Велику роль у становленні Європейської фінансово-кредитної системи відіграло Європейське економічне співтовариство, засноване у 1957 р. в Римі. Його мета - вільна торгівля між державами-учасницями, введення загальних митних тарифів у торгівлі з третіми країнами, створення валютного союзу, розробка принципів економічної політики, уніфікація податкових систем тощо.

На виконання цих заходів у 1959 р. почала діяти Європейська валютна угода, яка замінила Європейський платіжний союз, де грошовою одиницею був встановлений ЕКЮ, що за золотим вмістом прирівнювався до долара. Угода стала основою введення європейської валютної одиниці - ЕКЮ. ЕКЮ, на відміну від СДР, була забезпечена реальними активами країн - учасниць ЄВУ, тобто вони виділяли по 20% фактичних доларових резервів і 20% фактичних запасів золота кожна.

Забезпечення ЕКЮ реальними активами зробило її повністю незалежною від долара і надало можливість регулювати валютні зв'язки, короткострокове кредитування і багатосторонні взаємні розрахунки. Зростає роль ЕКЮ і на міжнародному рівні як сталої і чітко визначеної різновидності світових грошей за рахунок надання кредитів країнам-членам МВФ при дефіциті платіжного балансу тощо.

У 1957 р. шість держав - учасниць ЄЕТ (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) створили Європейський інвестиційний банк. Статутний фонд ЄІБ сформований за рахунок фактичних внесків держав-учасниць (по 25% золотом і 75% національною валютою). Банк розміщує займи, фінансує малорозвинуті райони держав-учасниць, вкладає кошти у модернізацію виробництва та будівництво доріг. Пізніше кредитування поширилось і на інші держави, як правило, довгострокове - на 20-25 років.

У 1991 р. 40 держав створили Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), капітал якого становив 10 млрд. екю. Статутний капітал поділений на акції оплачувані та акції, які підлягають оплаті за вимогою. Причому 51% капіталу банку належить державам - членам ЄС.

ЄБРР, як і інші банки, надає кредити, консультації, технічну допомогу, розміщує цінні папери та інвестиції для розвитку інфраструктури малорозвинутих в економічному плані держав.

Підписаний 7 лютого 1992 р. і такий, що набрав чинності 1 листопада 1993 p., Маастріхтський договір став черговою віхою на шляху європейської економічної інтеграції. Згідно з цим договором європейська валютно-фінансова система набула якісно нових рис: центральні банки 11 держав добровільно відмовилися від використання національних грошових одиниць на користь нової єдиної валюти - євро і передали свої повноваження з розробки і реалізації грошово-кредитної політики створеному наднаціональному Європейському центральному банку (ЄЦБ), що ввійшов у Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).

Однак ряд країн - членів ЄС з політичних, економічних і значною мірою психологічних причин зберегли валютну незалежність. У склад євро не увійшли англійський фунт, шведська і датська крони, грецька драхма. Немало проблем має бути вирішено і всередині створеного на основі Маастріхтського договору Економічного і валютного союзу (ЕВС).

Проте вже сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що ЕВС - один із найбільш глобальних валютно-фінансових проектів другої половини XX ст. - відбувся. У зв'язку з цим значний інтерес для фахівців становить вживаний ЄЦБ інструментарій грошово-кредитної політики, що став результатом конвергенції механізмів 11 країн ЕВС, що не тільки реально функціонували, але й накопичений у цій сфері світовий досвід, який увібрав у себе цей інструментарій.

На думку більшості міжнародних фінансових експертів, розв'язання питання про інтеграцію інструментів грошово-кредитної політики центральних банків країн ЕВС могло бути одним із найбільш болісних при створенні ефективно функціонуючої ЄСЦБ.

Для розв'язання виявленої проблеми фахівці ЄЦБ пішли по шляху компромісу, максимально враховуючи побажання учасників ЕВС. При цьому важливою особливістю інструментарію ЄЦБ є наявність досить жорсткої з погляду методології структури, що ґрунтується на трьох базових блоках: обов'язкові резерви, постійно діючі механізми, операції на відкритому ринку.

Питання про необхідність включення обов'язкових резервних вимог до складу інструментів грошово-кредитної політики спочатку викликало досить пожвавлену дискусію між представниками центральних банків країн - членів ЕВС. Загальновідомо, що більшість центральних банків економічно розвинених країн, з одного боку, схиляється якщо не до повного скасування, то принаймні до мінімізації ролі механізмів обов'язкових резервів, мотивуючи це наполовину адміністративним, податковим характером даного інструмента, що істотно збільшує витрати кредитних інститутів. Вважається, що значно більшу ефективність і гнучкість у процесі реалізації грошово-кредитної політики здатні забезпечити центральному банку операції на відкритому ринку, можливість проведення яких у країнах із розвиненими фінансовими системами практично нічим не обмежена.

Під постійно діючими механізмами потрібно розуміти сукупність короткострокових операцій по наданню або вилученню ліквідності на грошовому ринку євро, що проводяться виключно з ініціативи кредитних інститутів. Постійно діючі механізми поділяються на кредитні і депозитні механізми ЄЦБ.

