є конкурентоспроможними і виробляються з меншими витратами, а імпортують ті товари, виробництво яких в інших країнах виявляється дешевшим. Цим можна пояснити втрату Україною в останні роки світових аграрних ринків, оскільки сільськогосподарське виробництво в Україні не витримує конкуренції ціни та якості зі світовими. Прикладом можуть бути зовнішні ринки зерна. На них Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, що раніше в значних обсягах купували українську пшеницю, з різних причин скорочують її імпорт. Слід підкреслити, що 2003 рік став для України роком неврожаю, через природні катаклізми держава повинна закуповувати зерно за кордоном.
Негативні ризики полягають ще й у нещодавній зміні правил обкладання ПДВ між Росією та Україною, низці протекціоністських заходів, введених Росією, а також антидемпінгових процедур в Росії, США, Канаді та країнах ЄС відносно експорту української товарної продукції, зокрема металургійної промисловості.
Загальноєвропейський ринок, що характеризується стабільністю, твердою конкуренцією, поки що недостатньо освоюється українськими виробниками, які ще й досі не мають розвиненого сектору торгівлі відповідними товарами. Що стосується продукції, яка експортується, а особливо тієї, що характеризується як "напівфабрикати", то вона не може зайняти відповідну нішу і не може бути довготривалою у часовому вимірі - лазі. Постачання з України металопрокату чи іншої продукції металургійної промисловості - це проблема структури української економіки, залишена у спадщину ще з радянських часів, коли деталі для трактора чи машин вироблялись практично в усіх країнах колишнього СРСР. Ці запчастини, крім традиційного експорту, ще й сьогодні становлять значну частину українського експорту. Просуванню українських товарів на загальноєвропейський ринок перешкоджає і відсутність в експортерів досвіду у сфері маркетингу і сертифікації. Так, у Росії введено близько 5 тис. європейських стандартів, у той час як в Україні - тільки 500. При цьому ініціативи по взаємному визнанню стандартів виходять, як правило, з боку Євросоюзу і рідко - від України. З іншого боку, не слід очікувати, що розвинутий ринок ЄС, який охоплює 300 млн. чол. і багаторазово перевищує Україну по розмірах ВВП, орієнтуватиметься на експорт з України. Проте все ж таки існують можливості для виходу українського експорту на ринки Європи. Мова, насамперед, може йти про продукти харчування і сировину для їх виробництва, зрозуміло, за умови, що буде забезпечена висока якість українських продуктів відповідних стандартів, яка може забезпечити їх конкурентоспроможність на міжнародному ринку. У разі правильної маркетингової політики і вдалого партнерства з підприємцями країн ЄС на цьому ринку можна сподіватися на швидкі результати. Існують перспективи й у роботі за давальницькими схемами, наприклад, у текстильній і електротехнічній галузях промисловості. Важливо також, щоб Україна відкрила для себе ніші на ринку, які порівняно з розмірами загальноєвропейського ринку можуть бути дуже значними.
Значний негативний вплив на обсяги українського товарообігу може мати також і скорочення світової торгівлі, яке відбувається останнім часом. Не можна забувати у цьому аспекті європейську інтеграцію, а відповідно, і орієнтований внутрішній ринок, а також вплив негативного в останній час стану розвитку американської економіки, особливо враховуючи останні події - війну в Іраку, тероризм та інші негаразди, у тому числі витіснення з обігу в країнах Європи долара і заміни його стійкою валютою ЄВРО. Тому можна очікувати зниження темпів приросту зовнішньої торгівлі України.
Прогнозуючи стан торговельного балансу України в довгостроковій перспективі, слід зазначити, що без вжиття кардинальних заходів щодо виробництва конкурентоспроможної продукції, імовірно, можливе вичерпання експортного потенціалу України. Ось чому уже тепер країні потрібні якісні зміни: збільшення питомої ваги кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищення ефективності експортних операцій; відновлення присутності України на традиційних ринках і розширення торгових плацдармів у нових напрямках; удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Тож подальший розвиток системи аналізу та прогнозу показників розвитку економіки України надасть можливість відпрацювати та впровадити зважені механізми керування виробничим процесом та фінансово-кредитною системою України як основні інструменти відновлення економічного зростання в державі.
Список літератури
1. Крюкова І.В. Макроекономічне моделювання та короткострокове прогнозування. - Харків: Форд, 2000. - 336 с.
2. Лукінов 1-І. Економічні трансформації. - К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.- 268 с.
3. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи її подолання // Економіка України. - 1994. - № 1. - С. 3-18.
4. Маконнел К.Р., Брю СЛ. Экономика: принципы, проблемы и политика. - К.: Хагард-Демос, 1993. - 785 с.
5. Мексон М.Х., Альберт М., Ходуори Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1992. -702 с.
6. Мерзляков В.Н. Стабилизация экономики - основа стабилизации финансов // Финансы. - 1994. - № 6. - С. 10-16.
7. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учеб. пособ. / Т.Г. Морозова, А.В. Пикулькин, В.Ф. Тихонов и др.; Под ред. Т.Г. Морозовой, А.В. Пику-лькина. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 218 с.
8. Мтерний С. Власність і особливості її розвитку в розвинутих країнах світу // Економіка України. - 1994. - № 4. - С. 48-56.
9. Налоги в развитых капиталистических странах: теория, практика, проблемы. -М.: НИФИ, 1990. - 59 с.
10. Основи економічної теорії // За ред. проф. СВ. Мочерного. - Тернопіль: Тар-некс-Світ, 1993. - 688 с.
11. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. - К.: Полі-графкнига, 1998. - 304 с.