Економічні основи розвитку України. Міжнародні фінансові інститути
Україна, порівняно з іншими країнами, поряд з негараздами в економічному розвитку має ще й несприятливу демографічну структуру населення (третина населення держави - пенсіонери). Зазначені обставини ускладнюють процес розширеного відтворення виробництва. Водночас такий стан економіки обумовлює необхідність рішучих реформаційних дій через вкладення коштів. Зрозуміло, таких коштів в Україні немає, потрібні зовнішні інвестиції і кредити, які можна отримати від міжнародних фінансових і кредитних інститутів типу МВФ, Світовий банк реконструкції та розвитку та ін.
Міжнародний валютний фонд, як і Світовий банк, засновано в 1944 р. на валютно-фінансовій конференції світових лідерів для регулювання валютних відносин між країнами, які є членами МВФ. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні. Світовий банк і МВФ у своїй діяльності доповнюють одне одного, хоч вирішують різні завдання.
Діяльність МВФ спрямована на виділення валютних кредитів країнам-членам для покриття пасивного сальдо з поточного платіжного балансу. Таким чином, головною метою МВФ є встановлення рівноваги платіжних балансів держав - членів МВФ. Другою метою МВФ є стабілізація валют та їх паритетів. Так, у тексті Бреттонвудської угоди та в розділі II статуту МВФ записано, що паритети валют усіх держав-учасниць мають виражатись у золоті як загальному еквіваленті, а також у доларах США за їх золотим вмістом на 1 липня 1944 р. Зв'язок валют з монетарним товаром здійснювався через систему: "золото - долар - національна валюта". Це надавало долару змогу функціонувати як золотий еквівалент світових грошей. Саме у цей період практично всі держави відійшли від золотого стандарту і в грошовому обігу перебували паперові гроші, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість у золоті, що неминуче обумовило економічне суперництво валют. Оскільки в США в 1971-1973 роках різко скоротилися запаси золота, і вони вже не могли здійснювати обмін доларів на золото, долар уже не міг виконувати функцію міжнародної резервної валюти, тому що виникла невідповідність між наявною кількістю золота та зростаючим платіжним балансом. Економічно найбільш розвиненими державами вважалися США, Німеччина, Англія та ін.
У 1976 р. на Ямайці відбулася конференція держав-членів МВФ, яка започаткувала нову валютну систему, яка діє й сьогодні. Конференція прийняла рішення про демонетизацію золота у валютних відносинах. Відміна золотого стандарту призвела до купівлі на паперові гроші золота як високоліквідного товару, і центральні банки тримають його у своїх сховищах.
Відхід від золотого стандарту поставив питання про необхідність введення міжнародної грошової одиниці. Нею стала СДР, що витіснила як колективна валюта золото і долар. СДР означає "спеціальне право запозичення". З часом долар піднявся в ціні і відвоював позиції у міжнародній валютній системі.
До позитивних моментів Ямайської валютної системи слід віднести введення плаваючих курсів валют держав - членів МВФ, що надало гнучкості валютним відносинам і створило умови для зміни співвідношень національних валют, що розвиваються.
Негативним у запровадженій валютній системі є те, що плаваючий курс надає змогу окремим ділкам і угрупованням здійснювати спекулятивні операції.
У цілому МВФ підвищив свої функції за рахунок наявності великого банку інформації економічної політики держав і на цій основі - проведення довгострокових досліджень економічних процесів.
МВФ надає найбіднішим країнам, що розвиваються, довгострокову допомогу для урівноваження платіжних балансів і структурної перебудови економіки у вигляді позик пільгового характеру. Ці позики фінансуються не за рахунок загальних ресурсів Фонду, а шляхом використання інших джерел - головним чином кредитів і субсидій, які ті чи інші країни надають самому МВФ, забезпечуючи тим самим можливість надавати пільгову фінансову допомогу іншим країнам, що мають право на її отримання. Управління коштами, що надходять з таких джерел, здійснюється окремо від управління власними ресурсами МВФ. Для пільгового кредитування країн, що розвиваються, застосовувалися (або застосовуються) такі механізми:
1. Трастовий (довірчий) фонд був створений за рахунок доходів від продажу на аукціонах 1/6 частини золотого запасу МВФ. Одержувачами кредитів з цього фонду були найменш розвинені країни, які задовольняли певним встановленим критеріям.
Умови даних кредитів були порівняно пільгові: країни-позичальниці не вносили в МВФ еквівалент коштів, що отримуються у національній валюті; процентна ставка невисока - 0,5% річних; погашення - протягом терміну, що починався через п'ять з половиною років і закінчувався через десять років після дати фактичної вибірки коштів, 55 країн отримали з трастового фонду 3,0 млрд. СДР (3,7 млрд. дол.).