Для вилучення з грошового ринку надмірної ліквідності національні центральні банки надають кредитним інститутам право розміщувати тимчасово вільні грошові кошти (надмірні резерви) у депозити ЄЦБ терміном на один операційний день без встановлення різного роду квот і лімітів на участь у даних операціях. Процедура депонування, яке здійснюється протягом ЗО хвилин після завершення роботи загальноєвропейської розрахункової системи TARGET, передбачає, що депозити овернайт ЄЦБ є привабливими виключно для кредитних інститутів, що не мають альтернативних варіантів управління короткими грошима. У зв'язку з цим процентна ставка по даному інструменту формує нижню межу одноденних міжбанківських кредитів грошового ринку євро і є мінімальною базовою ставкою в системі процентних ставок ЄЦБ.

З погляду надання грошовому ринку додаткової ліквідності будь-якого з 11 національних центральних банків, що входять до ЄСЦБ, існує право організувати систему рефінансування кредитних інститутів на короткостроковій основі. Звичайно таке рефінансування здійснюється шляхом надання кредитному інституту можливості допускати овердрафт за власним операційним рахунком у національному центральному банку (який після закінчення операційного дня автоматично перетворюється в кредит овернайт), що загалом дозволяє забезпечувати безперебійне проведення розрахунків в євро в рамках національних систем валових розрахунків і системи TARGET.

Інша форма надання національними центральними банками ЄСЦБ кредитів на термін в один операційний день полягає в рефінансуванні кредитних інститутів на прохання останніх до моменту завершення роботи системи TARGET. Отримані таким чином грошові кошти можуть, зокрема, використовуватися кредитними інститутами для виконання обов'язкових резервних вимог у разі неможливості покриття дефіциту ліквідності шляхом позик на міжбанківському ринку.

Постійно діючі кредитні механізми, безперечно, відіграли значну роль у період становлення грошовою ринку євро. Однак уже до середини 1999 р. наслідком процесу стабілізації ставки короткострокових міжбанківських кредитів стало різке скорочення обсягу надання кредитним інститутам такого роду кредитів рефінансування, що не перевищують у цей час 1 млрд. євро щодня.

Операції на відкритому ринку покликані відіграти головну роль у процесі реалізації грошово-кредитної політики ЄЦБ, виконуючи як мінімум три основні функції.

По-перше, дії ЄЦБ на відкритому ринку повинні забезпечувати необхідні коригування короткострокової процентної ставки грошового ринку євро, що є одним із базових цільових показників грошово-кредитної політики. По-друге, ринкова інтервенція ЄЦБ має бути необхідна для регулювання надмірної або, навпаки, недостатньої ліквідності кредитних інститутів. Нарешті, по-третє, враховуючи значення впливу будь-яких дій і рішень ЄЦБ на очікування учасників ринку, операції на відкритому ринку повинні містити для них достатні інформативні відомості про можливі (або такі, що вже відбуваються) зміни ринкової кон'юнктури.

У цей час до складу інструментів грошово-кредитної політики ЄЦБ входять такі види операцій на відкритому ринку:

1) основний інструмент рефінансування - з його допомогою ЄЦБ надає кредитним інститутам значні суми грошових коштів.

Основний інструмент рефінансування функціонує шляхом проведення щотижневих кількісних тендерів (аукціонів) на термін по фіксованій процентній ставці.

По суті, єдиною вимогою, що висувається до кредитних інститутів, є наявність достатнього забезпечення, блокованого в уповноваженому депозитарії приблизно за 1 годину до надання грошових коштів позичальнику. У разі відсутності забезпечення до вищезгаданого терміну на кредитний інститут-порушник можуть бути накладені санкції у вигляді різного роду лімітів на участь в основних тендерах;

2) довгостроковий інструмент рефінансування - використовується для заміни спеціальних механізмів кредитування, що раніше використовувались у більшості країн ЕВС, насамперед переобліку векселів, які були скасовані з початку 1999 р. Основною рисою цих механізмів був їх кількісно обмежений характер, а також пільгова (набагато нижче ринкової) процентна ставка. Слід відзначити, що такого роду рефінансування історично користувалося досить великою популярністю у невеликих європейських банків, що потребують порівняно дешевих ресурсів для кредитування малого і середнього бізнесу.

Важливою особливістю основного і довгострокового інструментів рефінансування є децентралізований порядок проведення аукціонів, відповідно до якого всі практичні дії знаходяться в компетенції 11 національних центральних банків ЄСЦБ, а стратегічні рішення про обсяг ліквідності, що виставляється на аукціони, приймаються безпосередньо ЄЦБ залежно від поточних тенденцій грошово-кредитної політики.

Гранично чітко структурований і методологічно детально пророблений інструментарій грошово-кредитної політики ЄЦБ, може служити зразком для більшості країн, що розвиваються, і країн перехідного періоду.

Україна також є членом Міжнародного валютного фонду, входить у Світовий банк і Європейський банк та інші валютні і кредитні установи.

Крім уже діючих міжнародних фінансово-кредитних установ, з'являються й нові. Так, з'явився Міжнародний банк держав Чорноморського басейну.

На наш погляд, заснування