найважливіші галузі, пов'язані з обслуговуванням армії, не тільки не збільшили, але змушені були різко скоротити виробництво. Незважаючи на те, що потреба в чорному металі у воєнні роки значно збільшилася, продуктивність металургійних заводів знизилася. Нестача сировини, палива і кваліфікованої робочої сили, переобладнання деяких металургійних заводів на виробництво снарядів сприяли зниженню і без того недостатнього випуску металу. У результаті протягом Першої світової війни промисловість переживала "металевий голод", що загострювався.

Надто важко позначилася на роботі промисловості і нестача палива. Під час війни всі промислові райони країни і залізничний транспорт перейшли на споживання лише донецького вугілля. Однак вугілля не вистачало не тільки через скорочення його добування, але й внаслідок перебоїв у транспортуванні. Транспорт працював дуже погано. У Донецькому басейні нагромаджувалися величезні запаси вугілля, але залізниці не могли їх вивезти. У другій половині 1916 р. з Донецького басейну вивозилося тільки 60% знарядженого вугілля. У районах вугледобування лежали сотні мільйонів пудів вугілля, в той час як в промислових центрах через відсутність палива гасли домни, скорочували виробництво великі металообробні заводи, що виконували військові замовлення, зупинялися поїзди. До кінця 1916 р. недовантаження кам'яного вугілля в Донецькому басейні досягло колосальних обсягів: за один тільки жовтень не було вивезено 70 млн. пудів.

Значно погіршилося нафтопостачання. Із закінченням навігації припинялася доставка нафти по Волзі та Оці. Не вистачало і деревного палива. Дров'яна криза на Уралі пояснювалася нестачею робочої сили.

Спроби створених урядом особливих нарад з питань оборони та палива організувати першочергове постачання вугіллям найбільш необхідних підприємств країни, а також розширити заготівлю дров, не рятували положення. Крайня нестача палива відчувалася в Росії протягом усіх років війни.

Найважливішим чинником, що обумовив розлад промисловості у воєнний період, була нестача робітників. Суцільна мобілізація військовозобов'язаних, проведена царським урядом на початку війни, відразу ж завдала непоправного збитку промисловості, позбавивши її 40% робочих кадрів, в тому числі найбільш кваліфікованих. Так, на заводі Гельферш-Саде в Харкові, на якому до війни працювало понад 2,5 тис. робітників, вже після першої мобілізації залишилося тільки 1400 чоловік. Навіть Путіловський завод - головний постачальник артилерійських гармат для армії - втратив у зв'язку з мобілізацією сотні кваліфікованих робітників.

Буржуазія вимагала від уряду рішучих заходів щодо надання підприємствам робочої сили і передусім повернення з армії кращих робітників. У липні 1915 р. московський промисловець Гужон у спеціальній доповідній записці вказував, що мобілізація промисловості без повернення з армії кваліфікованих робітників і техніків немислима. Гужон висунув проект мілітаризації промислових робітників, введення примусової праці, заборони вільного переходу робітників з одного підприємства на інше і т.д. Під тиском підприємців царський уряд в кінці 1915 р. видав закон про надання відстрочок військовозобов'язаним. Повернути з армії раніше мобілізованих кваліфікованих робітників і техніків, звісно, не вдалося.

Велике значення для промисловості мало залучення жіночої праці, У воєнні роки вона стала широко застосовуватися навіть в таких галузях, де раніше зовсім не використовувалася. У металургійній промисловості, наприклад, на початку 1916 р. до 30% усіх робітників складали жінки і підлітки. Але посилене впровадження жіночої і дитячої праці не могло забезпечити потребу у кваліфікованій робочій силі. Статистичні дані, зібрані в той період біржами праці, свідчать, що попит на робітників значно перевищував пропозицію. За даними 75 найбільших бірж країни, з 1 листопада 1915 р. по 1 липня 1916 р. по всій імперії шукало роботу 314 тис. чоловік, тим часом як промисловість пред'явила попит на 597 тис. Це гальмувало роботу промисловості протягом всієї війни.

Характерною особливістю військових років було також значне зниження продуктивності праці робітників, що особливо сильно проявилося в гірничій промисловості до кінця війни. Загострення продовольчої кризи і зниження реальної заробітної плати, зношеність основного капіталу, що