2. Механізм фінансування структурної перебудови діяв протягом періоду 1986-1993 pp. Джерело ресурсів - погашення країнами-членами МВФ кредитів, отриманих ними раніше з трастового фонду. Ці кошти акумулювалися на Рахунку спеціальних виплат, який почав використовуватися в червні 1981 р. У рамках МФСП надавалися пільгові кредити країнам, що розвиваються, з низьким рівнем доходу, які зазнають хронічних труднощів у сфері платіжного балансу, з метою підтримки середньострокових програм макроекономічної стабілізації і структурних реформ. Умови позик: 0,5% річних; погашення протягом 10 років. Кредитами по лінії МФСП могли користуватися країни-члени МВФ, що мали право на отримання пільгових позик Міжнародної асоціації розвитку (МАР) - однієї з філій Всесвітнього банку. На початку функціонування МФСП в списку таких країн налічувалася 61 країна. У квітні 1992 р. до нього були додатково включені ще 11 країн. Однак не всі вони скористалися можливістю отримання пільгових кредитів МФСП.
3. Механізм розширеного фінансування структурної перебудови (МРФСП) існує з грудня 1987 р. За своїми цілями і принципами функціонування цей механізм став спадкоємцем механізму фінансування структурної перебудови. Передбачається, що стабілізаційні програми, здійснювані при підтримці ресурсів МРФСП, повинні були бути більш комплексними і радикальними за своїми цільовими установками, ніж ті, які реалізовувалися в рамках МФСП.
Домовленості в рамках МРФСП фінансуються за рахунок ресурсів Трастового фонду МРФСП, який був заснований у грудні 1987 р. (використання для надання пільгових кредитів рахунку спеціальних виплат у лютому 1994 р. припинилося). Ці ресурси формуються зі спеціальних позик і пожертвувань на двосторонній основі, а також з коштів, що залишалися невикористаними в рамках МФСП (до кінця 1995 р. вони були повністю вичерпані).
Трастовим фондом МРФСП керує МВФ, що виступає як його довірена особа. Операції трастового фонду МРФСП здійснюються за допомогою трьох рахунків, які виконують різні функції. Це, по-перше, Рахунок позик, на який надходять кошти по позиках від держав-кредиторів для подальшого їх надання в рамках домовленостей по МРФСП. По-друге, Рахунок субсидій, призначений для субсидування процентних ставок, що виплачуються краї на ми-позичальницями по кредитах з трастового фонду; по-третє, Резервний рахунок, на якому відкладаються кошти, що відіграють роль заставного забезпечення зобов'язань трастового фонду перед кредиторами на випадок неплатежу з боку позичальників.
МВФ не тільки безпосередньо кредитує країни-члени, але і допомагає їм отримати кредити в урядів промислово розвинених країн, центральних банків, групи Всесвітнього банку, Банку міжнародних розрахунків, а також у приватних комерційних банків. Навіть невеликий кредит МВФ полегшує країні доступ на приватний світовий ринок позикових капіталів. Надаючи кредит. МВФ наче засвідчує платоспроможність даної країни, виступає як її гарант. І, навпаки, відмова МВФ надати країні кредитну підтримку закриває їй доступ до ринку капіталів.
Надання Фондом кредитів країнам-членам пов'язано з виконанням ними певних політико-економічних умов. Подібний порядок отримав найменування "обумовленості" (conditionality) кредитів. МВФ обґрунтовує цю практику необхідністю бути впевненим у тому, що країни-позичальниці будуть спроможні гасити свої борги, забезпечуючи безперебійний кругообіг ресурсів Фонду. Тому МВФ вимагає, щоб країна, покриваючи за рахунок його валютних кредитів дефіцит платіжного балансу, піклувалася про його ліквідацію або скорочення. З розширенням кредитних операцій у 1980-ті роки Фонд взяв курс на посилення їх обумовленості. Така практика, за оцінкою західних фахівців, додає МВФ роль "вартового" світового економічного порядку.
Принцип обумовленості кредитів знаходить своє вираження в узгодженні з країною-позичальницею певної програми економічної політики, реалізація якої і кредитується Фондом. Умови, що висуваються Фондом, передбачають заходи, спрямовані на поліпшення управління в приватному і державному секторах, підвищення прозорості державних бюджетів, посилення ефективності фінансових структур, протидію корупції. Подібні тенденції в політиці МВФ і Всесвітнього банку, перехід від орієнтації виключно на забезпечення фінансової стабільності і економічного зростання до більш широкого спектра цілей розвитку трактуються багатьма аналітиками як поступове формування нового, "пост-Вашингтонського консенсусу". Нарешті, турботою Фонду стають соціальні аспекти реформ, що здійснюються за його підтримки, вироблення рекомендацій країнам-членам відносно структури систем соціального захисту, проблеми якості життя. Щоправда, у деяких випадках виявляється, що жорстка дефляційна макроекономічна політика, проведення якої МВФ вимагає від країн-позичальниць, саме і блокує вирішення соціальних завдань.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку, який ще називають Світовим банком, засновано у 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-вудській конференції, що відбулася у США під егідою ООН. Розпочав же свою роботу Світовий банк у 1946 р.
Мета Світового банку - надання позик слаборозвиненим країнам для фінансування їх економічних проектів, технічна допомога і експертні
